Ухвала суду № 33502832, 11.09.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/4879/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда Богдан ВячеславовичНомер провадження 22-ц/788/2033/13 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 20

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В., Криворотенка В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю « Автотехстандарт»

про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсними: договір комісії, укладений 14 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Автотехстандарт»; договір купівлі-продажу автомобіля Nissan Note, 2011 року випуску, шасі НОМЕР_2, укладений 14 вересня 2012 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Автотехстандарт».

Застосовано наслідки недійсності правочинів, зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_5 44 352,28 грн., а ОСОБА_5 зобов'язано повернути ОСОБА_3 автомобіль Nissan Note 2011 року випуску, шасі НОМЕР_2.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1114,70 грн. в рахунок відшкодування понесених по справі судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, позивача та її представника, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_4 27 травня 2013 року звернулась до суду з уточненою позовною заявою, посилаючись на те, що в провадженні Зарічного районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 591/2077/13-ц за її позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа ТОВ «Автотехстандарт», про визнання правочину недійсним. Під час розгляду справи 17 травня 2013 року відповідачі надали заперечення проти позову, зазначивши, що ОСОБА_3 не продавав особисто спірний автомобіль, а договір купівлі-продажу від 14 вересня 2012 року був укладений між ТОВ «Автотехстандарт» і ОСОБА_5 на підставі договору комісії від 14 вересня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Автотехстандарт», що стало підставою для уточнення нею позовних вимог.

Зазначала, що з 29 липня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 лютого 2013 року шлюб між ними розірвано.

Під час перебування у шлюбі у 2011 році ними за спільні кошти подружжя був придбаний автомобіль Nissan Note, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1, за ціною приблизно 100000 грн., який був зареєстрований за ОСОБА_3

При розгляді цивільної справи № 1805/12393/2012 за її позовом до ОСОБА_3, третя особа: служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання права власності, поділ майна, серед якого вона зазначала і спірний автомобіль, та визначення порядку користування квартирою ОСОБА_3 повідомив, що спірний автомобіль не є об'єктом права їх спільної сумісної власності як подружжя, тому що він йому не належить, та надав ксерокопію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за його матір'ю ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку ДП І673874 від 14 вересня 2012 року, виданої ТОВ «Автотехстандарт».

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2013 року, яке вона оскаржила в апеляційному порядку, у задоволенні її позовних вимог стосовно спірного автомобіля було відмовлено.

Як вбачається із заперечень на її позовну заяву від 17 травня 2013 року ОСОБА_3, його усних пояснень, договорів, він 14 вересня 2012 року уклав договір комісії з ТОВ «Автотехстандарт», згідно якого останній зобов'язувався укласти від свого імені договір купівлі-продажу спірного автомобіля з третьою особою. В цей же день між ТОВ «Автотехстандарт» та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу автомобіля Nissan Note, 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1, за ціною 44352,28 грн.

Вважає, що дані правочини є протиправними, оскільки вони вчинені без її відома та згоди. ОСОБА_3 в договорі комісії зазначив, що треті особи не мають права власності на автомобіль, він як комітент був проінформований комісіонером про зміст ст. 65 СК України, проте не надав при продажу їх спільного автомобіля її письмової згоди з огляду на те, що автомобіль є цінним майном і договір його купівлі-продажу підлягає реєстрації в органах ДАІ.

Просила визнати недійсним договір комісії від 14 вересня 2012 року, за яким ОСОБА_3 доручив ТОВ «Автотехстандарт» укласти договір купівлі-продажу автомобіля Nissan Note, 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1, третім особам; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 вересня 2012 року, за яким ТОВ «Автотехстандарт» продало, а ОСОБА_5 купила автомобіль, із застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України (а.с.4-7, 11).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами договорів не додержано положень ст. 65 СК України, а саме: відсутня письмова згода іншого з подружжя на відчуження спірного автомобіля.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 29 липня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 лютого 2013 року розірвано (а.с.81).

ОСОБА_5 є матір'ю відповідача ОСОБА_3

Під час перебування позивача та ОСОБА_3 у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя ними придбаний автомобіль Nissan Note, 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1, який був зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 та йому було видане 3 березня 2012 року свідоцтво НОМЕР_3 про реєстрацію транспортного засобу (а.с.62-63).

14 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Автотехстандарт» укладено договір комісії, згідно якого ОСОБА_3 як комітент надав доручення товариству як комісіонеру провести відчуження автомобіля Nissan Note, 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1, за 44352,28 грн. (а.с.17).

14 вересня 2012 року автомобіль було знято з обліку для реалізації, ТОВ «Автотехстандарт» на підставі довідки-рахунку ДПІ № 673874 від 14 вересня 2012 року та письмового договору купівлі-продажу продало вказаний автомобіль матері відповідача ОСОБА_5 В цей же день ОСОБА_3 сплатив податок на доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна (а.с. 60, 60-63).

17 вересня 2012 року позивачка звернулась до суду з позовом про поділ майна, а 15 листопада 2012 року - з позовом про розірвання шлюбу.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2013 року, яке не набрало законної сили, визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири, розташованої в АДРЕСА_1, встановлено порядок користування квартирою, розділене між подружжям рухоме майно.

В задоволенні позову про поділ спірного автомобіля відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог (а.с.8-10).

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 22 липня 2013 року було зупинене провадження в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання права власності, поділ майна подружжя та визначення порядку користування квартирою до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ТОВ «Автотехстандарт» про визнання правочинів недійсними, яка розглядалась на той час Зарічним районним судом м. Суми (справа № 591/4879/13-ц, провадження №2/591/1827/13).

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з вимогами ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦК України, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

За правилами ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Із матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль було продано за 44352,28 грн., що свідчить про те, що оспорювані позивачкою правочини виходять за межі дрібного побутового.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого

повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на наведені норми матеріального права та встановлені судом обставини, задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що права позивачки порушені, оскільки відповідач ОСОБА_3, продаючи автомобіль, діяв без її письмової згоди на укладення правочину щодо автомобіля.

Такого висновку суд дійшов на підставі повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, які свідчать про те, що належним чином оформленої згоди на продаж автомобіля позивачка не надавала і матеріали справи таких доказів не містять.

Доводи скарги відповідача про те, що автомобіль було продано під час шлюбу за взаємною згодою співвласників і позивач знала про продаж автомобіля та особисто використала кошти, отримані від його продажу, ґрунтуються лише на показах свідків, проте суд зробив вірний висновок про те, що в даному випадку ці покази не можна покласти в основу рішення, оскільки закон передбачає надання саме письмової згоди подружжя на продаж спільного цінного майна.

Посилання в скарзі на те, що Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, передбачає виключний перелік документів, які повинні надавати громадяни для комісійного продажу автомобілів, і не передбачає надання письмової згоди подружжя, та на те, що жоден нормативний акт не передбачає отримання письмової згоди другого з подружжя на продаж транспортного засобу, є такими, що суперечать вимогам ст. 65 СК України, яка передбачає надання такої письмової згоди при продажу цінного майна.

Є необґрунтованими і доводи відповідача про те, що він особисто не продавав автомобіль, а передав його для продажу за договором комісії комісіонеру - ТОВ «Автотехстандарт», оскільки комісіонер діяв за його дорученням, і в договорі комісії ОСОБА_3 підтвердив відсутність у третіх осіб права на цей автомобіль, хоча був попереджений комісіонером про дотримання положень ст. 65 СК України.

Спростовуються і доводи скарги про те, що на час звернення позивачки з позовом до суду подружні відносини тривали, оскільки рішенням суду про розірвання шлюбу встановлено, що подружні стосунки сторін припинені у вересні 2012 року (а.с.81).

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують, воно є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -