Ухвала суду № 33469209, 12.09.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

12.09.2013 Справа № 917/378/13-г

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів" про надання розстрочки виконання рішення суду від 30.04.2013 року у справі № 917/378/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр", вул. Павла Усенка, 8, м. Київ, 02105

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів", вул. Київська, 64-а , м. Кременчук, Полтавська область,39623

про стягнення грошових коштів в сумі 238 805,60 гривень

суддя Тимощенко О. М.

Представники сторін

від позивача (стягувача): Марусенко Ю.Г. - дов. б/н від 02.07.2012р.

від відповідача (заявника): Карагічев А.Ю., довіреність б/н від 17.06.2013 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.04.2013 р. у справі № 917/378/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Торгова компанія "Влів" на користь ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 204 000,00 грн. основного боргу, 23 480,59 грн. пені, 10 825,40 грн. 3 % річних, 4 766,12 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року вказане рішення суду залишено без змін.

08.07.2013 року судом видано наказ на виконання рішення від 30.04.2013 року та постанови від 17.06.2013 року.

30.08.2013 року до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів" про надання розстрочки виконання рішення суду від 30.04.2013 року у справі № 917/378/13 згідно графіку:

Вересень 2013 року - 43 000,11 (сорок три тисячі) грн. 11 коп.

Жовтень 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.;

Листопад 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.;

Грудень 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.

Січень 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.

Лютий 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.

В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що ТОВ "Торгова компанія "ВЛІВ" є єдиним підприємством в Україні, яке здійснює виробництво спеціалізованої техніки по збиранню та вивезенню сміття. Основними споживачами техніки що виробляє ТОВ "ТК "ВЛІВ" є комунальні підприємства, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Станом на 20 серпня 2013 року розмір дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію складає 905603 гривні. При цьому фінансовий стан ТОВ "ТК "ВЛІВ" ускладнюється блокуванням з боку Державної казначейської служби платежів за зобов'язаннями місцевих бюджетів у зв'язку з чим ТОВ "ТК "ВЛІВ" виконуючи свої зобов'язання перед контрагентами вимушена збільшувати дебіторську заборгованість, строки погашення якої відповідачу невідомі. Таким чином, на даний час ТОВ "ТК "ВЛІВ" знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке обумовлено затримкою платежів, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, що у свою чергу, на думку заявника, робить неможливим своєчасне виконання рішення суду у даній справі. Крім того, відповідач зазначає, що накладення арешту на кошти та майно ТОВ ТК «ВЛІВ» в межах виконавчого провадження призведе до зупинки діяльності підприємства, що також унеможливить своєчасне виконання рішення суду та може мати наслідком повне припинення діяльності боржника.

В судовому засіданні від заявника надійшли уточнення до заяви про надання розстрочки щодо терміну розстрочки, в якій він просить суд розстрочити виконання рішення наступним чином:

Вересень 2013 року - 43 000,11 (сорок три тисячі) грн.; 11 коп.

Жовтень 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.;

Листопад 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.;

Грудень 2013 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.

Січень 2014 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.

Лютий 2014 року - 40 000 (сорок тисяч) грн.

Суд розглядає заяву про надання розстрочки виконання рішення суду від 30.04.2013 року у справі № 917/378/13 з урахуванням вказаних уточнень.

Позивач ( стягувач ) у своєму відзиві на заяву відповідача проти надання розстрочки заперечував. Зокрема, він вказував:

- заява відповідача не містить жодної обставини, яка б фактично унеможливлювала виконання рішення господарського суду Полтавської області від 30.04.2013р. у справі №917/378/13;

- відповідачем не сплачено борг у добровільному порядку, який встановлено державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження №3911478, а навпаки, із слів державного виконавця, відповідач навмисно не підписує повідомлення про вручення постанови про відкриття виконавчого провадження, що зумовлює затягування термінів по примусовому виконанню рішення;

- відповідач оскаржував рішення господарського суду Полтавської області у апеляційному порядку, на яке не з'явився і клопотав про перенесення розгляду справи, що знову свідчить про затягнення строків повернення боргу;

- з моменту виникнення боргу (28.08.2011р.), прийняття рішень судів двох інстанцій, видання наказу, моменту добровільного виконання рішення встановленого держвиконавцем, а це в своїй сукупності більше ніж 2 роки існування доведеної судом заборгованості, з боку відповідача до позивача не було перераховано жодної копійки в рахунок погашення встановленої заборгованості.

З огляду на наведене, позивач вважає, що відповідач мав достатньо часу без перешкоджання у своїй господарський діяльності погасити борг, навіть частинами

При розгляді заяви відповідача суд виходить з наступного.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як зазначено у п. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення, відповідно до 7.2. Постанови можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу ухвали про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Суд бере до уваги те, що п. 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Таким чином, в зв'язку з тим, що розстрочка чи відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суд в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повен враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, не своєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, затягування виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки чи відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на то мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

На думку суду, викладені в заяві обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан. Тяжкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком у розумінні ст. 121 ГПК України та підставою для надання розстрочки.

Суд також враховує, що заборгованість відповідача виникла ще у 2011 році і до цього часу відповідачем не сплачена навіть після прийняття рішення суду.

Доказів, що відповідач вживає будь-які заходи, спрямовані на виконання рішення суду, відповідачем не подано, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача виконувати рішення суду, що набрало законної сили.

Таким чином, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів" про надання розстрочки виконання рішення суду від 30.04.2013 року у справі № 917/378/13 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.33,43,86,121 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів" про надання розстрочки виконання рішення суду від 30.04.2013 року у справі № 917/378/13.

2. Копії ухвали направити сторонам.

Суддя Тимощенко О.М.