Ухвала суду № 33466002, 05.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2013 року м. Київ К/9991/33653/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача Шейкіна Д. О.

представник відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маіс-Крим ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маіс-Крим ЛТД" (далі - ТОВ "Маіс-Крим ЛТД") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ у м. Сімферополі) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року позов ТОВ "Маіс-Крим ЛТД" задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у м. Сімферополі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Маіс-Крим ЛТД" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ в м. Сімферополі з 26.07.2010 року по 06.08.2010 року була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Маіс Крим ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06.08.2007 року по 31.03.2010 року. За результатами перевірки складено акт №10849/23-7/35284198 від 13.08.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування у розмірі 9819223, 00 грн.; п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 274045, 00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі винесла податкове повідомлення-рішення №0023132301/0 від 26.08.2010 року, яким ТОВ "Маіс Крим ЛТД" була визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 411067,50 грн., в тому числі 274045,00 грн. основного платежу і 137022,50 грн. штрафних санкцій, а також в акті перевірки вказано про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 9819223, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "ТК Олімп Інвест 92", ТОВ "Рос Буд Компані", ТОВ "Влад-Дар" ТОВ "Оксамит", ТОВ "Будмонтажтехнології", ТОВ "Укрспецтехнопоставка" було укладено низку договорів. Товарність, реальність та виконання договорів між сторонами підтверджується матеріалами справи.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в матеріалах справи міститься також копія протоколу виїмки від 08.06.2010 року, складеного УДСБЕП ГУМВС України в Криму по кримінальній справі № 11004030065, з якого, а також з пояснень позивача слідує, що ряд актів виконаних робіт по господарським операціям з ТОВ "Влад Дар", ТОВ "Будмонажтехнології" та ТОВ "Укрспецтехнопоставка" вилучені УДСБЕП ГУМВС України в Криму, у зв'язку з чим не були надані позивачем до матеріалів даної адміністративної справи.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо нікчемності правочинів з вищезазначеними підприємствами, та порушення ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до довідки Головного управління статистики в АР Крим з ЄДРПОУ серія АА № 233970, видами діяльності ТОВ "Маіс Крим ЛТД" за КВЕД, є, зокрема, вирощування зернових та технічних культур, надання послуг у рослинництві, виробництво нерафінованих олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, а відтак відсутні підстави вважати, що понесені позивачем витрати за спірними операціями з виконання сільськогосподарських робіт та придбання добрива не пов'язані з господарською діяльністю позивача. тобто, позивачем були понесені витрати у зв'язку з підготовкою, організацією та веденням власного виробництва (прибирання каміння з полів, обприскування ЗЗР, посів гірчиці, виконання робіт по підготовці ґрунту, посів с/г культур, припосівна культивація та посів пшениці, транспортні послуги по перевезенню зерна, вантажів, мінеральних добрив, придбання добрива, збирання врожаю тощо), що свідчить про правомірність включення сум за цими операціями до складу валових витрат за правилом першої події на підставі п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 та п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Частина 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів та повністю підтверджують правомірність віднесення відображених в них витрат до складу валових витрат.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що висновки ДПІ в м. Сімферополі про безпідставність віднесення позивачем до валових витрат 9019223,00 грн. є протиправними.

Щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 273881,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ "Олімп Інвест 92", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Будмонтажтехнології", ТОВ "Рос Буд Компані", ТОВ "Влад-Дар" та ТОВ "Оксамит", судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). В свою чергу, в розумінні даного Закону, податкові накладні можуть бути виписані виключно особами, які є платниками ПДВ.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит позивача по спірним операціям протягом періоду, що перевірявся, підтверджується відповідними податковими накладними, виписаними ТОВ "Олімп Інвест 92", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Будмонтажтехнології", ТОВ "Рос Буд Компані", ТОВ "Влад-Дар" та ТОВ "Оксамит", які містять всі необхідні реквізити та виписані платниками ПДВ відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.1997 року.

Підпункт 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, суми, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів або послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат, відносяться до податкового кредиту.

Правомірність віднесення сплачених за спірними операціями сум до валових витрат підтверджена матеріалами справи.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що висновки ДПІ в м. Сімферополі про завищення позивачем податкового кредиту на суму 273881,00 грн. є необґрунтованими, а здійснене на їх підставі донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 273881,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 136940,50 грн. безпідставним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ТОВ "Маіс-Крим ЛТД" підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров