Ухвала суду № 33461124, 03.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Радченко В.Є.

Доповідач Маширо О.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Маширо О.П.

суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А.

при секретарі Риндіній Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Сніжнянського міського суду від 25 лютого 2013 року у справі за позовом прокурора м. Сніжне в інтересах Держави в особі публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

До апеляційного суду звернулась відповідачка ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким з неї на користь банку було стягнуто 7 765 грн. 25 коп. у відшкодування суми боргу за кредитним договором.

Суд першої інстанції виходив з того, що 18 липня 2005 року ОСОБА_1 уклала з банком кредитний договір, за яким банк передав їй кредитні кошти у сумі 25 000 грн. під 21% річних на строк до 17 липня 2010 року.

У той же день з метою забезпечення виконання цього договору сторони уклали іпотечний договір, за яким позичальниця та її майновий поручитель ОСОБА_2 передали в іпотеку дві належні їм на праві власності квартири.

Оскільки з жовтня 2009 року ОСОБА_1 припинила виконання своїх зобов»язань за кредитним договором, лишилась несплаченою сума боргу за кредитом у розмірі 5 151, 01 грн., за відсотками - 2 259, 25 грн., а також була нарахована пеня у розмірі 506, 07 грн.

Суд встановив, що загальна сума боргу становить 7 916 грн. 33 коп., однак позивач просив стягнути 7 765 грн. 25 коп., тому суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в межах боргу, наведеного позивачем, та стягнув з позичальниці на користь банку 7 765 грн. 25 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, тому вона не могла надати свої докази та спростувати докази позивача.

Насправді свої зобов»язання за кредитним договором вона виконала, а суму кредиту переплатила на 2 535 грн., що підтверджує зробленим нею розрахунком та може підтвердити відповідними квитанціями.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін, з таких підстав.

У відповідності до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим у відповідності до вимог процесуального судочинства на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об"єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими.

У рішенні наведені відповідні мотиви, з яких суд його ухвалив. Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги.

З матеріалів справи вбачається, що за кредитним договором № 294 від 18 липня 2005 року відповідачка ОСОБА_1 отримала у банку 25 000 грн. на споживчі цілі під 21% річних строком на 60 місяців, кінцевий термін повернення коштів - 17 липня 2010 року (т.1 а.с.4-6).

У той же день був укладений іпотечний договір, за яким позичальниця на забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а її майновий поручитель ОСОБА_2 - належну їй квартиру № 23 у тому ж будинку (т.1 а.с.7-9).

Заперечуючи проти вимог позивача, позичальниця ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції квитанції про сплату коштів та вказала, що боргу у неї немає, більш того, вона переплатила суму за кредитом на 2 535 грн., що підтверджується цими квитанціями (т.1 а.с.136-207).

Однак з таким доводом апелянтки погодитись не можна, оскільки з наданих нею квитанцій про сплату вбачається, що частина квитанцій підтверджує оплату ОСОБА_1 якоїсь позики та довгострокової позики (т.1 а.с.136-139, 141-147, 148, 154-159, 166-167, 171-172, 175-181, 184-190, 207); декілька квитанцій свідчить про сплату кредиту, однак за іншими кредитними договорами: за договором № 3673 (т.1 а.с.152, 161, 164, 168, 173, 182, 199, 201-205) та за договором № 4552 (т.1 а.с.183, 206); решта квитанцій не містять посилання на конкретний кредитний договір, хоча призначення платежу вказане як погашення кредиту.

Натомість кредитний договір, укладений між сторонами 18 липня 2005 року, зареєстрований за конкретним номером - 294, тому не можна прийняти у якості належних та допустимих доказів у даній справі надані відповідачкою квитанції про сплату нею коштів за іншими кредитними договорами: № 3673 та № 4552, як не можна також прийняти інші квитанції, де номер кредитного договору, за яким проводилась сплата, не вказаний взагалі, або призначення платежу вказане, як: «позика», та «довгострокова позика».

В апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердила той факт, що у цьому ж банку вона брала ще два кредити за двома кредитними договорами, які також погашала.

Не можна прийняти доводи апелянтки також про те, що кредитні кошти за укладеним 18 липня 2005 року кредитним договором вона отримала не у повному обсязі, оскільки ніяких доказів щодо цього вона до суду не надала, кредитний договір в цій частині не оспорила.

Більш того, з розрахунку проведеної нею оплати, який зробила сама апелянта, вбачається, що суму отриманих кредитних коштів вона також вказала у розмірі 25 000 грн. (т.2 а.с.51-53).

У відповідності до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Апеляційний суд вважає, що відповідачка не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що свої зобов»язання за кредитним договором вона виконала у повному обсязі, тобто повністю повернула грошові кошти, взяті нею у банку за кредитним договором № 294 від 18 липня 2005 року.

У суді ОСОБА_1 пояснила, що за кредитним договором № 294 вона переплатила банку 2 535 грн., що підтвердила наданими нею розрахунками (т.2 а.с.51-53).

Однак апеляційний суд не може прийняти ці розрахунки як належний доказ, оскільки невідомо, на підставі яких платіжних документів вони зроблені, крім того, ці розрахунки не підтверджені кредитною установою.

Усі інші доводи апеляційної скарги також були предметом дослідження у суді, на правильність висновків суду вони не впливають, тому апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну, рішення суду як таке, що відповідає вимогам закону, залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Сніжнянського міського суду від 25 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: