Рішення № 33518606, 05.08.2013, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7180/13-ц

Провадження № 2/161/2645/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

05 серпня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря Денисюк Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного, іпотечного договорів та договору поруки,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору кредиту № 0201/0908/71-137 від 22 вересня 2008 року, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 97900,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном погашення 22 вересня 2038 року, договору іпотеки про передачу банку в іпотеку чотирьохкімнатної квартири загальною площею 62,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та б/н договору поруки від 22 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1.

Кредитний договір, як зазначає позивач в обгрунтування своїх вимог, був укладений з порушенням законодавства, оскільки відповідачем при укладенні договору були порушені норми п.п.2,4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, позивач зазначає, що при підписанні Договору кредиту і іпотечного договору, що укладений в забезпечення виконання умов кредитного договору, банком були порушені норми Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а саме не було оприлюднено у письмовій формі опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки, принципи визначення плати за договором про іпотечний борг, положення про інфляційне застереження, порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання, право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків, інші умови за рішенням кредитодавця.

Ні до підписання сторонами договору, ні після його підписання, відповідач не здійснював оприлюднення вказаної інформації.

На підтсаві викладеного, оскільки умови Кредитного договору суперечать положенням ч.1 ст.203 ЦК України, позивач просив визнати його недійсним

Також відповідно до ст. ст. 216, 548 ЦК України оскільки наслідком визнання кредитного договору недійсним є недійсність договорів іпотеки та поруки, позивач просив визнати їх недійсними.

Позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відповідач про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи відсутність заперечень позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 22 вересня 2008 р. між сторонами у справі був укладений кредитний договір № 0201/0908/71-137 відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 97900,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном погашення 22 вересня 2038 року (а.с. 8-11).

В забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором було укладено іпотечний договір про передачу банку в іпотеку чотирьохкімнатної квартири загальною площею 62,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).

22 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено б/н договір поруки, відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором всім своїм майном та грошовими коштами (а.с. 14).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при укладанні Договору кредиту відповідачем були порушені умови п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме у письмовій формі не було повідомлено споживача про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» висуває вимоги до форми і змісту договору про надання споживчого кредиту.

Вимоги щодо укладання договорів банками про надання споживчих кредитів регламентовані також правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Зокрема, п. 3.1 правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг.

Обовязок банку інформувати споживача про вартість додаткових послуг, повязаних з отриманням ним кредиту, кореспондується з правом споживача на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про виробника.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу був наданий детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, з яким він ознайомився та підписався.

Крім того, умови договору містять положення щодо усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, визначено строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, погоджено графік погашення кредиту, передбачена можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

При укладанні договору позивач ознайомився з його умовами, а підписавши договір дав згоду на його укладання.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі.

При укладанні договору кредиту № 0201/0908/71-137 від 22 вересня 2008 року дана вимога закону була дотримана.

Не можуть бути прийняті до уваги судом посилання позивача на порушення відповідачем норм Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», як на підставу для недійсності правочину з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим законом.

Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, повязаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобовязання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця.

На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачу.

Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»).

Однак, не здійснення відповідачем письмового оприлюднення інформації відповідно до ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки вказане порушення вимог закону свідчить про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов договору, які є необхідними при укладенні кредитного договору. Таким чином, кредитний договір є неукладеним.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності правочинів (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В позовній заяві не вказано достатніх правових підстав необхідних для визнання кредитного договору недійсним.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, а отже і відсутні підстави для визнання угоди недійсною.

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного, іпотечного договорів та договору поруки слід відмовити.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-216, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 525, 526, 530, 1046, 1054, ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів» ст. ст. 11, п.4 ст. 18, ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом богом та іпотечні сертифікати» ст.1, 2 суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного, іпотечного договорів та договору поруки відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду В.В. Черняк