Рішення № 33507336, 11.09.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 925/1182/13

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Комзюк О.Л. ,

за участю представників: позивача: Сенченков І.Г. - за довіреністю, відповідача: не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області справу

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБНА НИВА"

про стягнення 597 721 грн. 03 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 597 721 грн. 03 коп., зокрема 589 016 грн. 67 коп. основної суми за векселем від 14.03.2012 серії АА 2220980, який був авальований позивачем відповідно до генеральної угоди про авалювання векселів № 9-002-16 від 16.01.2012, додаткової угоди № 1 від 31.12.2012 до неї і Додатку № 9-002-16/14 від 14.03.2013, та 14.06.2013 був оплачений позивачем на вимогу векселедержателя - Кам'янської міжрайонної податкової інспекції на підставі протесту векселя, вчиненого приватним нотаріусом Бойко Л.В., а також про стягнення з відповідача 8 704 грн. 36 коп. пені за прострочення виконання взятого ним на себе зобов'язання щодо своєчасного виконання грошових зобов'язань, передбачених п. 2.1.5. генеральної угоди.

Відповідач у відзиві на позов від 04.09.2013 пояснив, що позивач не довів на час розгляду справи своє порушене право, на захист якого він звернувся до суду, оскільки позивач передчасно звернувся до суду, не виконавши вимоги Генеральної угоди, так як за умовами Генеральної угоди позивач у разі одержання вимоги про сплату авальованого векселя повинен був повідомити відповідачу протягом 3 банківських днів з дня отримання такої вимоги, а також відповідно до пункту 2.2.5 Генеральної угоди позивач зобов'язався пред'явити відповідачу в день виконання авалю письмову вимогу про відшкодування витрат Банку із додатком документів, що підтверджують це виконання, однак, позивач пред'явив відповідачу вимогу 23 липня 2013 року, при цьому не додавши до неї вказані в генеральній угоді документи. Крім цього, відповідно до пункту 2.4. Генеральної угоди Банк має право здійснювати договірне списання коштів з рахунків відповідача у відповідності з п. 2.1.12 при настанні строків платежів за зобов'язанням платника за цією угодою, однак позивач не надав суду документи, що у банка відсутня можливість списати кошти з рахунків відповідача у безспірному порядку відповідно до умов Генеральної угоди.

У судовому засіданні:

представник позивача підтримав позов у заявленій сумі з підстав, вказаних у позовній заяві, повністю заперечив проти доводів відповідача та пояснив, що зобов'язання відповідача щодо сплати позивачу коштів у день понесення банком витрат передбачене в п. 2.1.5. Генеральної угоди в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2012, яка підлягає застосуванню до даних правовідносин, тому відповідач повинен був виконати своє зобов'язання саме 14.06.2013, а у зв'язку з невиконанням свого обов'язку прострочення сплати коштів розпочалося 15.06.2013; надіслання відповідачу вимоги у липні 2013 року не впливає на обов'язок відповідача сплатити кошти, вказаний в пункті 2.1.5., оскільки відповідач надав простий вексель і саме він повинен контролювати сплату коштів та його погашення; подав довідку від 11.09.2013 на підтвердження того, що на дату сплати банком як авалістом вказаного простого векселя на рахунках відповідача кошти були відсутні, депозитів немає, передбачене Генеральною угодою договірне списання коштів не було реалізоване у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках відповідача; просив задовольнити позов та прийняти рішення у даному судовому засіданні;

представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилалася на доводи і міркування, викладені у відзиві на позов, та пояснила, що на час звернення до суду не було доказів того, що позивач дійсно виконав своє зобов'язання по оплаті авальованого векселя, тобто, позивач не довів, що його право порушене; також позивач не довів, що він не мав можливості списати кошти з рахунку відповідача; позивач не виконав умову п. 1.4. Генеральної угоди та не надіслав відповідачу повідомлення про оплату із належними доказами, тому у позивача не виникло право вимагати кошти від відповідача; при розгляді спору необхідно керуватися редакцією генеральної угоди від 16.01.2012, оскільки реєстр наданих до авалювання простих векселів викладений 14.03.2012 у додатку № 9-00-16/14 до Генеральної угоди, а не до Додаткової угоди.

У судовому засіданні оголошувалася перерва із 04.09.2013 по 11.09.2013.

У судовому засіданні 11.09.2013 оголошена вступна та резолютивна частини рішення суду.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив таке.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" в особі першого заступника директора філії ЧГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" Кушнірука М.В., що діяв на підставі довіреності № 2513-0 від 24.10.2011 (Банк за договором, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю "ХЛІБНА НИВА" в особі генерального директора Баландіна В.В., що діяв на підставі статуту (Клієнт за договором, відповідач у справі) уклали генеральну угоду про авалювання векселів № 9-002-16 від 16 січня 2012 року, предметом якої є надання Банком авалів, тобто прийняття Банком зобов'язання оплатити за Платника повністю або частково вказані у Додатках до цієї Генеральної угоди (реєстрах) векселі у разі неоплати (непогашення) векселів Платником у строк в обмін на зобов'язання платника по:

- відшкодуванню Банку витрат, пов'язаних з виконанням авалю або сплаті пред'явленого векселя законному держателю - Банку;

- сплаті комісійної винагороди за надання авалю в зазначені цієї Генеральною угодою терміни.

31 грудня 2012 року сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Генеральної угоди, в якій текст Генеральної угоди № 9-002-16 від 16.01.2012 виклали в новій редакції (а.с. 15-20).

14 березня 2013 року сторони підписали Додаток № 9-002-16/14 до Генеральної угоди про авалювання векселів № 9-002-16 від 16.01.2012, відповідно до якого ТОВ "Хлібна нива" (Платник) надав для авалювання, а ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (Банк) згідно п. 2.2.1. Генеральної угоди надав аваль за векселем АА 2220980, першим векселедержателем по якому є Кам'янська МДПІ, дата складання 14.03.2013, строк платежу 11.06.2013, сума векселя 589 680 грн., комісія за надання авалю 2948 грн. 40 коп. (а.с. 23).

13 червня 2013 року Кам'янська міжрайонна державна податкова інспекція надіслала керуючому Банку вимогу про погашення простого векселя від 14.03.2013 Серія АА № 2220980 на загальну суму 589 680 грн., який погашений в сумі 589 016,67 грн., на підставі протесту векселя, вчиненого приватним нотаріусом Бойко Л.В.

Листом від 08.08.2013 № 858/15-020 Кам'янська МДПІ підтвердила, що по ТОВ "Хлібна нива" в рахунок погашення векселя від 14.03.2013 Серія АА № 2220980 відповідно до платіжного доручення від 14.06.2013 № 5 сплачено кошти в сумі 589 680 грн. та відповідно до висновку про повернення коштів помилково або надміру зарахованих до бюджету від 26.06.2013 № 135 повернуто 663.33 грн. (а.с. 64).

23.07.2013 позивач надсилав відповідачу вимогу про відшкодування витрат та сплату пені за генеральною угодою, в якій просив відповідача відшкодувати понесені позивачем 14.06.2013 витрати у розмірі 589 016 грн. 67 коп. та сплатити пеню за період з 14.06.2013 до дня повного погашення боргу, яка станом на 26.07.2013 складала 9 620 грн. 61 коп. Відповідно до поштового повідомлення вказана вимога отримана представником відповідача 25.07.2013.

У зв'язку з несплатою відповідачем вказаної суми 589 016 грн. 67 коп. та пені позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

За приписом частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України та статтями 193, 202 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України вказано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що 16.01.2012 позивач та відповідач уклали Генеральну угоду про авалювання векселів і 31.12.2012 підписали Додаткову угоду № 1, якою виклали текст Генеральної угоди в новій редакції.

Відповідно до пункту А.1. Генеральної угоди реквізити векселів, які позивач взяв зобов'язання авалювати, вказуються у Реєстрах наданих до авалювання простих векселів, які є Додатками до цієї Генеральної угоди.

Щодо авалювання простого векселя серії АА 2220980 сторонами було підписано 14 березня 2013 року Додаток № 9-002-16/14 до Генеральної угоди № 9-002-16 від 16.01.2012 із відповідним реєстром (а.с. 23), у якому вказано, зокрема, що строк платежу по векселю 11.06.2013.

Оскільки вказаний Додаток із реєстром векселів був підписаний після укладення Додаткової угоди № 1 до Генеральної угоди, тому застосуванню підлягають положення Генеральної угоди в редакції, викладеній в Додатковій угоді № 1 від 31 грудня 2012 року (а.с. 15-20). З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що в процесі розгляду даного спору потрібно застосовувати редакцію Генеральної угоди без урахування змін в Додатковій угоді від 31.12.2012, суд вважає безпідставними та помилковими.

В пункту А.5. Генеральної угоди вказано, що кінцевий строк дії ліміту: 31.12.2013.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання за Генеральною угодою та 14.06.2013 перерахував кошти в сумі 589 680 грн. на погашення простого векселя серії АА № 2220980, виданого відповідачем 13.03.2013 та авальованого позивачем, на підставі повідомлення векселедержателя - Кам'янської міжрайонної податкової інспекції у Черкаській області та надісланого нею протесту про неоплату вказаного простого векселя. Однак, у зв'язку із перерахуванням коштів в сумі більшій, ніж належало відповідно до повідомлення МДПІ, позивачу було повернуто надлишково перераховану суму 663 грн. 33 коп., тому позивач правомірно стверджує і належними доказами підтвердив факт перерахування по авальованому векселю серії АА № 2220980 коштів сумі 589 016 грн. 67 коп.

Факт перерахування позивачем по авальованому ним векселю коштів в сумі 589 016 грн. 67 коп. підтверджується поданими суду доказами, у листі Кам'янської МДПІ на адресу суду, не заперечено відповідачем.

В обгрунтування наявності у відповідача обов'язку за Генеральною угодою сплатити позивачу кошти в сумі, перерахованій ним за відповідача по опротестованому векселю, позивач посилається на пункт 2.1.5 Генеральної угоди. В названому пункті вказано, що відповідач як Платник зобов'язався виконати зобов'язання по відшкодуванню витрат Банку у разі сплати Банком за рахунок власних (кредитних) коштів авальованих векселів та/або інших регресних вимог. Кошти перерахувати у день понесення Банком витрат за платіжними реквізитами, що зазначені у п. А 10.

Суд приходить до висновку, що доводи позивача в цій частині відповідають умовам Генеральної угоди, чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

До загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якої викладено у статті 627 Цивільного кодексу України та полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Обов'язок відповідача перерахувати позивачу кошти в сумі 589 016 грн. 67 коп. в день її сплати позивачем, тобто 14.06.2013, виписаний у пункті 2.1.5 Генеральної угоди.

Умова в пункті 2.1.5. Генеральної угоди є чинною, не визнана недійсною, виписана в розділі 2.1. щодо зобов'язань Платника, не суперечить закону.

Така умова в Генеральній угоді кореспондується, зокрема, із вимогою в пункті 229.1.9. Податковому кодексу України, в якому вказано, що у разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати суму, зазначену в податковому векселі, векселедержателю.

З огляду на викладене, умова в пункті 2.1.5. Генеральної угоди є обов'язковою для виконання відповідачем та застосування судом.

Зазначений в пункті 2.2.2 Генеральної угоди обов'язок Банку повідомити відповідачу у письмовому вигляді у разі пред'явлення (надання вимоги) законним держателем банку опротестованого векселя в день пред'явлення (отримання вимоги) або наступного банківського дня не суперечить умові пункту 2.1.5. Генеральної угоди та не змінює терміну виконання відповідачем свого обов'язку щодо перерахування банку сплачених останнім коштів по авальованому векселю, оскільки термін перерахування відповідачем коштів чітко вказаний у пункті 2.1.5 Генеральної угоди, при цьому в ньому відсутні посилання на будь-які умови чи оговорки; відповідач є векселедавцем вказаного простого векселя, строк платежу по якому - 11.06.2013 і він повинен контролювати сплату коштів та погашення векселя, тому надіслання позивачем вимоги у липні 2013 року не впливає на обов'язок відповідача сплатити кошти у строк, вказаний в пункті 2.1.5. Генеральної угоди.

Позивач довів і підтвердив належним чином оформленою довідкою від 11.09.2013 факт відсутності у відповідача коштів на його рахунках для негайного списання коштів для погашення вказаної заборгованості, а відповідач ці доводи позивача не спростував, не перерахував Банку кошти протягом трьох місяців до моменту прийняття рішення і не довів їх наявність на його рахунках, відкритих у позивача.

Доводи відповідача щодо необхідності зменшення належної до стягнення позивачу суми суд вважає такими, що не відповідають матеріалам справи, оскільки у листі від 28.08.2013 Кам'янська ОДПІ повідомила суду на його запит про відсутність підстав для зменшення суми акцизного податку, оскільки на дату опротестування векселя відповідачем не було подано Додаток 2 Порядку проведення розрахунку суми зменшення акцизного податку на суму 23595,53 грн., про яку говорить відповідач. Відповідач не спростував правильність висновку податкового органі належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд вважає законною та обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 589 016 грн. 67 коп. заборгованості по Генеральній угоді, тому вказана вимога позивача підлягає задоволенню.

Вимога про стягнення 8 704 грн. 36 коп. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 15.06.2013 по 22.07.2013 підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

В статті 611 Цивільного кодексу України вказано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписом частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В пункті 4.1. Генеральної угоди вказано, що у разі несвоєчасного виконання Платником грошових зобов'язань, передбачених п.п. 2.1.5. даної Генеральної угоди, відповідна заборгованість вважається простроченою та Платник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у % річних, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Із змісту пунктів 2.1.5., 4.1. Генеральної угоди вбачається, що сторони в угоді чітко визначили момент, з якого настає прострочення відповідача перед позивачем, та встановили розмір пені за таке прострочення. З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення пені є обґрунтованою, законною, підтвердженою належними доказами та не спростованою відповідачем. Однак, при розрахунку пені позивачем допущено помилку та застосовано 360-денний рік, як це вказано було у Генеральній угоді від 16.01.2012, та не враховано, що в Генеральній угоді в редакції Додаткової угоди від 31.12.2012 така умова відсутня, тому пеня повинна розраховуватися виходячи із фактичної кількості днів у 2013 році - 365. Таким чином, в результаті належного перерахунку пені суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 8 585 грн. 12 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 15.06.2013 по 22.07.2013.

Відповідач не спростувала доводи позивача, не подала суду доказів проведення розрахунку із позивачем відповідно до умов Договору. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості по кредиту в сумі 9 993 грн. 97 коп. є законною і обґрунтованою, підтвердженою належними доказами, не спростованою відповідачем, тобто такою, що підлягає до задоволення.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають відшкодуванню позивачу, пропорційно розміру задоволених вимог, понесені останнім витрати на сплату судового збору в сумі 11 952 грн. 04 коп.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБНА НИВА" (20813, Черкаська область, Кам'янський район, с. Косарі, вул. Кірова, буд. 1, ідентифікаційний код 32480414) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570) - 589 016 грн. 67 коп. (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч шістнадцять гривень 67 копійок) боргу, 8 585 грн. 12 коп. (вісім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять гривень 12 копійок) пені, 11 952 грн. 04 коп. (одинадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві гривні 04 копійки) судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.09.2013.

Суддя А.Д. Пащенко