Рішення № 33496597, 09.09.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 вересня 2013 р. Справа № 902/939/13

Провадження № 7/902/23/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕРТУС АГРО", м.Харків

до: Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, с.Уладівське, Калинівський район, Вінницька область

про стягнення 984 936,21 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання Грушецькій Г.В.

за участю представників сторін:

позивача: Мірошник Р.С. - довіреність № б/н від 27.09.2012 року, паспорт ЕК 221027 виданий Артемівським РВ ЛМУ УМВС України у Луганській області 07.06.1996 року.

відповідача: Люлькіс І.М. - довіреність № 16 від 14.02.2012 року, паспорт АА 706303 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області.

Левицька-Корчун В.І. - довіреність № 22-02/12 від 22.02.2012 року, паспорт АВ 182212 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 14.11.2000 року.

Борівський А.Ф. - директор, наказ № 22-ОС від 10.02.2012 року, посвідчення від 05.11.2002 року.

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕРТУС АГРО", м.Харків до Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, с.Уладівське, Калинівський район, Вінницька область про стягнення 984 936,21 грн., з яких 726 753,48 грн. боргу, 150 000,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 107 723,16 грн. неустойки, 189,20 грн. 3 % річних, 07,51 грн. інфляційних втрат, 262,86 грн. збитків в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті поставленої продукції та виконаних робіт за договором купівлі-продажу від 24.01.2011 року № 24-01-П, договором підряду від 10.06.2011 року № 17, договору підряду від 20.04.2011 року № 10.

Ухвалою суду від 27.06.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/939/13 з призначенням судового засідання на 11.07.2013 року.

В зв'язку з неподанням сторонами в повному обсязі витребуваних доказів розгляд справи було відкладено на 24.07.2013 року.

24.07.2013 року відповідачем подано заперечення на позовну заяву в яких останній позовні вимоги визнає частково в частині вимог про стягнення 133 520,70 грн. боргу, а в решті заявлених позовних вимог відповідач позов не визнає з мотивів наведених у запереченні, а також просить суд застосувати позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки в сумі 107 161,43 грн..

24.07.2013 року позивачем подано заяву № 17/07 від 17.07.2013 року про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог), яка прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 24.07.2013 року розгляд справи відкладено на 15.08.2013 року.

14.08.2013 року до суду надійшли додаткові заперечення відповідача на позов в яких останній позов визнає частково та просить в стягненні відсотків за користування чужими грошовими коштами, неустойки, та коштів в сумі 21970,00 грн., 15 500,00 грн., 3 755,16 грн. відмовити посилаючись на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та просячи застосувати позовну давність щодо вимог про стягнення неустойки тощо.

Ухвалою від 15.08.2013 року розгляд справи відкладено до 27.08.2013 року з метою виклику в судове засідання керівників сторін.

20.08.2013 року до суду надійшло клопотання відповідача про виклик в судове засідання попереднього керівника підприємства Хильницького О.М. в порядку ст.30 ГПК України (№ 20/08-13 від 20.08.2013 року).

27.08.2013 року до суду надійшла заява позивача про зменшення суми основного боргу та збільшення відсотків за користування коштами (№ 22/08 від 22.08.2013 року).

Також 27.08.2013 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача на заяву позивача про зміну предмета позову (№ 27/08-13 від 27.08.2013 року).

В судовому засіданні представником відповідача подано заяву в якій останній посилаючись на можливість примирення сторін та укладення мирової угоди просить продовжити строк вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою від 27.08.2013 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено до 09.09.2013 року .

Під час судового засідання 27.08.2013 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення суми основного боргу та збільшення відсотків за користування коштами (№ 22/08 від 22.08.2013 року).

09.09.21013 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без участі директора ТОВ "Нертус Агро", явку якого було визнано обов'язковою, яка мотивована його знаходженням у відрядженнях.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.01.2011 року між ТОВ "Нертус Агро" (Продавець) та Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків УААН (правонаступником якої являється Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Національної академії аграрних наук України) (Покупець) укладено договір № 24/01-П купівлі-продажу згідно п.1.1 якого, Продавець зобов'язується передати узгодженими партіями товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його, визначену грошову суму (ціну товару). Найменування товару, його кількість і ціна вказуються в специфікаціях (видаткових накладних), які являються невід'ємною частиною даного Договору (а.с.9-14, т.1).

Згідно п.3.1.3 Договору № 24/01-П Покупець зобов'язується оплатити ціну товару згідно п.4 (умови оплати товару) даного Договору.

Підпунктом г) пункту 4.1 Договору № 24/01-П погоджено, що ціна товару підлягає повній оплаті Продавцю Покупцем, з поміж іншого, на таких умовах: якщо поставка конкретної партії товару не погоджена сторонами у відповідній специфікації (здійснюється без специфікації), то Покупець оплачує Продавцю товар по видатковій накладній на протязі п'яти календарних днів з дати прийняття товару.

Як вбачається із матеріалів справи за період з 06.04.2011 року по 23.09.2011 року згідно видаткових накладних та довіреностей Продавець передав Покупця товар на загальну суму 715 668,88 грн. (а.с.16-52, 57-61, т.1).

Покупцем частину товару на суму 8 170,56 грн. повернуто Продавцю згідно накладних на повернення товару від 02.09.2011 року (а.с.53-56, т.1).

Як вказувалось вище, заявою від 17.07.2013 року № 17/07 позивач, крім іншого, зменшив розмір позовних вимог в частині вимог про стягнення боргу за договором № 24/01-П з 707 498,32 грн. (715 668,88-8 170,56) до 627 376,72 грн. в зв'язку з відсутністю доказів передачі товару Покупцю згідно видаткових накладних від 06.04.2011 року на суму 33 840,00 грн., від 21.04.2011 року 25 718,40 грн., від 08.07.2011 року на суму 20 563,20 грн. (всього на суму 80 121,60 грн.) на підставі вказаного вище Договору.

Свідченням того, що товар за іншими накладними (за виключенням вказаних вище трьох накладних) передавався відповідачу саме на підставі договору № 24/01-П від 24.01.2011 року є посилання на вказаний договір безпосередньо на видаткових накладних.

Також судом встановлено, що 10.06.2011 року ТОВ "Нертус Агро" (Підрядник) та Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків УААН (правонаступником якої являється Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Національної академії аграрних наук України) (Замовник) укладено договір підряду № 17 згідно п.1.1 якого, Підрядник зобов'язується по завданню Замовника на свій ризик виконати і здати сільськогосподарські роботи, а саме механізовану міжрядну прополку соняшника і кукурудзи на земельних ділянках, розташованих за адресою: с.Уладівське Калинівського району Вінницької області, а Замовник зобов'язується надати Підряднику фронт робіт, прийняти та оплатити виконані роботи (а.с.67-70, т.1).

Види, об'єми і ціна робіт фіксується в затвердженому сторонами даного Договору кошторисі, який являється невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2 Договору).

Згідно п.3.1 Договору № 17 від 10.06.2011 року договірна ціна даного Договору визначається приблизним кошторисом і складає 32 000,00 грн..

Оплата робіт здійснюється до 30.09.2011 року (п.3.2 Договору).

10.06.2011 року сторонами підписано кошторис до договору підряду № 17 від 10.06.2011 року в якому, крім іншого, погоджено: найменування робіт (механізована міжрядна прополка соняшника і кукурудзи); кількість та одиниця виміру (320 га); загальна ціна з ПДВ (32 000,00 грн.) (а.с.71, т.1).

30.06.2011 року сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № НА-0000011 в якому зафіксовано виконання робіт по договору № 17 від 10.06.2011 року по механізованій міжрядній прополці на 219,7 га на суму 21 970,00 грн..

Окрім того, судом встановлено, що позивачем виконувались роботи для відповідача на загальну суму 19 255,16 грн., а саме: 31.05.2011 року між сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № НА-0000009 в якому зафіксовано виконання робіт (посів кукурудзи) на суму 15 500,00 грн., а 16.09.2011 року між сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № НА-000014 в якому зафіксовано виконання робіт (доставка і використання техніки для обробітку пестицидами) на суму 3 755,16 грн.(а.с.72, 78, т.1).

05.06.2013 року позивач звернувся з вимогою (від 31.05.2013 року № 31/05) про сплату заборгованості по акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № НА-0000009 від 31.05.2013 року, а вимогу про сплату заборгованості за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № НА-000014 від 16.09.2011 року було надіслано відповідачу 12.07.2013 року, що підтверджується відповідними фіскальними чеками та описами вкладення, які долучено позивачем до заяви про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог) від 17.07.2013 року № 17/07.

Після звернення з позовом (№ 05/06 від 05.06.2013 року) до суду про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року, за договором підряду № 17 від 10.06.2011 року, за актами НА-0000009 від 31.05.2011 року та № НА-000014 від 16.09.2011 року (з урахуванням заяви позивача від 17.07.2013 року № 17/07) під час розгляду справи відповідачем надіслано 18.07.2013 року на адресу позивача заяву про зарахування однорідних вимог (№ 17/07-13 від 17.07.2013 року) в якій останній повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли з договору № 26/01 від 26.01.2011 року на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння кукурудзи і купівлі насіння на суму 454 037,66 грн..

26.07.2013 року відповідачем надіслано на адресу позивача заяву про зарахування однорідних вимог (№ 24/07-13 від 24.07.2013 року) в якій останній повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли з договорів № 26/01 від 26.01.2011 року на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння кукурудзи і купівлі насіння, № 26/01-1 від 26.01.2011 року на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння соняшника і купівлі насіння на суму 454 037,66 грн..

На підставі поданої відповідачем заяви про зарахування однорідних вимог № 24/07-13 від 24.07.2013 року позивачем було проведено залік однорідних вимог в сумі 454 037,66 грн. по договору купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року, що підтверджується довідкою № 23/08-1 від 23.08.2013 року за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ "Нертус-Агро".

В зв'язку із проведенням заліку однорідних вимог позивачем подано до суду заяву (від 22.08.2013 року № 22/08) про зменшення суми основного боргу відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача борг в сумі 214 564,22 грн., який складається із боргу за договором купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року в сумі 173 339,06 грн. (627 376,72-454 037,66), боргу за договором підряду № 17 від 10.06.2011 року в сумі 21 970,00 грн., боргу за актом НА-0000009 від 31.05.2011 року в сумі 15 500,00 грн. та актом № НА-000014 від 16.09.2011 року в сумі 3 755,16 грн..

Як вказувалось вище, заява позивача від 22.08.2013 року № 22/08 прийнята судом до розгляду.

Як вбачається із змісту позовної заяви причиною звернення позивача з позовом до господарського суду стала несплата боргу відповідачем в обумовлений договорами строк.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків щодо вимог позивача про стягнення боргу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші право чини, а також інші юридичні факти.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги характер взятих на себе сторонами зобов'язань при виконанні робіт за актами НА-0000009 від 31.05.2011 року, НА-000014 від 16.09.2011, а також зміст договорів № 24/01-П від 24.01.2011 року, № 17 від 10.06.2011 року суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини які регулюються § 3 "Поставка" глави 54 "Купівля-продаж", § 1 (Загальні положення про підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.837-864 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище умовами підпункту г) п.4.1 договору купівлі-продажу № 24/01-П та п.3.2 договору підряду № 17 від 10.06.2011 року встановлено кінцевий строк оплати отриманої продукції та виконаних робіт - на протязі 5 календарних днів з дати прийняття товару та до 30.09.2011 року відповідно.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача про стягнення боргу в розмірі 210 809,06 грн., який складається із боргу за договором купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року в сумі 173 339,06 грн., боргу за договором підряду № 17 від 10.06.2011 року в сумі 21 970,00 грн. та боргу за актом № НА-0000009 від 31.05.2011 року в сумі 15 500,00 грн., правомірними та обґрунтованими з огляду на що задовольняє їх в повному обсязі.

Разом з тим вимога про стягнення боргу актом № НА-000014 від 16.09.2011 року в сумі 3 755,16 грн. задоволенню не підлягає оскільки із врахуванням наявних у справі доказів слідує, що на момент звернення позивача з даною позовною вимогою до суду зобов'язання у відповідача сплатити борг за актом від 16.09.2011 року не настав виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту акту № НА-000014 від 16.09.2011 року в останньому не міститься погодження сторін про умови проведення розрахунків за виконані згідно останнього роботи.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із матеріалів справи слідує, що позивач звернувся з вимогою про оплату заборгованості за актом НА-000014 від 16.09.2011 року після звернення з позовом до суду та порушення провадження у даній справі, а саме 12.07.2013 року.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості за актом № НА-000014 від 16.09.2011 року без заявлення перед цим вимоги в порядку встановленому ч.2 ст.530 ЦК України є передчасним, свідчить про відсутність порушеного права у позивача і слугує підставою для відмови в задоволенні позову у вказаній частині.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 733 929,24 грн. відсотків за користування чужими коштами, 30 467,48 грн. неустойки за порушення зобов'язань по договору № 24/01-П від 24.01.2011 року, 1 106,93 грн. 3 % річних, 43,94 грн. інфляційних втрат, 3 286,50 грн. неустойки, 1 537,90 грн. збитків за порушення зобов'язань по договору по договору № 17 від 10.06.2013 року з урахуванням заяви від 22.08.2013 року № 22/08 за результатами чого суд дійшов наступних висновків відносно вказаних вимог.

Зокрема відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 733 929,24 грн. відсотків за користування чужими коштами за порушення зобов'язань по договору № 24/01-П від 24.01.2011 року суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище договір № 24/01-П від 24.01.2011 року являється за своїм змістом та правовою природою договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3 % річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 4.4 договору № 24/01-П від 24.01.2011 року в розмірі від 36,5 % річних (0,1 % від несплаченої ціни товару по специфікації за кожний календарний день прострочення з дати коли товар повинен був бути оплачений) до 182,5 % річних (0,5 % від несплаченої ціни товару по специфікації за кожний календарний день до дня повної оплати) (п.4.4 Договору).

Згідно п.4.5 Договору якщо Покупець своєчасно або достроково розрахується за придбаний товар, то відсотки за користування чужими грошовими коштами не нараховуються.

Враховуючи наведені вище положення Договору суд прийшов до висновку, що проценти, передбачені пунктом 4.4 Договору передбачено нараховувати виключно у випадку прострочення зобов'язань відповідачем по оплаті товару, що свідчить про те що останні за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 8.4.1 Договору № 24/01-П від 24.01.2011 року сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день незалежно від вини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За приписами статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що зміст підпунктів а), б), в) п.4.4 договору купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року щодо встановлення обов'язку для Покупця сплачувати проценти за прострочення оплати товару суперечить приписам ст.203 ЦК України, ст.61 Конституції України.

Згідно з приписами п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

На обов'язку господарського суду за власною ініціативою визнати договір недійсним повністю або у певній частині при встановленні невідповідності змісту договору чинному законодавству наголошено в п.7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", а також в п.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111.

Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду України від 09.12.2003 року у справі № 32/206 та від 20.01.2004 року у справі № 8/113-2003.

Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Із матеріалів справи вбачається, що передумовою виникнення спору є існування договору купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року, а тому з огляду на суперечність змісту підпунктів а), б), в) п.4.4 договору купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року нормам цивільного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними в порядку ст.83 Господарського процесуального кодексу України на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частин.

Оскільки, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то позовні вимоги про стягнення 733 929,24 грн. відсотків за користування грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що при визнанні недійсним підпунктів а), б), в) п.4.4 договору купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року було враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 року у справі № 3-132 гс11, яка згідно приписів ст.11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення 30 467,48 грн. неустойки за порушення зобов'язань по договору № 24/01-П від 24.01.2011 року суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 8.4.1 Договору № 24/01-П від 24.01.2011 року сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання обов'язку встановленого в п.3.1.2 даного Договору Покупець сплачує Продавцю неустойку, без врахування збитків, в розмірі 0,3 % від суми боргу за кожний день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через один рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано Покупцем.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені за договором № 24/01-П є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Разом з тим, як вказувалось вище відповідачем у відзиві відносно вимоги про стягнення пені подано заяву про застосування строку позовної давності з врахуванням чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене вище перебіг позовної давності з урахуванням положень підпункту г) п.4.1 Договору № 24/01-П від 24.01.2011 року розпочався після спливу 5 календарних днів з дати прийняття товару по кожній із накладних.

Як вбачається із матеріалів справи, позовну заяву подано позивачем до відділення поштового зв'язку 18.06.2013 року, що підтверджується відбитком штемпеля на поштовому конверті в якому до суду надійшла позовна заява.

Також із матеріалів справи слідує, що в заяві від 17.07.2013 року № 17/07 погодився із пропуском позовної давності по вимогам про стягнення пені нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за видатковими накладними оформленими в період з 06.04.2011 року по 31.05.2011 року.

При перевірці правильності розрахунку пені обрахованої за прострочення оплати товару переданого згідно видаткових накладних оформлених в період з 16.06.2011 року по 23.09.2011 року у розмірі подвійної облікової ставки суд дійшов висновку, що з врахуванням дати звернення з позовом до суду (18.06.2013 року) не підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені за межами річного строку позовної давності, тобто нараховані позивачем до 18.06.2012 року.

Дійшовши такого висновку судом враховано те, що сторонами погоджено продовження нарахування неустойки до 1 року від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано Покупцем.

Крім того суд зазначає, що в п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Здійснивши перерахунок пені з врахуванням вищевикладеного, а також визначених позивачем періодів прострочення та сум заборгованості судом отримано 3 692,41 грн. в зв'язку з чим в стягненні 26 775,07 грн. пені за договором купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року слід відмовити як заявленої поза межами строку позовної давності.

Також суд зазначає, що перевірці розрахунку пені за договором купівлі-продажу № 24/01-П від 24.01.2011 року було виявлено помилки допущені позивачем при визначенні суми простроченої заборгованості (згідно накладної від 16.06.2011 року було зменшено на суму товару, який було повернуто згідно накладної від 02.09.2011 року при наявності заборгованості за більш ранішими видатковими накладними), а також невірному визначенні періодів прострочення за видатковою накладною від 30.06.2011 року (мав розпочинатись з 06.07.2011 року по 06.07.2012 року, а в розрахунку вказано з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року).

Разом з тим усунення наведених помилок призвело б до збільшення розміру позовних вимог у цій частині, однак з огляду на те, що визначення сум простроченої заборгованості, а також періодів прострочення належить до виключної прерогативи позивача перевірка розрахунку здійснювалась судом відповідно до вказаних у ньому позивачем показників.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 106,93 грн. 3 % річних та 43,94 грн. інфляційних втрат за період з 30.09.2011 року по 04.06.2013 року суд зазначає, що вказані вимоги є правомірними оскільки відповідають чинному законодавству, а саме ч.2 ст.625 ЦК України відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат судом не виявлено арифметичних помилок у розрахунку 3 % річних.

При цьому при перерахунку інфляційних втрат із врахуванням визначених позивачем періоду прострочення та суми простроченої заборгованості судом отримано більше значення ніж визначив позивач, а саме - 65,29 грн..

Оскільки визначення ціни позову є правом позивача, станом на момент прийняття рішення заяви про збільшення розміру позовних вимог у цій частині від останнього не надійшло вказані вище вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

За результатами розгляду вимоги позивача про стягнення 3 286,50 грн. неустойки за порушення зобов'язань по договору по договору № 17 від 10.06.2013 року суд дійшов висновку про відмову в задоволенні останньої в зв'язку з пропуском строку позовної давності виходячи із того, що перебіг позовної давності з урахуванням положень 3.2 Договору № 17 від 10.06.2011 року розпочався з 30.09.2011 року і таким чином сплив 30.09.2012 року.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 537,90 грн. збитків за порушення зобов'язань по договору по договору № 17 від 10.06.2013 року.

Як вбачається вказана вимога обґрунтовується п. 4.9 договору № 17 від 10.06.2013 року відповідно до якого сторони вирішили, що якщо Замовник прострочить оплату робіт більш ніж на 50 календарних днів, а також у випадку невиконання або неналежного виконання Замовником будь-якого іншого свого зобов'язання, то окрім неустойки, Замовник відшкодовує Підряднику збитки в розмірі 7 % від договірної ціни робіт.

В якості нормативної підстави вказаної вимоги позивачем зазначено ч.5 ст.225 ГК України.

Згідно ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків , що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Разом з тим суд зауважує на наступні приписи норм матеріального права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки . Розмір збитків , завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором .

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави -Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач -спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.

Так, позивач зобов'язаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов'язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

В даному випадку суд приходить до висновку про те, що позивач згідно ст.33 ГПК України не довів в установленому порядку:

- наявність повного складу цивільного правопорушення, в тому рахунку і причинного зв'язку між діями відповідача та заподіяними збитками;

- понесення ним будь-яких збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором підряду № 17 від 10.06.2013 року.

Крім того, позивачем не надано доказів обґрунтованості розміру заявленої ним до стягнення суми збитків.

В зв'язку з тим, що позивачем не було доведено в чому саме полягають збитки, заявлені до стягнення, а також не зазначено складу правопорушення, який є необхідним в силу закону для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 537,90 грн. збитків є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі суд враховує, що наведеної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням ч.5 ст.225 ГК України (чинні постанови ВГСУ від 27.01.2009 року у справі № 10/269-08, від 05.08.2009 року у справі № 6/101, від 30.06.2010 року у справі № 31/13-10-786, від 07.09.2010 року у справі № 55/324-09).

Також судом при відмові в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі було прийнято до уваги приписи ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із матеріалів справи слідує, що негативні наслідки , які настали для позивача внаслідок прострочення відповідачем оплати по договору № 17 від 10.06.2011 року компенсовані шляхом заявлення вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат тощо.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у письмовому поясненні від 22.07.2013 року № 22/07-13, від 12.08.2013 року № 12/08-13, від 27.08.2013 року № 27/08-13 в частині подання заяви про застосування строку позовної давності, зарахування зустрічних однорідних вимог тощо прийняті судом до уваги при розгляді даного спору.

Інші твердження відповідача щодо відсутності зобов'язань по оплаті вартості робіт за актом № НА-0000009 від 31.05.2011 року та актом № НА-000014 від 16.09.2011 року оцінюються судом критично, оскільки ґрунтуються на помилковій оцінці доказів останнім, позаяк вказівка в актах на відсутність у сторін претензій одна до одної при відсутності доказів оплати вказаних робіт Замовником не свідчить про проведення взаєморозрахунків.

Також не приймається судом до уваги твердження відповідача про те, що позивачем порушено приписи ст.22 ГПК України шляхом подачі заяви від 17.07.2013 року № 17/07 позаяк вказана заява прийнята судом до розгляду, що відображено в ухвалі від 24.07.2013 року.

При цьому суд зазначає, що поданням вказаної заяви позивач не змінив матеріально-правової вимоги до позивача, яка залишилась незмінною - стягнення грошових коштів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні відсотків за користування коштами, часткової відмови в стягненні неустойки та відмови в стягненні збитків з мотивів наведених вище.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

09.09.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 82, п.1 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Визнати недійсними з моменту укладення підпункти а), б), в) п.4.4 договору купівлі-продажу № 21/04-П від 21.04.2011 року.

2. Стягнути з Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, вул.Радянська, 14, с.Уладівське, Калинівський район, Вінницька область (ідентифікаційний код - 00497638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕРТУС АГРО", вул.17 партз'їзду, 38 А, кв.23, м.Харків, 61047 (ідентифікаційний код - 36627667) - 210 809 грн. 06 коп. - боргу, 3 692 грн. 41 коп. - пені, 1 106 грн. 93 коп. - 3 % річних, 43 грн. 94 коп. - інфляційних втрат, 4 313 грн. 05 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 3 755 грн. 16 коп. - боргу, 733 929 грн. 24 коп. - відсотків за користування чужими коштами, 30 061 грн. 57 коп. - пені, 1 537 грн. 90 коп. - збитків відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 вересня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.