Ухвала суду № 33495162, 05.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" вересня 2013 р. м. Київ К/800/13176/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 05.09.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівський ковальський завод" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013

у справі № 2а/2570/5671/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівський ковальський

завод"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Чернігівський ковальський завод" звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби визнати протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0002912320 від 23.06.2011; № 0002922320 від 23.06.2011, в частині визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 739933, 33 грн. за основним платежем та 62483, 33 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011 та складено акт перевірки № 771/23/33586107 від 06.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002912320 від 23.06.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 506104 грн. основний платіж та 73177 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0002922320 від 23.06.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 835492 грн. основний платіж, 67713 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", ч. 1,5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 506104 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 292703 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 213401 грн.; пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 835492 грн., в т.ч. за вересень 2010 року в сумі 20914, 91 грн., за грудень 2010 року в сумі 249933, 33 грн. та за січень 2010 року в сумі 564643, 99 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між TOB „Чернігівський ковальський завод" та його контрагентами - TOB „Фордінвестплюс" та TOB „Денфінансгруп" були укладені договори з ремонту та технічного обслуговування обладнання.

За умовами зазначених договорів, ТОВ „Чернігівський ковальський завод" замовило у TOB „Фордінвестплюс" та TOB „Денфінансгруп" послуги з ремонту та технічного обслуговування обладнання, а також зобов'язалось їх прийняти і оплатити.

Оплату за виконані роботи здійснювалась в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) TOB „Чернігівський ковальський завод" отримало податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 490000 грн.

Розрахунок за виконані роботи проводився простими векселями, датою сплати яких є 10 березня 2021 року, згідно договорів про порядок погашення заборгованості, в яких сторони досягли узгодженості про погашення заборгованості простими векселями.

Передача векселів оформлялась актами приймання-передачі векселів.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, для виконання своїх договірних зобов'язань з ремонту та технічного обслуговування обладнання.

Відповідні послуги були прийняті позивачем за актами приймання-передачі та оплачені.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність названих договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та контрагентами, податкова інспекція обумовлює неможливістю проведення зустрічної перевірки ТОВ „Денфінансгруп".

Однак неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання послуг у спірних постачальників.

З урахуванням викладеного висновок судів про безтоварний характер спірних операцій з поставки позивачеві послуг ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівський ковальський завод" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 у справі № 2а/2570/5671/11 задовольнити, судове рішення скасувати, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівський ковальський завод" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 у справі № 2а/2570/5671/11 скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі № 2а/2570/5671/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко