Ухвала суду № 33475471, 29.07.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 32 Головуючий в 1 інстанції Здоровиця О.В.

Доповідач: Будулуца М.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді: Курило В.П.

суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.,

при секретарі Бакунець Я.О.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Добропіллявугілля» на рішення Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2013 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

Стягнуто з Державного підприємства «Добропіллявугілля» в дохід держави судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів скарги апелянт зазначив, що позивач не довів в суді факт спричинення йому моральної шкоди з вини відповідача, не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та вини підприємства в спричиненні шкоди.

Представник Державного підприємства «Добропіллявугілля» та позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явились, але про час і місце розгляду справи повідомлені судовими повістками і телефонограмою (а.с.32, 34, 35) та позивач в письмовій заяві просив розглянути справу у його відсутності (а.с.33).

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходе до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Із матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 11 березня 1985 року до 28 березня 2010 року працював на вугільному підприємстві. За період роботи в шкідливих умовах праці позивач отримав професійне захворювання та роботодавцем було проведено розслідування, за яким був складений і затверджений акт розслідування хронічного професійного захворювання, пов'язаного з виробництвом, за формою П-4 від 29 серпня 2011 року (а.с 6-7). Факт ушкодження здоров'я позивача при виконанні трудових обов'язків підтверджується виписками і висновками з медичних установ. Висновком МСЕК від 27 вересня 2011 року позивачеві вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 50 % у зв'язку з професійним захворюванням з 14 вересня 2011 року та він був визнаний інвалідом 3 групи безстроково (а.с. 8-9).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, яка заподіяна відповідачем позивачу ОСОБА_1, а втрата ним професійної працездатності та отримана 3 група інвалідності спричиняє йому моральні та фізичні страждання.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., суд першої інстанції правильно посилався на ст.237-1 КЗпП України, яка регулює правовідносини про відшкодування моральної шкоди працівнику за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), у разі завдання потерпілому шкоди внаслідок захворювання, пов'язаного з умовами праці на виробництві.

Як передбачено ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року, роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 2 цієї статті встановлено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким законодавством є відповідні норми ЦК України, зокрема ч.ч.3,4,5 ст.23, п.1 ст.268, ст.ст.1167,1168 цього Кодексу, про що зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 про страхові виплати.

У зв'язку з утратою чинності положеннями ст.ст.21, 28, 34 Закону щодо обов'язку Фонду відшкодувати моральну шкоду, спірні правовідносини регулюються ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає право на відшкодування моральної шкоди потерпілого на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання за рахунок роботодавця.

В даному разі, право на відшкодування моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 випливає із змісту ст.ст.237-1 КЗпП, яка регулює ці правовідносини, і право на відшкодування моральної шкоди у позивача пов'язано з професійним захворюванням, що призвело до втрати ним професійної працездатності в розмірі 50 %, яка йому була встановлена 27 грудня 2011 року(а. с.8-9).

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди з роботодавця - Державного підприємства «Добропіллявугілля», з яким позивач знаходився в трудових відносинах, є обґрунтованим.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Таким чином, зазначені обставини дають підстави для висновку про необхідність покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню маральної шкоди позивачу.

Судом першої інстанції по справі безспірно встановлено, що під час виконання трудових обов'язків на підприємстві позивач отримав професійне захворювання, про що на підприємстві 29 серпня 2011 року був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П - 4 (а.с.6-7). Згідно з цим актом, саме умови праці спричинили професійне захворювання. Висновком МСЕК від 27 вересня 2011 року йому вперше встановлено втрату 50 % професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням з 14 вересня 2011 року та він визнаний інвалідом 3 групи безстроково (а.с.8-9).

Оскільки позивачу встановлена 3 група інвалідності і обмеження щодо умов праці, то йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях, в зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що наслідки цього профзахворювання змусили позивача змінити спосіб життя та докласти додаткових зусиль для організації життя. У зв'язку з цим у нього, відповідно до ст.ст. 237-1 КЗпП, з моменту встановлення йому стійкої втрати працездатності, а саме з 14 вересня 2011року, виникло право на відшкодування йому моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я у зв'язку з шкідливими умовами праці, за рахунок роботодавця.

В п.4.1 Рішення Конституційного Суду України № 1 - рн/2004 від 27 січня 2004 року зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність доказів про спричинення моральної шкоди позивачу з вини відповідача, як підстави для відшкодування моральної шкоди останньому, є необґрунтованими, а тому апеляційний суд їх відхиляє.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та обґрунтовано стягнув з відповідача моральну шкоду на користь позивача.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, урахував конкретні обставини справи, важкість отриманого потерпілим захворювання, характер та ступінь, пов'язаних з ним моральних страждань, порушення нормального укладу життя та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Апеляційний суд також вважає, що виходячи із принципу справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, та враховуючи обставини справи, на користь позивача підлягає стягненню сума на відшкодування моральної шкоди в визначеному судом розмірі - 20 000 гривень.

Розглядаючи даний спір, місцевий суд, всупереч тверджень апелянта, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази по справі, належно їх оцінив, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийняв рішення з урахуванням всіх обставин справи та вимог матеріального законодавства.

При встановленні зазначених фактів і постановленні рішення судом першої інстанції не порушено норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Добропіллявугілля» відхилити.

Рішення Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: