Ухвала суду № 33493064, 09.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-4889/11/0170/7

09.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Фірми "ТЕС"- Домарацький Дмитро Ростиславович, довіреність № б/н від 03.06.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Ільїна Марія Валеріївна, довіреність № 30/10 від 22.08.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В. ) від 05.07.13 у справі № 2а-4889/11/0170/7

за позовом Фірми "ТЕС" (вул. Г. Аджимушкая, 5, кв. 11, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95011)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі від 12.04.2011: №0000654101, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Фірма «ТЕС» (далі-позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.04.2011: №0000654101.

Ухвалою суду від 17.06.2013 відповідач Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі замінений на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є неправомірним, оскільки прийнято на підставі необґрунтованих висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення норм податкового законодавства, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Вікітрейд ЛТД», було зроблено висновок про порушення позивачем норми Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки відповідача були включені до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагента товарів та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 12.04.2011 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000654101, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4352529,86грн., у тому числі за основним платежем 4031268,82грн. та штрафні санкції на суму 321261,04грн.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 29.03.2011 №113/41-01/16512506 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Віктрейд ЛТД» за період з 01.12.2010 по 31.01.2011.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, донараховано податку на додану вартість в сумі 4031268,82 грн.

З акту перевірки вбачається, що з аналізу інформації щодо контрагента позивача ТОВ «Віктрейд ЛТД» відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів встановлено, що суб'єкт господарювання ТОВ «Віктрейд ЛТД» має стан 32 «Фактична адреса не встановлена, адреса масової реєстрації», що по ТОВ «Віктрейд ЛТД» взагалі відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного транспорту, устаткування, обладнання, виробничих потужностей, що необхідні для здійснення господарської діяльності та встановлено розбіжність між задекларованими позивачем сумами податкового кредиту та сумами задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ «Віктрейд ЛТД» на загальну суму 4031268,82 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що в матеріалах справи є податкові декларації з податку на додану вартість ТОВ "Віктрейд ЛТД" (з відміткою відповідача про отримання) з додатком № 5 за грудень 2010 року та за січень 2011 року, відповідно до яких ТОВ "Віктрейд ЛТД" по господарських операціях з Фірмою "ТЕС" відображена в податковому зобов'язанні сума податку на додану вартість у розмірі 4031268,81 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги стосовно того, що угода між позивачем та його контрагентом вказує на сумнівність фінансово - господарських операцій, оскільки, на думку відповідача, у ТОВ «Віктрейд ЛТД» відсутні можливості на виконання господарських зобов'язань, відсутні фактичні дії, спрямовані на взяття на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у ТОВ «Віктрейд ЛТД» для створення правових наслідків, через наступне.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та ТОВ «Віктрейд ЛТД» укладені договори постачання нафтопродуктів: від 01.01.2011 за №01/01-11 та від 24.11.2010 за №24411-01, відповідно до умов яких ТОВ «Віктрейд ЛТД» (постачальник) зобов'язується поставити позивачу (покупець) нафтопродукти, а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Заявником апеляційної скарги не враховано. що нафтопродукти були перевезені на підставі залізничних накладних з порту Керч за місцем призначення і оприбутковані на підставі актів №5-нп, згідно видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, постачальник відвантажив нафтопродукти покупцю за період з грудня 2010 року по лютий 2011 року у кількості 3034,706 т. на загальну суму 24187612,87 грн., з яких податок на додану вартість складає 4031268,81 грн., а в результаті виконання вказаних договорів з поставки нафтопродуктів ТОВ "Віктрейд ЛТД" були виписані позивачу податкові накладні на суму 24187612,88грн., у тому числі податок на додану вартість 4031268,81 грн.

Окрім цього, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що відповідно до висновку №64 від 25.05.2013 судово-економічної експертизи, яка була призначена судом під час розгляду справи, згідно з даними виписок банку Фирма "ТЕС" перерахувала за дизельне паливо на адресу ТОВ "Віктрейд ЛТД" за період з грудня 2010 року по січень 2011 грошових коштів в сумі 24187612,88 грн., з яких сума податку на додану вартість складає 4031268,81 грн., також встановлено, що заборгованість за позивачем за нафтопродукти перед ТОВ "Віктрейд ЛТД" по вищезгаданих договорах станом на 9 лютого 2011 року не числиться, суми податку на додану вартість по вказаних податкових накладних, виписаних ТОВ "Віктрейд ЛТД", по операціях придбання товарів в досліджуваному періоді включені позивачем до складу податкового кредиту в сумі 4031268,81грн. Також експертом встановлено, що надалі паливо було реалізоване згідно з даними бухгалтерського обліку через роздрібну мережу і дрібним оптом.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту №64 від 25.05.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

З урахуванням висновків проведеної судово-економічної експертизи колегія суддів зазначає, що висновки Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі, вказані в акті № 113/41-01/16512506 від 29.03.2011 про донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 4031268,82 грн., у тому числі за грудень 2010 року 5040,17 грн., за січень 2011 року 6228,65 грн. нормативно і документально не обґрунтовані, заниження податку на додану вартість позивачем по господарських операціях з ТОВ "Віктрейд ЛТД" в грудні 2010 року і в січні 2011 року не встановлено.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду по об'єднаній справі С 354/03, С 355/03, С 484/03 від 12.01.2006, а саме:" Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, який здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що в ланцюгу постачання, куди входять ці операції, наступна або попередня операція визнаються недійсними в зв'язку з шахрайством по податку на додану вартість, про що платник не знав і не міг знати".

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентом.

До того ж, заявником апеляційної скарги не враховано, що посилання в акті перевірки на відсутність у ТОВ "Віктрейд ЛТД" інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного транспорту, устаткування, обладнання, виробничих потужностей, що необхідні для здійснення господарської діяльності не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції: адже транспорт, виробничі потужності та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентом правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 12.04.2011 за №0000654101, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4352529,86грн., у тому числі за основним платежем 4031268,82грн. та штрафні санкції на суму 321261,04грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 у справі № 2а-4889/11/0170/7 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко