Постанова № 33494961, 11.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 922/286/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Земельний банк"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2013у справі№922/286/13-г господарського суду Харківської областіза позовомВідкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41"доПублічного акціонерного товариства "Земельний банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4провизнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконаннюв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Сич М.В.; - відповідача повідомлений, але не з'явився; - третьої особи повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.04.2013 у справі №922/286/13-г (суддя: Жигалкін І.П.) відмовлено Відкритому акціонерному товариству "Шляхово-будівельне управління №41" (надалі позивач/скаржник) у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (надалі відповідач/банк); третя особа у справі - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 (судді: Пуль О.А., Кравець Т.Р., Хачатрян В.С.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений нотаріусом (третьою особою у справі).

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

До початку судового засідання, 11.09.2013 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання; водночас, в судове засідання 11.09.2013 з'явився представник позивача, у зв'язку з чим розгляд справи не відкладався.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судом попередньої інстанції належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис (надалі спірний виконавчий напис), вчинений нотаріусом (третьою особою у справі), і за яким звернуто стягнення на майно, передане позивачем відповідачу за іпотечним договором від 14.11.2006 №І-498, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03.10.2006 №КЛ-498/1-980.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що, по-перше, він не отримував від банку відповідної вимоги про погашення боргу, яка має бути направлена боржнику до звернення до нотаріуса із вимогою про вчинення відповідного напису; по-друге, розмір заборгованості не є безспірним, а відтак, нотаріус не мав права вчиняти спірний виконавчий напис.

Відмовляючи у задоволенні даного позову, місцевий господарський суд встановив, що: 03.10.2006 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №КЛ-498/1-980, відповідно до якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у розмірі 3 000 000,00 грн. зі сплатою 18% річних. До вказаного договору, сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди, однією із яких, а саме: №2 від 23.01.2007, збільшено ліміт кредитної лінії до 6 000 000,00 грн.

14.11.2006 між сторонами у справі, в забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, було укладено іпотечний договір №І-498, відповідно до якого позивач передав в іпотеку відповідачу нежилі будівлі, а саме: Адмінбудинок "А", площею 671,1 кв.м., ремонтно-механічну майстерню "Б", площею 1 410,00 кв.м., центральний склад "В" площею 1 872,8 кв.м., котельню "Г", площею 305,3 кв.м., компресорну "Д", площею 272,7 кв.м., сховище бітуму "Ж", площею 710,9 кв.м., що є власністю іпотекодавця (позивача) та знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Петрівське, вул. Київська, буд. 31 (надалі - спірне майно, іпотечне майно).

29.01.2008 між позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, відповідно до якого внесено зміни до вступної частини Іпотечного договору, та визначено, що основним зобов'язанням є зобов'язання позичальника за кредитним договором на умовах, визначених Кредитним договором №КЛ-498/1-980 від 03.10.2006, повернути банку всі кредити, надані в межах кредитної лінії на загальну суму 6 000 000,00 грн. в строк до 01.10.2008 включно та сплачувати іпотекодавцю щомісячні проценти за користування кредитними коштами у розмірі 18% річних згідно з кредитним договором №КЛ-498/1-980 від 03.10.2006 з урахуванням додаткових угод до нього.

У зв'язку із порушенням позивачем умов кредитного договору, банк, в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку" направив позивачу вимогу від 05.03.2010 про погашення наявної заборгованості, яка (вимога) була отримана позивачем 12.03.2010, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення та реєстр на відправлення листів №20 від 09.03.2010.

11.05.2011 нотаріусом (третьою особою у справі) вчинено оспорюваний позивачем виконавчий напис, відповідно до якого звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №І-498.

В той же час, як зазначив місцевий господарський суд, оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено з дотриманням приписів Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, з дотриманням норм Переліку документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172; представлені відповідачем нотаріусу документи, витребувані судом у третьої особи і копії яких містяться в матеріалах справи (том І, а.с. 133-150, том ІІ, а.с. 1-28) підтверджують безспірність вимог банку до позичальника; в матеріалах справи містяться докази направлення та вручення позивачу відповідної вимоги, а відтак, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Крім того, як зазначив місцевий господарський суд, обраний позивачем спосіб захисту прав не передбачений жодним актом цивільного законодавства.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, не погодився із висновками суду першої інстанції; при цьому, виходив, зокрема, із того, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором №КЛ-498/1-980 від 03.10.2006, зазначений у вимозі, направленій банком позивачу, та розмір заборгованості, зазначений у заяві до нотаріуса, а також безпосередньо вказаний у самому оспорюваному виконавчому написі, є різним, а відтак, відсутні підстави вважати заборгованість позивача перед відповідачем безспірною, а тому, у нотаріуса були відсутні правові підстави для вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 7 вказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено обов'язок іпотекодержателя у разі порушення іпотекодавцем основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору надіслати останньому та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, і надають іпотекодержателю право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки лише після спливу тридцятиденного строку, встановленого для виконання іпотекодавцем цієї вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Статтею 88 вказаного Закону визначено умови вчинення виконавчих написів: нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Окрім того, відповідно до п.п. 284 та 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України, і при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у цьому переліку.

Пунктом 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 затверджено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Одним з таких документів є нотаріально посвідчена угода, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. При цьому, згідно з п. 1 цього переліку для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди, а також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Статтею 89 Закону України "Про нотаріат" та п.287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено вимоги щодо змісту виконавчого напису.

До предмету доказування у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, також входять обставини, які свідчать про існування між боржником та стягувачем спору щодо заборгованості.

Між тим, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, розмір нарахованої суми заборгованості по відсотках за користування кредитом, зазначений в оспорюваному виконавчому написі нотаріуса (2 588 016,85 грн.), не співпадає з розміром суми заборгованості по відсотках за користування кредитом, зазначеного у вимозі №152 від 05.03.2010, а саме: 54 746,29 доларів США, направленої відповідачем позивачу відповідно до вимог ст. 35 Закону України "Про іпотеку"; до того ж, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, і що підтверджується матеріалами справи, у вказаній вимозі №152 взагалі не вказано відповідачем пені, в той час, як у заяві на ім'я нотаріуса, та в самому виконавчому написі міститься розмір пені, та відповідно, й звернення стягнення на майно за виконавчим написом здійснено з урахуванням її розміру.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що подані відповідачем нотаріусу документи не підтверджують безспірність заборгованості боржника, адже, як вказувалося вище розмір боргових зобов'язань, зазначений у виконавчому написі від 11.05.2011 №890, не співпадає із зобов'язаннями, зазначеними у вимозі №152 від 05.03.2010, дійшов правомірного висновку про те, що заборгованість позивача перед відповідачем на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною, а відтак, у нотаріуса (третьої особи у справі) були відсутні правові підстави для його вчинення.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції, який був покладений в основу винесеної ним постанови, про те, що у зв'язку з розірванням за рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2011 у справі №4/503 кредитного договору №КЛ-498/1-980 та припиненням правовідносин за іпотечним договором №І-498, виконання оспорюваного виконавчого напису не є можливим, оскільки, в силу ст.ст. 651, 653 ЦК України, наслідком розірвання договору є припинення його дії на майбутнє, в даному випадку, виконання оспорюваного виконавчого напису не є можливим у зв'язку з визнанням його таким, що не підлягає виконанню, з підстав про які вказувалося вище, а не з підстав розірвання кредитного договору та припинення правовідносин за іпотечним договором.

В той же час, зазначений апеляційним господарським судом висновок, не впливає в цілому на правомірність винесеної ним постанови, якою задоволений позов ВАТ "Шляхово-будівельне управління №41" до ПАТ "Земельний банк", адже встановлення різності боргових зобов'язань, вказаних у вимозі, направленої банком позичальнику та в спірному виконавчому написі, є достатньою підставою для визнання виконавчого напису від 11.05.2011 №890 таким, що не підлягає виконанню.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 у справі №922/286/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя С.В.Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере