Рішення № 33511087, 13.09.2013, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 2-2136/11

Провадження № 2/500/142/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Баннікової Н.В.

при секретарях - Івановій Л.П., Щербак І.П.,Вєлєвій А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову - ОСОБА_3, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталась 28.05.2010 р. з вини водія автобуса маршруту № 16 - ОСОБА_3, що належить відповідачу - Фізичній особі-підприємцю - ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що ОСОБА_3, працюючий за наймом на ФОП ОСОБА_2, керуючи автобусом марки «ПАЗ-32054-7», д/з НОМЕР_3, 28.05.2010 року о 18.30 годині в АДРЕСА_1 порушуючи правила дорожнього руху, здійснив зупинку автобусу у не відведеному для цього місці, не переконавшись в тому, що усі пасажири вийшли з автобусу, відновив рух, коли вона була на останній ступені автобуса, при закритті дверей її виштовхнуло, одночасно вона зачепилась своєю сумкою у дверях, яка знаходилися у неї на плечі. Втративши рівновагу, вона впала і її потягнули за автобусом на відстань 4 м під колеса автобуса. Водій маршрутного таксі зупинився тільки тоді, коли інші пасажири почали кричати. Після чого один з пасажирів надав їй першу медичну допомогу і викликав карету швидкої допомоги, водій автобуса не робив ніяких дій. На місце дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), співробітники автоінспекції не прибули. З місця ДТП водій маршрутного таксі утік. Внаслідок ДТП вона отримала фізичні ушкодження середньої тяжкості лівої руки і лівої ноги. Для відновлення свого здоров?я, вона вимушена була проходити тривале лікування у медичних закладах м. Ізмаїл Одеської області та міста Київ на протязі 8 місяців. У зв?язку з викладеним позивачу завдано матеріальні збитки та він зазнав додаткові витрати, які складаються з: суми проїзду в маршрутному таксі (маршрут №16) від 28.05.2010 року в розмірі 2,00 грн.; вартість проїзду в Міську лікарню м. Ізмаїл Одеської області її чоловіка, двох дочок, зятя і онука в сумі - 100,00 грн.; купівля медикаментів на суму 2146,05 грн.; щоденні грошові витрати, витрачені на її транспортування з будинку в поліклініку на лікування і назад додому на таксі в сумі 1300,00 грн.; витрати на платне використання медичного устаткування - рентгенівські знімки у кількості 6 шт. на суму 180,00 грн.; зашивання рваної рани на кисть руки в сумі 25,00 грн.; транспортні витрати на виїзд в м. Київ в травматологію інституту імені «П. Запорожця» на обстеження і лікування в сумі 240,00 грн., а також плата за обстеження в цьому інституті в сумі 200,00 грн.; вартість санаторного лікування за рекомендацією лікарів в сумі 6000,00 грн.; витрати на канцтовари і інші супутні послуги в сумі 100,00 грн.; фотографії тілесних ушкоджень кисті і ноги в сумі 80,00 грн.; індекс інфляції від суми витрат складає по місяцях 16-17% в сумі 741,30 грн. Всього позивачу було завдано матеріальні збитки на загальну суму 11 114,35 грн. ОСОБА_3 пояснення працівникам ГО ГУМВД України в Одеській області про ДТП водій надав тільки через 10 днів після ДТП. Дослідження місця ДТП співробітниками міліції не проводилось. Представник страхової компанії на місце ДТП не викликався, хоча між СПД ОСОБА_2 і Одеською філією Відкритого акціонерного товариства Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», яке надалі змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-авто». Обстеження і перевірка технічного стану транспортного засобу були зроблені інспектором ДАІ тільки через місяць. Просив позивач також відшкодувати і моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн., яка полягає в тому, що він пережив сильні душевні страждання та емоційний стрес за своє життя в момент ДТП, вирішенням питань, пов'язаних з ДТП та поновлення свого психічного стану.

Неодноразово уточнюючи розмір позовних вимог та відповідачів по справі, позивач остаточно просила суд стягнути на її користь: з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі- ПАТ «УСК «Гарант-Авто») у відшкодування матеріальної шкоди - 13 354,77 грн. та у відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн., з ФОП ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн. (а.с.75-77).

Відповідач - ФОП ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - заперечували, просили у їх задоволенні відмовити.

Представник відповідача - Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в судове засідання не з'явився, надав заперечення, в яких проти задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заперечує з різних підстав, зокрема, що шкода має бути відшкодована завдачем шкоди, оскільки останнім не виконано вимоги ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 33-36,39-42, 97-98 т.2).

Третя особа - ОСОБА_3 та його представник у судовому засіданні обставини справи визнав частково, свою вину у наслідках ДТП не вважав доведеною, хоча на початку розгляди справи вину визнавав.

Заслухавши позивача та представників позивача, відповідача - ФОП ОСОБА_2 та його представника, третю особу - ОСОБА_3 та його представника, свідка ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.05.2010 р. близько 18:30 по Пр. Леніна у м. Ізмаїл Одеської області водій ОСОБА_3, керуючи автобусом марки «ПАЗ-32054-7», д/з НОМЕР_3, здійснив зупинку вказаного автобусу для висадки пасажирів і, порушуючи ч.1 п. 1.5, п. 10.1, п.21.4 ПДР, не впевнившись у безпеці своїх дій, почав рух до закриття дверей та повної висадки пасажира позивача ОСОБА_1, яка не встигла вийти з автобусу і на той час знаходилась на приступці передньої двері, внаслідок чого остання почала випадати з автобусу, а потім, закрив під час руху автобусу двері, її створами зажав ліву руку із сумкою та волок впавшу на проїжджу частину ОСОБА_1 більше 4 метрів, зупинившись лише після окрику пасажиру автобусу ОСОБА_4

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач отримала тілесні пошкодження середньої тяжкості та легкі тілесні пошкодження, що вбачається з акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 13 від 30.12.2010 р. (а.с. 176-182 т.1).

Після притягнення ОСОБА_3 за скоєне постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.08.2010 р. до адміністративної відповідальності (а.с. 87 т.1), постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2012 р. кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 за скоєння злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України провадженням була закрита внаслідок застосування Закону України «Про амністію», третю особу - ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину - звільнено (а.с.174-175).

Власником автобусу марки «ПАЗ-32054-7», д/з НОМЕР_3, у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_2 (а.с.56 т.1).

На ім'я ОСОБА_2 видано ліцензію на надання послуг, зокрема, з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами (а.с.т.1 52, 53).

Згідно свідоцтву про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця 24.05.2000 р. зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2. (а.с.51 т.1).

Щодо автотранспортного засобу - автобусу марки ПАЗ 32054, р.н. НОМЕР_1, 2004 року випуску, видано ліцензійні картки серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 з дозволом робіт : внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів автобусами (а.с.54, 55 т.1).

Із водієм ОСОБА_3 ФОП ОСОБА_2 28.05.2008 р. укладено трудовий договір з пасажирських перевезень, що діяв і на час скоєння вказаної ДТП (а.с.58-59 т.1).

28.05.2010 р. водій ОСОБА_3 зазначеним автобусом на підставі дорожнього листа № 13, термін дії 01-31.05.2010 р. (а.с.63 зв. т.1).

Як вбачається з полісу № ВС 1288105 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, 1 типу, строком дії з 19.05.2010 р. до 18.5 .2011 р. транспортний засіб «ГАЗ», р.н. НОМЕР_1 був забезпечений ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», яке змінило назву на ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (а.с.67 т.1).

Однак, суд має підстави дійти висновку щодо винуватості ОСОБА_3 у скоєнні ДТП та отриманні, як наслідок, ОСОБА_1 тілесних пошкоджень та завдання останній моральної шкоди.

Так, згідно роз'ясненням п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Прокурор у судовому засіданні під час вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності зазначив, що не заперечує, щоб кримінальна справа була закрита на підставі застосування Закону України «Про амністію», оскільки ОСОБА_3 скоїв вказаний злочин за необережністю (а.с.174 зв. т.1).

Крім того, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4, підтвердив факт порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху, внаслідок яких сумка ОСОБА_1 була зажата дверми автобусу при його руху і останню було потягнуто за автобусом тощо (а.с.159-161).

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в

межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших

осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Частина 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір таких збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі.

Разом з тим, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки завдається шкода таким особистим немайновим правам фізичної особи як право на життя та здоров'я, у зв'язку з чим відшкодуванню підлягає майнова шкода, завдана каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю фізичної особи.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт понесення позивачем витрат на придбання ліків та лікування (діагнозування) в сумі 2 086,85 грн. (782,90+ 185,20+34,90+293,70+36,85+120+104,65+75,10+65,10+10,70+53,70+25,40+9,15+96 103,50+38,45+ 43,05+ 8,50) та з вирахуванням суми франшизи (510 грн.) сума матеріальної шкоди, що підлягає стягненню складає 1 576,85 грн.

Не враховує суд як суми, що підлягають стягненню у відшкодування матеріальної шкоди суми в розмірі: 30 грн. (а.с. 31) - благодійний внесок, 12,75 грн. (відсутній оригінал), квитанція на невідому суму -а.с.35 зв. , 120 грн. - сума, якої вже включена до витрат (а.с.33), 36,85 грн. - повтор квитанції (а.с.33).

Крім того, не визнає належними доказами суд і інші докази (відсутність доказів) у підтвердження понесення позивачем матеріальної шкоди.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізична особа має право на відшкодування їй заробітку (доходу), втраченого нею внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, викликаних санаторно-курортного лікування, тощо.

Стягнення додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, плата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо). При цьому, при стягненні додаткових витрат потерпілому й на майбутній час, проводиться в межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи, при стягненні витрат на придбання путівки на санаторно-курортне лікування, суд повинен зазначати в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.

Такі докази в обґрунтування вимог про стягнення додаткових витрат на санаторно-курортне лікування суду не надані, тому суд вважає вимоги не доведеними і такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із положень ст. 625 ЦК України випливає, що цивільно-правова відповідальність застосовується тільки за порушення грошового зобов'язання між кредитором і боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання за договором.

Між сторонами виникли деліктні зобов'язання, тобто зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди. Сторони не перебувають між собою у договірних правовідносинах, а тому ст. 625 ЦК України на такі правовідносини не поширюється і вимоги про стягнення сум індексу інфляції з цих підстав задоволенню підлягати не можуть.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується

особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Як передбачено ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності відповідачів власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 1167 ЦК України.

На підставі вищезазначеного суд вважає, що позивачу також спричинено і моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому суд, враховуючи викладені в позовній заяві ряд конкретних обставин, що дійсно свідчать про негативні моральні відчуття позивача, під час ДТП, та тих, що пов'язані з ДТП, приходить до висновку, що розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку має бути сума в 3 800 гривень, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню. Зокрема, суд враховує тривалість дій, внаслідок яких позивач отримала тілесні пошкодження легкої та середньої тяжкості, душевні хвилювання під час ДТП та їх тривалість, неможливість припинити дії з вчинення їй тілесних пошкоджень тощо.

Як зазначено у п.19 Постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р., з урахуванням змісту статті 979 ЦК та статті 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку. Наприклад, несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку (пункт 5 частини першої статті 989 ЦК, пункт 5 частини першої статті 991 ЦК) може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у тому разі, якщо воно позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком. При цьому суди також повинні мати на увазі, що порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням визначеного договором строку повідомлення про настання страхового випадку.

Отже, враховуючи той факт, що і позивач ОСОБА_1 і страхувальник - ФОП ОСОБА_2 після визначення судовим рішенням із питанням щодо притягнення винних осіб до відповідальності (адміністративної/кримінальної, закриття кримінального провадження) та не позбавлення страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, суд при ходить до висновку щодо покладення зобов'язань з відшкодування матеріальної та моральної шкоди у визначених сумах зі страховика - Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто».

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 56, 60, 61, 79, 80, 83, 88, 209, 218, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 979,1166, 1167,1172, 1187 ЦК України, ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідач власників наземних транспортних засобів», ст.16 Закону України «Про страхування»,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову - ОСОБА_3, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (ЄДРПОУ 20943502) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. (і.н. НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_6, виданий 05.06.1996 р. Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області), у відшкодування матеріальної шкоди - 1 576,85 ( одну тисячу п'ятсот сімдесят шість гривень вісімдесят п'ять копійок) грн. та у відшкодування моральної шкоди - 3 800 (три тисячі вісімсот гривень) грн., а усього: 5 376,85 (п'ять тисяч триста сімдесят шість гривень вісімдесят п'ять копійок) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (ЄДРПОУ 20943502) на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 (двісті двадцять дев'ять гривень сорок копійок) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя