Ухвала суду № 33476265, 30.08.2013, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

30.08.2013.

справа № 642/7095/13-ц

провадження № 2/642/1437/13

УХВАЛА

30 вересня 2013 року м. Харків

Суддя Ленінського районного суду м. Харкова Бондаренко В.В., розглянувши заяву представника Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» - Шевченка Юрія Олександровича про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом з поданням позовної заяви представником позивача була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої він просить суд накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2, обмежити відповідача у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань.

В обґрунтування заявлених вимог представником позивача зазначено, що оскільки відповідач не виконує умови кредитного договору та враховуючи розмір заборгованості відповідача перед позивачем, у позивача є фактичні підстави побоюватись, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи обставини справи, позивач вважає є всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЦПК України судом може бути застосовано декілька видів забезпечення позову.

Вивчивши викладені у заяві про забезпечення позову обґрунтування заявлених вимог, вважаю, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відповідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з позовною заявою, позовним вимогам.

Застосування такого виду заходу забезпечення позову, як обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 є неправомірним та необґрунтованим, оскільки ст. 152 ЦПК України не містить заборону тимчасового виїзду з України як вид забезпечення позову.

Відповідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, і це право не може бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, та які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними у пакті.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен є вільним залишати свою країну, на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»(зі змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в України, оформлення документів для виїзду за кордон, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Зазначеним законом не передбачено тимчасового обмеження виїзду за кордон відповідача у цивільній справі за ухвалою суду.

Що стосується накладення арешту на грошові кошти та нерухоме та рухоме майно відповідача, суд, вважає, що в цій частині у задоволенні заяви також необхідно відмовити, оскільки позивач не надав суду доказів про підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитись від сплати боргу за рішенням суду, виникнення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, відомості, які потрібні для забезпечення позову, суду не надані.

Доказів, які б свідчили, що позивачу було відмовлено в отриманні відомостей щодо належного відповідачу на праві власності майна, позивачем не надано.

Враховуючи викладене, суд відмовляє позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» - Шевченка Юрія Олександровича про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.В. Бондаренко