Рішення № 33479961, 12.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.09.2013 Справа № 905/5963/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 2194 грн.,-

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Стіфєєва А.Ф. за довірен.;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Крона» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 2194 грн.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у зв?язку з їх необґрунтованістю, надав суду відзив на позовну заяву, в якому посилався на відсутність підстав для відшкодування збитків в порядку регресу, оскільки позивачем в правове обґрунтування позовних вимог зазначені норми статей 27 Закону України «Про страхування» та 993 Цивільного кодексу України, що передбачають не регресну вимогу, а суброгацію, для якої встановлено особливий правовий режим. Крім того, відповідач посилався:- на відсутність підтвердження дії договору страхування на момент страхової події, у зв'язку з відсутністю доказів сплати страхувальником страхового платежу;

- на необґрунтоване перерахування позивачем страхувальнику податку на додану вартість в порушення вимог п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- на неврахування позивачем суми франшизи передбаченої полісом № АВ/6641845 при розрахунку суми позовної вимоги;

- на необґрунтований розрахунок суми позову на підставі рахунку -фактури, а не звіту про оцінку. Відповідач також зазначив, що позивачем пропущено строк на звернення до ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», оскільки згідно до пункту 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Представник третьої особи або третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду направлені позивачу за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 20.12.2011 року між ПАТ «Страхова компанія «Крона» (Страховик) та Апаратом Ради національної безпеки і оборони України (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № ДНТ 167/11 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією 15 транспортних засобів, зокрема й «Форд», державний номер АА 0064 СТ. Строк дії Договору з 22.12.2011р. до 21.12.2012р. Зазначеним Договором визначена сума страхового платежу у розмірі 89961 грн. 06 коп. грн., яку страхувальник повинен сплатити до 25.12.2011р. (а.с.12-13).

03 липня 2012 року на бул. Дружби Народів у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Форд», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля «Део Ланос», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

19 липня 2012 року Страхувальник звернувся до Страховика із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 14).

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Форд», у результаті його пошкодження в ДТП, ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» проведене автотоварознавче дослідження пошкодженого транспортного засобу страхувальника. Згідно звіту №С-438 від 16.07.2012р., вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Форд» номерний знак НОМЕР_1 складає 2 356 грн. 20 коп. (а.с. 21-36).

Згідно до рахунку -фактури складеного ФОП ОСОБА_6 №С-0000128 від 18.07.2012р. та акту приймання-передачі виконаних робіт від 30.07.2012р. вартість ремонтних робіт автомобіля «Форд» номерний знак НОМЕР_1 складає 2704 грн., ПДВ - 0 грн.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Абзацом другим пункту 36.2 статті 36 цього Закону передбачено, що у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору страхування, на підставі страхового акту від 22.10.2012р. (а.с. 49), позивачем здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_6 в розмірі 2704 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0003331 від 24.07.2012р. (а.с.50)

Отже доводи відповідача щодо необґрунтованого перерахування позивачем страхувальнику податку на додану вартість в порушення вимог п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спростовані матеріалами справи.

Щодо доводів відповідача, про обґрунтованість вимоги про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 2704,00 грн. на підставі рахунку-фактури №С-0000128 від 18.07.2012р., а не суми матеріального збитку у розмірі 2356,20, яка зазначена у звіті №С-438 від 16.07.2012р, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством України не встановлено, що лише звіт про оцінку є доказом, який визначає розмір завданого збитку власнику пошкодженого автомобіля.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 14.05.2013 у справі № 5011-7/16471-2012.

Верховним Судом України у Листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2012р. винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП було визнано ОСОБА_1 та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с.20).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1, як власника наземного транспортного засобу автомобіля «Део Ланос», державний номер НОМЕР_2, застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Аска», що підтверджується полісом АВ/6641845, зі строком дії з 12.05.2012р.. по 11.05.2013р..(а.с.60). Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн. та франшиза 1000 грн.

Відповідно до статті 21 Закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Форд», державний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Позивач зазначив, що звертався до відповідача із заявою-вимогою про виплату страхового відшкодування на суму 2194 грн. проте, відповідач, кошти не перерахував, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом. Доказів направлення цієї заяви до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивач суду не надав.

Відповідач у своїх запереченнях зазначив, що не отримував від позивача заяви про виплату страхового відшкодування на суму 2194 грн. Вважає, що оскільки ДТП за участю забезпеченого полісом АВ/6641845 автомобіля «Форд», державний номер НОМЕР_1, сталася 03.07.2012р. а позивач звернувся з позовом до суду 20.08.2013р., то відповідно до пункту 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач втратив право на отримання суми страхового відшкодування.

Проте, суд не погоджується із зазначеними доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі № 15-рп/2002 відповідно до якого кожна особа має право обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом , а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до положень ст. 35 (п. 35.1), ст. 36 (п. 36.2) Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній з 19.09.2011р.) виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування (п. 36.2).

Пунктом 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Отже, відповідно до вищенаведених вимог Закону, ПАТ «Страхова компанія «Крона», після виплати 24.07.2012р. страхового відшкодування отримало право зворотної вимоги до ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» протягом трьох років від дня виконання основного зобов'язання, а не з моменту настання страхового випадку.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного суду України у справах №5023/4833/11 від 28.08.2012р. та № 58/168 від 27.03.2012р., які відповідно до статті111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Судом розглянуті та відхилені доводи відповідача, надані у судовому засіданні 29.08.2013р., згідно яких у позивача відсутні підстави для подання позову про відшкодування збитків в порядку регресу з огляду на наступне.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі "Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках " від 01.02.2012 року роз'яснено, що відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках: 1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань; 2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому. Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тому право вимоги про стягнення суми в порядку регресу виникає саме з моменту здійснення страхового відшкодування і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності.

Так, Верховним Судом України постановою від 28.08.2012 року по справі № 23/279 висловлено правову позицію, згідно з якою страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи у якої застраховано її цивільну-правову відповідальність, з вимогою про виплату матеріального відшкодування. При цьому страховик може реалізувати своє право шляхом подачі заяви до суду.

Крім того, у своїх запереченнях представник відповідача зазначав про відсутність у позивача підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів сплати страхувальником страхового платежу, тобто відсутнє підтвердження дії договору страхування на момент події, який по суті є підтвердженням того, що виплата страхового відшкодування була здійснена без порушень умов страхування.

Судом розглянуті та відхилені ці доводи відповідача з огляду на наступне.

20.12.2011 року між ПАТ «Страхова компанія «Крона» (Страховик) та Апаратом Ради національної безпеки і оборони України (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № ДНТ 167/11 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу «Форд», державний номер АА 0064 СТ. Строк дії Договору з 22.12.2011р. до 21.12.2012р. Зазначеним Договором визначена сума страхового платежу у розмірі 89961 грн. 06 коп. грн., яку страхувальник повинен сплатити до 25.12.2011р. (а.с.12).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 3 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 979 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 18 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно до статті 983 Цивільного Кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Нормами статті 28 Закону України "Про страхування" визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Такими чином, вимоги щодо необхідності внесення страхових платежів для набрання чинності договором страхування або для запобігання його припиненню викладені у статті 983 ЦК України та статті 28 Закону України "Про страхування".

Як вбачається з матеріалів справи страхувальником своєчасно було сплачено страховий платіж за Договором № ДНТ 167/11 у розмірі 89961 грн. 06 коп. грн., що підтверджується платіжним дорученням №22400 від 22.12.2011р.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза, це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

У відповідності до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу № АВ/6641845 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в сумі 1704 грн. (2704 грн. - 1000 грн. (франшиза за полісом № АВ/6641845) = 1704 грн.), проте позивача звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми у розмірі 2194 грн.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів заявлену до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 2194 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» (01133, вул. Щорса, 36Б, м.Київ, код ЄДРПОУ 30726778) суму страхового відшкодування у розмірі 1704 (одна тисяча сімсот чотири) грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1336 (одна тисяча триста тридцять шість ) грн. 14 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 12 вересня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 16 вересня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов