Ухвала суду № 33466163, 04.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2013 р. м. Київ К/800/20257/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Алеф» ЛТД

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013

у справі № 2-а-1206/12/2170 (2а-1206/12/2170)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Алеф» ЛТД

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.09.2012 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Алеф» ЛТД (надалі - позивач, ТОВ Фірма «Алеф» ЛТД) до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2012 № 0000041504 про визначення ТОВ Фірмі «Алеф» ЛТД податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 245 475,33 грн. та штрафних (фінансових) санкції в розмірі 1,00 грн.; від 19.03.2012 № 0000051504 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 129 044,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність винесених податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем доведено правильність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та сум бюджетного відшкодування, що визначені платником податків у податкових деклараціях.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку із встановленням безтоварності укладених позивачем угод, що не спричиняють настання реальних наслідків та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного судового рішення.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що представниками ДПІ у м. Херсоні була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ Фірми «Алеф» ЛТД з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року, заявленої до відшкодування на розрахунковий рахунок платника, про що складено акт № 154/15-4/23140525.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») в частині завищення податкового кредиту на загальну суму 279 288,89 грн.; ст. 198 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту на загальну суму 1 245 475,33 грн.; п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України щодо завищення суми бюджетного відшкодування по декларації за лютий 2011 року у сумі 779 804,33 грн., по декларації за березень 2011 року у сумі 465 671,00 грн.

Наведений висновок базується на укладенні позивачем нікчемних правочинів із ЗЕТОВ «Інтервес», а також неможливості підтвердити факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету контрагентами первинного постачальника по ланцюгу постачання, а саме: ТОВ «Сочавський», ТОВ «Сібарит ЛТД», ТОВ «Агрооіл груп», ПП «Ногайська олія», ПП «Мінагро», оскільки згідно матеріалів зустрічних перевірок інших податкових органів за місцезнаходженням вказаних суб'єктів не підтверджено реальність здійснених господарських операцій у спірному періоді, що позбавляє платника податку права на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого таким постачальникам, і, відповідно, права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у м. Херсоні було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 19.03.2012 № 0000041504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів та відшкодованого на момент перевірки) на загальну суму 1 245 475,33 грн.: визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 245 475,33 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 622 737,67 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форма «В4» від 19.03.2012 № 0000051504, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року в розмірі 129 044,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, в результаті чого податкове повідомлення-рішення від 19.03.2012 № 0000051504 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 19.03.2012 № 0000041504 скасовано в частині застосованих штрафних санкцій у сумі 622 736,67 грн. В іншій частині податкове повідомлення-рішення від 19.03.2012 № 0000041504 залишено без змін.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналогічні норми містить ст. 200 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума від'ємного значення податку на додану вартість сформована позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з вищевказаними суб'єктами господарської діяльності. Товарність господарських операцій та фактична сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг) постачальникам підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами (платіжними дорученнями, накладними, податковими накладними).

Факт транспортування, доставки та отримання придбаних товарів підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відсутність продавців за юридичною адресою, порушення справи про банкрутство після проведених операцій, неможливість підтвердити відображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Слід також зазначити, що відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція суду апеляційної інстанції, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Алеф» ЛТД задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 у справі № 2-а-1206/12/2170 (2а-1206/12/2170) скасувати.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24.09.2012 у справі № 2-а-1206/12/2170 (2а-1206/12/2170) залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна З оригіналом згідно

помічник судді