Рішення № 33496599, 29.08.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2013 р.Справа № 922/2840/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ковальчук Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, м. Ізюм про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Пількевич В.В.

відповідача - Гавриленко Т.С.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача -Ізюмського комунального підприємства, м.Ізюм про стягнення коштів в сумі 20602,14 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов`язків за договором про закупівлю природного газу №28/П-БО від 14.02.2012 року, на підставі чого просить суд стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 2641,82 грн, пеню в розмірі 13204,61 грн., 3% річних в розмірі 2624,29 грн. та 7% штрафу в розмірі 2131,43 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 липня 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2013 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладався до 15.08.2013 року.

Представником відповідача через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву НАК "Нафтогаз України" у якій останній просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 2641, 82 грн. інфляційних, оскільки вважає їх такими, що нараховані всупереч вимогам ст. 625 ЦК України та без урахування положень листа ВСУ від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Також надано розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 15.08.2013 року до 29.08.2013 року до 10:30 год.

У судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав правову позицію, викладену у відзиві, та просив суд в частині стягнення інфляційних витрат відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, які кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника позивача, судом встановлено наступне.

Так, 14.02.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж (покупець) був укладений договір № 28/П-БО про закупівлю природного газу та додаткові угоди до договору (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 , ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»), далі - газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2. цього договору.

Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до п.4.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.4.1. Договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми прострочено платежу.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом лютого-квітня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 345443,66 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу (а.с. 22-24).

Відповідач, в порушення умов Договору не здійснив оплату за спожитий природний газ у встановлені строки, у зв'язку з чим позивачем відповідно до умов Договору нараховано: втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 2641,82 грн., пеню у розмірі 13204,61 грн., три відсотки річних у розмірі 2624,29 грн. та 7% штрафу у розмірі 2131,43 грн. Загальна сума, пред'явлена позивачем до стягнення, становить 20602,14 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача 13204,61 грн. пені та 7% штрафу в сумі 2131 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3. Договору сторони визначили, що у разі невиконання Покупцем пункту 4.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу. Крім того, даним пунктом Договору, сторони обумовили, що за прострочення платежу понад 30 днів Покупець зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Позивачем до матеріалів справи наданий обґрунтований розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці природного газу, відповідно до якого належною до сплати сумою є 13204,61грн.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем 7% штрафу у розмірі 2131,43, суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам Договору.

Відповідач не скористався своїм правом щодо зменшення розміру пені та штрафу.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 13204,61 грн. та 7 % штрафу в сумі 2131,43 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці Украни. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр».

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2641,82 гривень суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок за період з 16.02.2012р. по 15.03.2012 р., який склав 2641,82 грн., без урахування дефляційних процесів за квітень та травень 2012 року, які за підрахунками суду склали: за квітень 0 грн., за травень -206,51 грн. Отже, перевіривши період нарахування суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок підлягає частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з Відповідача 206,51 грн. інфляційних втрат слід відмовити, в іншій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Ізюмського комунального підприємства, код ЄДРПОУ 32284148 (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр. Леніна, 33/1, п/р №26006060712180 у філії ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 351533) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 в АТ «Ощадбанк», МФО 300465) 13204,61 грн. пені, 2624,29 грн. 3% річних, 2435,31 грн. інфляційних втрат, 2131,43 грн. 7% штрафу та 1720,50 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 206,51 грн. інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 03.09.2013 р.

Суддя Ковальчук Л.В.