Постанова № 33460987, 11.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2848/13-а

11 вересня 2013 року 15год. 20хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Маринич В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинення певних дій ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, поважності причин неприбуття не повідомляв.

Позовні вимоги обґрунтував наступним.

ОСОБА_2 будучи фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, водночас є пенсіонером за віком, а відтак, вважає, що згідно з Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На підставі викладеного просить визнати вимогу № Ф-96 від 26.07.2013 року протиправною, скасувати її та зобов'язати припинити нарахування єдиного соціального внеску в майбутньому.

Відповідач в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду. Відповідач заперечень на адміністративний позов, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, поважності причин неприбуття не повідомляв.

Керуючись ч. 4 ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 6 ст. 12 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не забезпечується.

Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець Володимирецькою районною державною адміністрацією Рівненської області 02.06.2011 року (а.с.21), відповідно до свідоцтва Серії НОМЕР_1 є платником єдиного податку (а.с.19) та отримує пенсію за віком, призначену у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.20).

26.07.2013 року відповідачем для позивача було виставлено вимогу про сплату недоїмки № Ф-96, якою встановлено наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1194,03 грн. (а.с.18).

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Щодо вимог про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-96 від 26.07.2013 року суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п. 4. ч. 1. ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлюються умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, абз. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

У даному випадку положення ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потрібно розуміти в контексті з положеннями ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відтак, пенсія за віком може бути надана особі яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

Частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначені необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Положеннями вищевказаної статті не передбачено, що саме особи, яким надано пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", звільняються від сплати за себе єдиного внеску. Таким чином, спростовуються заперечення представника відповідача стосовно того, що звільнення від сплати єдиного внеску не стосується тих осіб, які отримують інші види пенсійних виплат, не передбачені ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Судом також встановлено, що позивач у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не числиться.

Слід зазначити, що 28.05.2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зверталась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-76 від 15.03.2012 року, зобов'язання припинення нарахування єдиного соціального внеску в майбутньому. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду № 2а/1770/2162/2012 від 13.06.2012 року, визнано протиправною та скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про сплату боргу № Ф-76 від 15.03.2012 року, у решті позовних вимог відмовлено. (а.с.13-16). Вказана постанова ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року залишена без змін (а.с.17).

Крім того, 06.03.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зверталась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-11 від 19.02.2013 року. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду № 817/868/13-а від 01.04.2013 року, визнано протиправною та скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про сплату боргу № Ф-11 від 19.02.2013 року. (а.с.8-12). Вказана постанова ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року залишена без змін (а.с.6-7).

В силу вимог ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до цього, судом приймаються без доказування обставини, встановлені постановами Рівненського окружного адміністративного суду № 2а/1770/2162/2012 від 13.06.2012 року та № 817/868/13-а від 01.04.2013 року, а саме щодо звільнення фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 від сплати єдиного внеску, так як позивач є пенсіонером, яка отримує пенсію за віком, з урахуванням чого має передбачене п. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2, звільнена від сплати за себе єдиного внеску, жодних інших обставин щодо існування у позивача боргу перед управлінням Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі суду не надано, у відповідача відсутні правові підстави для формування оспорюваної вимоги, а отже вимога про сплату недоїмки № Ф-96 від 26.07.2013 року підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Що стосується вимоги позивача зобов'язати відповідача припинити нарахування єдиного соціального внеску, як особі, що перебуває на пенсії за віком, слід зазначити наступне. Враховуючи положення ст.ст. 2, 6 КАС України, в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому. Відтак, дана вимога позивача заявлена без наявності спірних правовідносин, а тому суд, приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Частинами 1, 3 ст. 94 КАС України, встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що обов'язковою умовою для присудження судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу, є фактичне здійснення цих витрат та їх належне документальне підтвердження.

В даному випадку, в якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу позивачем були надані: договір про надання правової допомоги від 02.08.2013 року, акт здачі-приймання наданих послуг від 02.08.2013, розрахунок витраченого часу від 05.08.2013 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 5/13 від 05.08.2013 року.

Згідно з вимогами статті 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що компенсація судових витрат здійснюється саме за участь особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Проте, слід зазначити, що, по-перше, у судовому засіданні під час розгляду справи представник позивача, як і сам позивач участі не приймав.

По-друге, судом у даній справі не проводились окремі процесуальні дії поза судовим засіданням, доказів вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням позивачем не надано.

Крім того, зі змісту переліку наданих послуг, які зазначені у розрахунку витраченого часу та акті здачі-приймання наданих послуг, вбачається що вони мали консультаційний характер і взагалі не стосувались представництва інтересів позивача в суді. Також, відсутні належні докази підготовки представником позивача позову до суду, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, адміністративний позов підписано особисто фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Разом з тим, Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" не передбачено відшкодування витрат на написання позовних заяв, тобто за складання відповідних процесуальних документів.

По-третє, позивач в ході судового розгляду не ознайомлювався із матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі заперечень на адміністративний позов не подавало. Відтак, вимога управління у Володимирецькому районі № Ф-96 від 26.07.2013 року про сплату недоїмки є протиправною та підлягає до скасування.

За таких обставин позовні вимоги слід задовольнити частково.

Сплачений позивачем судовий збір, присуджується йому з Державного бюджету України відповідно до положень ч. 3 ст. 94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про сплату недоїмки № Ф-96 від 26.07.2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Гломб Ю.О.