Постанова № 33510402, 09.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2013 р. Справа № 804/9515/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Орлові О.В.,

за участю:

представник позивача Буря О.С.

представник відповідача Волошина В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень- рішень № 0002432250, № 0002442250 від 02.07.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦУМ" (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), в якому просить визнати скасувати податкові повідомлення - рішення № 0002432250, № 0002442250 від 02.07.2013 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 03.06.2013 року № 000268, виданого Державною податковою інспекцією в АНД районі м. Дніпропетровська Золотаревському Денису Сергійовичу, головному державному податковому ревізору - інспектору відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю, інспектору податкової служби 1 рангу, згідно із п.п. 78.1.8. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI та відповідно до наказу ДШ в АНД районі м. Дніпропетровська від 01.06.2012 року № 498, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦУМ» (ТОВ «ЦУМ») з питання законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р.

По результатам проведення вказаної перевірки податкової інспекцією було складено Акт № 1565/22-6/35986580 від 14.06.2013р. (надалі - Акт).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) в результаті чого у період лютий 2012 року занижено податок на додану вартість всього у сумі 2529 грн. та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19 декларації) на загальну суму 103331804 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, 20.06.2013 ТОВ «ЦУМ» було подано заперечення (вих. №26 від 19.06.2013 року), які ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі було відхилено листом №27/10/22-6 від 01.07.2013 року.

На підставі вказаного Акту перевірки податковим органом прийнято два податкових, повідомлення-рішення: №0002432250 від 02.07.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ЦУМ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року в розмірі 103330804 грн. та податкове повідомлення - рішення №0002442250 від 02.07.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ЦУМ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 161,25 грн., в т.ч. за основним платежем 2529 грн., та за штрафними санкціями 632,25 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також, суд зазначає, що згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від І листопада 1996 ржу N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» в абз.1 пункту 2 визначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх, необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві яке не суперечить їй.

Статтею 92 Конституції України гарантовано, що виключно Законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і. збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

Бюджетне відшкодування визначено Податковим Кодексом України, як сума, що піддягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку на додану вартість отримувачем товару у попередніх та звітному податкових періодах у випадках, визначених Податковим Кодексом України.

Згідно пп.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України «... суми податку, що підлягають сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначаються як різниця між сумою податкових зобов'язань звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду .

Згідно п.19 ст. 2, ст. 9: Бюджетного кодексу України доходи бюджету - усі податкові та неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Доходи бюджету класифікуються за такими розділами - податкові надходження; неподаткові надходження від операцій з капіталом; трансферти, Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Відповідно ст. 180.1 Податковим Кодексом України від платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Тобто, відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, що випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету Україии (п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також поняття платника податку, як особи, яка згідно ПКУ зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Як видно з системного аналізу вищевказаних норм, ПКУ встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

За змістом ПКУ, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідно до ст..188.1 ПКУ, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Очевидно, що додана вартість - це вартість, що утворюється за рахунок зменшення вартості продажу товарів (робіт, послуг) на вартість придбаних (отриманих) товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу.

З матеріалів справи вбачається, що у період, який перевірявся - лютий 2012 року, позивач проводив діяльність з реалізації нерезидентам України феросплавів як Комісіонер за договором комісії № 29/1/11-05.09/1056-К, який був укладений з ПАТ «Укрнафта» 05.09.2011 року. Реалізації власного товару (продукції) підприємство не проводило.

Відповідно до даних Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АА № 446664 для підприємства визначено наступні види діяльності:

70.20.0 - Здавання в оренду власного нерухомого майна (основний вид діяльності)

65.23.0 - Інше фінансове посередництво

51.90.0 - Інші види оптової торгівлі

45.21.1 - Будівництво будівель

Судом встановлено, що позивач в звітному (податковому) періоді - лютий 2012 року задекларувало у складі податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 103357918 грн., з неї значна сума податку - 103333333 грн., яка була сплачена у складі вартості товару (феросилікомарганець МНС17 ДСТУ 3548-97), придбання якого передбачено договорами поставки, укладеними підприємством з ПАТ «Нікопольський завод феросплавів», а саме:

- договір поставки від 26.01.2012 року № 1200814;

- договір поставки від 26.01.2012 року № 1200815;

- договір поставки від 26.01.2012 року № 1200816;

- договір поставки від 26.01.2012 року № 1200817;

- договір поставки від 26.01.2012 року № 1200818;

- договір доставки від 26.01.2012 року № 1200819.

08.02.2012 року ТОВ «ЦУМ» було отримано рахунки на здійснення оплати по вищевказаним договорам поставки, а саме:

- рахунок № 1200814 на суму 111657200,00 грн. за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200814;

- рахунок № 1200815 на суму 111657200,00 грн. за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200815;

- рахунок № 1200816 на суму 111657200,00 грн. за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200816;

- рахунок № 1200817 на суму 111657200,00 грн. за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200817;

- рахунок № 1200818 на суму 111657200,00 грн. за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200818;

- рахунок № 1200819 на суму 61714000,00 грн. за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200819.

Для здійснення оплати за товар ТОВ «ЦУМ» 09.02.2012 року отримало кредитні кошти у сумі 620000000,00 грн. за кредитним договором №4Ц12050И від 09.02.2012 року, укладеним з ПАТ КБ «Приватбанк».

Вказані кредитні кошти були надані позивачу Банком у вигляді поновлювальної кредитної лінії, з метою фінансування поточної діяльності підприємства, строк повернення кредиту 05.02.2013 года. За користування кредитом ТОВ «ЦУМ» сплачує Банку відсотки виходячи з відсоткової ставки у розмірі 11 (одинадцять)% річних.

Передплата за товар підприємством здійснена за наступними платіжними дорученнями:

- № 577 від 09.02.2012 року у сумі 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн., призначення платежу - за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200814;

-№578 від 09.02.2012 року у сумі 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн., призначення платежу - за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200815;

-№ 579 від 09.02.2012 року у сумі 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн., призначення платежу - за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200816;

- № 580 від 09.02.2012 року у сумі 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн., призначення платежу - за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200817;

- № 581 від 09.02.2012 року у сумі 111 657 200,00 грн., в тому числі 11ДВ - 18609533,33 грн., призначення платежу - за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200818;

- № 582 від 09.02.2012 року у сумі 61 714 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 10285666,67 грн., призначення платежу - за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200819.

Сума податку на додану вартість включена підприємством до складу податкового кредиту на підставі наступних податкових накладних:

- № 209024 від 09.02.2012 року на загальну суму 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн., (договір поставки від 26.01.2012 року № 1200814);

- № 209025 від 09.02.2012 року на загальну суму 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн. (договір поставки від 26.01.2012 року № 1200815);

- № 209026 від 09.02.2012 року на загальну суму 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн. (договір поставки від 26.01.2012 року № 1200816);

- № 209027 від 09.02.2012 року на загальну суму 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн. (договір поставки від 26.01.2012 року № 1200817);

- № 209028 від 09.02.2012 року на загальну суму 111 657 200,00 грн., в тому числі ПДВ - 18609533,33 грн. (договір поставки від 26.01.2012 року № 1200818);

- № 209023 від 09.02.2012 року на загальну суму 61 714 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 10285666,67 грн. (договір поставки від 26.01.2012 року № 1200819).

Станом на 01.03.2012 року товар (феросилікомарганець МНС17 ДСТУ 3548-97) за договорами поставки від 26.01.2012 року № 1200814, № 1200815, № 1200816, № 1200817, № 1200818, № 1200819 ТОВ «ЦУМ» не отримано. У бухгалтерському обліку по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» рахується дебіторська заборгованість за всіма договорами у сумі 620 000 000,00 грн., а саме:

- за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200814 у сумі 111 657 200,00 грн.;

- за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200815 у сумі 111 657 200,00 грн.;

- за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200816 у сумі 111 657 200,00 грн.;

- за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200817 у сумі 111 657 200,00 грн.;

- за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200818 у сумі 111 657 200,00 грн.;

- за договором поставки від 26.01.2012 року № 1200819 у сумі 61 714 000,00 грн..

У пункті 3.3. вищевказаних договорів поставки визначено: «У випадку наявності передоплати, відвантаження партії феросплавів проводиться на суму передоплати не пізніше 10 днів з моменту надходження».

У пункті 3.7. вищевказаних договорів поставки визначено: «У випадку не поставки або часткової поставки товару, Постачальник зобов'язується повернути грошові кошти, отримані у вигляді передплати, протягом 5 банківських днів з дати письмової вимоги Покупця».

Підприємство ТОВ «ЦУМ" не проводило заходів щодо повернення грошових коштів відповідно до умов пункту 3.7. договорів поставки.

В ході перевірки ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська на ТОВ «ЦУМ» було надано запит (лист від 12.06.2012 року № 13479/10/22-6) щодо надання інформації, а саме: по яким причинам не проведено відвантаження товару в строки викладені у пункту 3.3 договорів поставки? Які були проведено заходи щодо повернення грошових коштів відповідно до умов пункту 3.7. договорів поставки? Яка претензійна робота проводились по виконанню умов договорів? Чи укладались договори поставки на продаж феросилікомарганцю МНС17 ДСТУ 3548-97), який придбано у ПАТ «Нікопольський завод феросплавів»?.

Листом від 13.06.2013 року за № 23 підприємство повідомило про те, що: «Згідно додаткових угод від 18.12.2012 року до договорів поставки внесено зміни до специфікацій згідно яких строк поставки було продовжено до грудня 2012 р. Таким чином, на момент проведення перевірки за договорами поставки строк поставки товару не закінчився. Як було зазначено вище, строк поставки товару за договорами поставки було продовжено до грудня 2013 року, от же, на сьогоднішній день у ТОВ "ЦУМ" відсутні правові підстави для проведення заходів щодо повернення коштів за договорами поставки, оскільки ПАТ "Нікопольський звод феросплавів" не порушує встановленних договором строків поставки товару. ТОВ "ЦУМ" не проводилась претензійна робота по виконанню умов договору, оскільки ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" не порушує умов договорів поставки від 26.01.2013 року з урахуванням того, що сторонами укладено додаткові угоди до договорів, якими продовжено строк поставки товару до грудня 2013 року.

З привиду укладання договорів поставки на продаж феросплавів, які придбаваються у ПАТ «Нікопольський завод феросплавів», підприємство ТОВ "ЦУМ" повідомило, що: "Питання укладання договорів поставки на продаж феросплавів жодним чином не стосується предмету перевірки.".

Стосовно вищезазначеного питання щодо «неотримання продукції» позивач також надав пояснення під час судового засідання, згідно якого зазначив, що питання економічної доцільності та необхідності здійснення тих чи інших господарських операцій не має значення та не впливає на ведення податкового обліку господарських операцій. Тим не менше, економічна доцільність даних операцій була обумовлена необхідністю «зафіксувати» ціну на феросплавну продукцію, яка існувала станом на лютий 2012 року, на момент здійснення попередньої оплати, іншими словами викупити продукцію за ціною, яка існувала на той момент. Вказана операція здійснювалася для того, щоб в разі зміни ціни на феросплавну продукцію на протязі року, підприємство-позивач мало можливість отримати вже оплачену феросплавну продукцію за ціною, яка існувала на момент здійснення попередньої оплати, та в подальшому здійснити реалізацію такої продукції по більш вигідній ціні з метою отримання доходу.

Крім того, встановлено, що між ТОВ «ЦУМ» та ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» було укладено інші договори: Договір комісії на транспортно - експедиторське обслуговування вантажів від 01.02.2012 року № 1200671, в якому ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» - Комісіонер, а ТОВ «ЦУМ» - Комітент. Предмет договору - Комітент доручає, а Комісіонер за винагороду зобов'язується від свого імені в інтересах і за рахунок Комітента організувати та забезпечити транспортно - експедиторське обслуговування вантажів Комітента на умовах і базисах, обговорених у протоколах погодження вартості до цього договору. Договір комісії на транспортно - експедиторське обслуговування вантажів від 01.02.2012 року № 1200673, в якому ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» - Комісіонер, а ТОВ «ЦУМ» - Комітент. Предмет договору - Комітент доручає, а Комісіонер за винагороду зобов'язується від свого імені в інтересах і за рахунок Комітента організувати та забезпечити охорону та супровід вантажів Комітента.

З урахуванням зазначеного вище, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до пп.14.1.36 п.14,1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, дорученні та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, ПКУ встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум до податкового кредиту звітного періоду..

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та ПКУ, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарі» (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України «...Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості торів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого виробництва в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, суд звертає увагу, що діяльність з придбання та реалізації товару (феросилікомарганець МНС17 ДСТУ 3548-97) є нетиповою для даного підприємства, основним видом діяльності якого є - 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна.

Отже, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що операції з придбання нетипової для підприємства продукції були для позивача завідомо збитковими, щодо віднесення сум придбання до податкового кредиту.

Крім того, дані обставини дають підстави стверджувати, що купівля продукції та подальше її використання у господарській діяльності з віднесенням до податкового кредиту, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності перевіряємого підприємства, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

Наявність цих ознак може свідчити про спрямованість наміру платника податків на збагачення за рахунок бюджетних коштів, а відсутність економічної доцільності угоди - на несумлінність платника податків, та є доказом вчинення суб'єктом господарювання незаконної господарської діяльності з метою мінімізації податкових зобов'язань та без економічної обгрунтованності укладених угод. Крім цього, наявність наступних обставин може свідчити лише про направленість дій на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди переважно чи за рахунок бюджету, а саме зловживання суб'єктом господарювання правом на отримання бюджетного відшкодування та відсутність економічного ефекту від укладених угод.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво як безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до вимог п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 №87, визначено, що дохід - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу.

Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Активи - ресурси контрольовані підприємством, в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод в майбутньому.

Господарська операція документується первинними документами та знаходити відображення в повному обсязі в бухгалтерському обліку.

Тобто, збільшення власного капіталу є обов'язковою вимогою для віднесення витрат згідно з податковим обліком.

Отже, статтею 3 Господарського Кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 19 Господарського Кодексу зумовлено, що Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: ...фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин...

Стаття 142 Господарського Кодексу вказує на те, що прибуток (дохід) суб'єкта господарювання с показником фінансових результатів його господарської діяльності, за визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та амортизаційних відрахувань.

Питання з'ясування наявності у платника наміру одержати певну економічну вигоду від здійснення господарської операції відмінну від податкової викладено в судових доктринах «Ділова мета» та «Реальність господарської операції».

Так, для цілей оподаткування під податковою вигодою розуміється зменшення розміру податкового зобов'язання внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, формування податкового кредиту, а також отримання права на залік або повернення податку з бюджету.

По даним податкової звітності ТОВ «ЦУМ», а саме декларацій з ПДВ, не встановлено отримання чи повернення товару. Підприємство декларувало податкові зобов'язання, але не сплачувало їх до бюджету, у зв'язку з наявністю р. 24 (від'ємне значення) у декларації з ПДВ.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Вищезазначене свідчить про відсутність мети отримання феросилікомарганцю від ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» та відповідно в отримані прибутки від їх реалізації, так як протягом дії договорів не здійснювалося жодних заходів для прискорення отримання товару чи повернення передплати, тим більше підприємством що місяця сплачувалися (нараховувалися) відсотки за користуванням кредитних коштів. Це свідчить про збиткову діяльність підприємства взагалі.

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В свою чергу, економічний результат (ефект) відображає вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати діяльності підприємства, і виражається в отриманні прибутку, економії тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальної економії від зниження собівартості продукції тощо.

З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність економічного ефекту від укладених позивачем угод, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а отже податкові повідомлення - рішення № 0002432250, № 0002442250 від 02.07.2013 року скасуванню не підлягають.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 0002432250, № 0002442250 від 02.07.2013 року, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 13 вересня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 13.09.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко