Постанова № 33460833, 02.09.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Справа № 803/1760/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю представника позивача Козака А.Ю.,

представника відповідача Виш А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ІОЛА» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2013 року Приватне підприємство «ІОЛА» (далі - ПП «ІОЛА») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003612205, № 0005951503 від 23.05.2013 року та № 0005172205, № 0008551503 від 02.07.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ з 19.04.2013 року по 25.04.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ІОЛА» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сіопт» за період січень, березень 2011 року та з ТзОВ «Альфа Інкс» за квітень 2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 2681/15-3/21753815 від 08.05.2013 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення від 23.05.2013 року № 0003612205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15 206 грн. за порушення пп. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; а також податкове повідомлення - рішення № 0005951503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 701 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1 грн., всього 12 702 грн. за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

Також Луцькою ОДПІ з 31.05.2013 року по 06.06.2013 року проведено (другу) документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ІОЛА» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сіопт» за період серпень, вересень, грудень 2010 року та з ПП ОСОБА_3 за жовтень 2010 року. За результатами перевірки був складений акт № 3230/15-3/21753815 від 12.06.2013 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення від 02.07.2013 року № 0005172205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 27 481 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 6 870,25 грн., всього 34 351,25 грн. за порушення п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; а також податкове повідомлення - рішення № 0008551503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21 985 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 5 496,25 грн., всього 27 481,25 грн. за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

ПП «ІОЛА», не погодившись із даними рішеннями податкового органу, скористалося правом адміністративного оскарження, проте, рішеннями Головного управління Міндоходів у Волинській області та Міністерства доходів і зборів України податкові повідомлення-рішення № 0003612205, № 0005951503 від 23.05.2013 року та № 0005172205, № 0008551503 від 02.07.2013 року залишено без змін, а скарги без задоволення.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з контрагентами: ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3, оскільки вони були зроблені на підставі актів за результатами перевірок контрагентів позивача, зроблених іншими податковими органами, при цьому реальність здійснення господарських операцій по даних правочинах підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які надавались під час проведення перевірки. Переконаний, що господарські операції між ПП «ІОЛА» та ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3 були проведені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додатково суду пояснив, що на їхньому підприємстві працює 24 працівника, яке згідно статуту займається виготовленням поліетиленової плівки та наносить малюнки на цю плівку. Зазначив, що під час перевірок проведених Луцькою ОДПІ на ПП «ІОЛА» підставою виявлених порушень стали отримані податковим органом акти перевірок контрагентів позивача, а саме ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3, при цьому податковою не зроблено жодних досліджень по ланцюгу поставок. Висновки про відсутність реального характеру відносин позивача із вказаними контрагентами не підтверджується належними доказами, зокрема у позивача наявні всі видаткові та податкові накладні на куплений товар та інші передбачені документи. Придбаний у даних постачальників товар був використаний позивачем в ході своєї основної господарської діяльності, що підтверджується наданими в судовому засіданні доказами. В зв'язку з наведеним просить позов задовольнити, визнавши протиправними і скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнав. Суду пояснив, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 49 557,25 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 40 183,25 грн. по взаємовідносинах з ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3 Під час перевірки підприємством не надано всіх товарно-транспортних накладних та актів прийому-передачі товару. Також вказав, що на адресу Луцької ОДПІ надійшли акти перевірок контрагентів - постачальників, проведених іншими податковими органами, якими зроблено висновок, що встановлені операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків. З врахуванням цього вважають, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 138968 позивач ПП «ІОЛА» є юридичною особою, яка зареєстрована 16.04.1997 року за юридичною адресою: Волинська область, Луцький район, село Підгайці, вулиця Князя Острозького, 17. Відповідно до довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 689982 від 31.10.2012 року виданої Головним управлінням статистики у Волинській області видами діяльності за КВЕД визначено: виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас, виробництво інших виробів із пластмас, неспеціалізована оптова торгівля. Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 22.01.2009 року № 20, ПП «ІОЛА» взяте на облік в органах державної податкової служби 22.04.1997 року за № 00877 та перебуває на обліку в Луцькій ОДПІ. Підприємство є платником податку на додану вартість, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100160298 від 13.10.1997 року.

Судом встановлено, що на підставі направлень на перевірку від 19.04.2013 року № 001309 та № 001459, виданих Луцькою ОДПІ та наказу № 1270 від 19.04.2013 року працівниками даного податкового органу з 19.04.2013 року по 25.04.2013 року проведена перевірка ПП «ІОЛА» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сіопт» за період січень, березень 2011 року та з ТзОВ «Альфа Інкс» за квітень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 2681/15-3/21753815 від 08.05.2013 року. Перевіркою встановлені порушення пп. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України - ПП»ІОЛА» занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на суму 15 206 грн., в т.ч. за І квартал 2011 року на суму 8227 грн. та за ІІ квартал 2011 року на суму 6979 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України - ПП «ІОЛА» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті на загальну суму 12 701 грн., в т.ч. за січень 2011 року на суму 4024 грн., за березень 2011 року на суму 2558 грн., та за квітень 2011 року на суму 6119 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013 року: № 0003612205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15 206 грн., та № 0005951503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 701 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1 грн., всього 12 702 грн.

Згодом на підставі направлень на перевірку від 31.05.2013 року № 002009 та № 001881, виданих Луцькою ОДПІ та наказу № 1663 від 31.05.2013 року працівниками даного податкового органу з 31.05.2013 року по 06.06.2013 року проведена друга перевірка ПП «ІОЛА» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сіопт» за період серпень, вересень, грудень 2010 року та з ПП ОСОБА_3 за жовтень 2010 року. За результатами перевірки складено акт № 3230/15-3/21753815 від 12.06.2013 року. Перевіркою встановлені порушення п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - ПП»ІОЛА» занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на суму 27 481 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2010 року на суму 14 160 грн. та за ІV квартал 2010 року на суму 13 321 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України - ПП «ІОЛА» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті на загальну суму 21 984,94 грн., в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 197,08 грн., за серпень 2010 року на суму 6531,27 грн., за вересень 2010 року на суму 4796,71 грн. та за грудень 2010 року на суму 10459,88 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року: № 0005172205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 27 481 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 6 870,25 грн., всього 34 351,25 грн., та № 0008551503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21 985 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 5 496,25 грн., всього 27 481,25 грн.

На вищевказані податкові повідомлення-рішення позивачем були подані скарги до Головного управління Міндоходів у Волинській області, однак, рішеннями про результати розгляду первинних скарг № 360/10/10.2-06 від 18.06.2013 року та № 1023/10/10.2-06 від 30.07.2013 року податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення. ПП «ІОЛА» була подана скарга у Міністерство доходів і зборів України, проте рішенням про результати розгляду скарги № 7086/6/99-99/0-01-15 від 17.07.2013 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України та спростовується наступним.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

При цьому щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на прибуток підприємств слід зазначити наступне.

Порядок обчислення та сплати податку на прибуток підприємств до 01.04.2011 року регулювались Законом № 283/97-ВР, а з 01.04.2011 року - ПК України.

Відповідно до Закону № 283/97-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 283/97-ВР валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону "№ 283/97-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у. зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпунктів 7.2.1 та 7.2.6 пункту 1.2 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та. є підставою для нарахування податкового кредиту

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1. статті 135 цього ж кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2. статті 135 вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Висновок Луцької ОДПІ про нікчемність правочинів, укладених між ПП «ІОЛА» та ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3 базується на висновках інших податкових органів, зроблених за результатами проведених перевірок даних контрагентів, зокрема: ПП ОСОБА_3 - акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська №849/17-2/2980410976 від 22.08.2012 року; ТзОВ «Сіопт» - акт ДПІ у Печерському районі м. Києва №15/22-8/32046580 від 04.01.2013 року; ТзОВ «Альфа Інкс» - акт ДПІ у Печерському районі м. Києва №4031/22-2/37450913 від 01.10.2012 року, якими встановлено відсутність укладення угод з метою настання реальних наслідків, правочини, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, в зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними.

У зв'язку з цим, перевіркою позивача зроблено висновок про те, що усі операції з ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3 не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак є нікчемними.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини вищеназваний висновок про нікчемність укладених між позивачем та ТзОВ «Сіопт», ТзОВ «Альфа Інкс» та ПП ОСОБА_3 договорів вважає неправомірним та спростовується наступним.

Щодо правовідносин позивача з ТзОВ «Сіопт» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Сіопт» (продавець) та ПП «ІОЛА» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2010/15-03 від 15.03.2010 року відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар партіями, а саме друкарську фарбу та допоміжні матеріали в асортименті й у кількості, встановлених у видаткових накладних, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати вказаний товар. Вказаний договір був укладений щодо придбання у ТзОВ «Сіопт» друкарської фарби та допоміжних матеріалів.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданими копіями видаткових накладних №871 від 02.08.2010 р., №919 від 18.08.2010 р., №992 від 01.09.2010 р., №993 від01.09.2010 р., №1002 від 06.09.2010 р., №1432 від 07.12.2010 р., №1521 від 28.12.2010 р., №40 від 20.01.2011 р., №259 від 22.03.2011 р., Копіями товарно-транспортних накладних № 0000059 від 02.08.2010 року, №100001 від 18.08.2010 р., №100006 від 01.09.2010 р., №100002 від 06.09.2010 р., №100004 від 07.12.2010 р., №100003 від 28.12.2010 р., від 20.01.2011 р., 22.03.2011 р.

Оплата за придбаний товар проведена у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.102-120).

Формування податкового кредиту за фактом цих поставок здійснювалось позивачем на підставі податкових накладних: №1327 від 02.08.2010 р., №1403 від 18.08.2010 р., №1519 від 01.09.2010 р., №1518 від 01.09.2010 р., №1542 від 06.09.2010 р., №2081 від 07.12.2010 р., №2164 від 28.12.2010 р., №44 від 20.01.2011 р., №91 від 22.03.2011 р.

Перевезення придбаного товару підтверджується вказаними вище товарно-транспортними накладними, де перевізником вказано ТзОВ «ТК САТ». Також, як встановлено в судовому засіданні перевезення здійснювалось власними силами позивача, що підтверджується договором позички № 2 від 03.01.2010 р. відповідно до якого ПП «ІОЛА» орендує у ОСОБА_5 легковий автомобіль «Citroen Jumper».

Щодо правовідносин позивача з ТзОВ «Альфа Інкс» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Альфа Інкс» (продавець) та ПП «ІОЛА» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №10405-6 від 05.04.2011 року відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар партіями, а саме друкарську фарбу та допоміжні матеріали в асортименті й у кількості, встановлених у видаткових накладних, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати вказаний товар. Вказаний договір був укладений щодо придбання у ТзОВ «Альфа Інкс» друкарської фарби та допоміжних матеріалів.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданою копією рахунку на оплату №57 від 14.04.2011 р., копією видаткової накладної №70 від 19.04.2011 р., копією товарно-транспортної накладної від 15.04.2011 р.

Оплата за придбаний товар проведена у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.138-142).

Формування податкового кредиту за фактом цієї поставки здійснювалось позивачем на підставі податкової накладної: № 68 від 19.04.2011 р.

Перевезення придбаного товару підтверджується вказаною вище товарно-транспортною накладною, де перевізником вказано ТзОВ «ЯрТранс Лоджістік» відповідно до договору на експедиційне обслуговування вантажів від 01.04.2011 р. укладеного між продавцем ТзОВ «Альфа Інкс» та перевізником ТзОВ «ЯрТранс Лоджістік»

Щодо правовідносин позивача з ПП ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ПП ОСОБА_3 (продавець) та ПП «ІОЛА» (покупець) укладено усний договір купівлі-продажу на придбання поліетилену в гранулах відповідної марки у кількості 100 кг.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданою копією видаткової накладної №М100000200 від 08.10.2010 р., копією товарно-транспортної накладної № 100006 від 08.10.2010 р.

Оплата за придбаний товар проведена у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою (а.с.147).

Формування податкового кредиту за фактом цієї поставки здійснювалось позивачем на підставі податкової накладної: № 100000216 від 07.10.2010 р.

Перевезення придбаного товару підтверджується вказаною вище товарно-транспортною накладною, де доставка товару здійснювалась орендованим автомобілем відповідно до вищевказаного договору позички № 2 від 03.01.2010 р.

Відповідно до відомостей з аналітичного обліку розрахунків з різними дебіторами до рахунку № 631 вбачається, що ПП «ІОЛА» було оприбутковано товар отриманий від ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» за період з серпня 2010 року по квітень 2011 року (а.с.154-160).

Придбаний товар у ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» був використаний позивачем впродовж 2011-2012 років в ході своєї основної господарської діяльності під час виробництва плівки та нанесення малюнків на плівку, що підтверджується відповідними актами переробки продукції на списання фарби та розчинника: від 31.03.2011 р, 30.04.2011 р., 30.06.2011 р., 31.05.2011 р., 30.11.2011 р., 31.12.2011 р., 31.01.2012 р., 31.08.2012 р. по ПП «ІОЛА»(а.с.161-169).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

На підтвердження виконання спірних операцій з поставки друкарської фарби, допоміжних матеріалів та послуг з їх транспортування підприємством подано договори, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, які містять всі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на які акцентує увагу Луцька ОДПІ, не є підставою для визнання цих документів недійсними.

Порушень в оформленні цих документів, які б могли слугувати про нереальність спірних операцій, судом не виявлено.

Висновок про фіктивність спірних операцій не може ґрунтуватися на факті неналежного оформлення товарно-транспортних накладних, адже перевезення товару здійснювалося ТзОВ «ТК САТ» та ТзОВ «ЯрТранс Лоджістік», які і були відповідальними за правильність їх складення. ПП «ІОЛА» було позбавлено можливості впливу на порядок оформлення цих документів.

Висновки Луцької ОДПІ про відсутність реального характеру відносин із ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт», у всіх трьох випадках не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного з'ясування контролюючим органом реального майнового стану суб'єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Ні в Актах перевірки Луцькою ОДПІ, ні в судовому засіданні представником відповідача не представлено доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій між ПП «ІОЛА» і ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії ПП «ІОЛА» та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також з актів перевірки та заперечень поданих представником позивача слідує, що основою висновків податкового органу про заниження платником податків податку на прибуток та податку на додану вартість стали Акти перевірки контрагентів позивача, яким встановлено порушення частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статтей 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «ІОЛА» з ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт».

Суд вважає такий висновок податкової інспекції про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, який зроблений лише на підставі актів перевірки контрагентів позивача, передчасним, оскільки податковий орган не дослідив та не взяв до уваги первинні документи, які надавалися позивачем під час проведення перевірок. Окрім того, в ході судового розгляду даної справи підприємством належними первинними документами підтверджено реальність вчинення господарських операцій між ПП «ІОЛА» та ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт», які стали підставою для формування даних податкового обліку.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ та податку на прибуток підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, а також сплату коштів продавцю товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.

Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.

Щодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт», вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів поставки витратних матеріалів сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Крім того, відповідачем в судовому засіданні не додано будь-яких доказів, що за результатами перевірок контрагентів позивача відповідними податковими інспекціями приймалися податкові повідомлення-рішення по цих контрагентах. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій позивача, а відтак спростовуються висновки актів перевірок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт», та в актах перевірки Луцької ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Альфа Інкс», ПП ОСОБА_3 та ТзОВ «Сіопт» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Таким чином, актами перевірки ПП «ІОЛА» не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складені акти за результатами перевірок контрагентів позивача, проведених іншими податковими. Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в актах фактами діяльності контрагентів платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представниками в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Луцькою ОДПІ в актах позапланової виїзної перевірки ПП «ІОЛА» обставин, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 23.05.2013 року № 0003612205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15 206 грн., № 0005951503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 701 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1 грн., всього 12 702 грн., від 02.07.2013 року № 0005172205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 27 481 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 6 870,25 грн., всього 34 351,25 грн., № 0008551503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21 985 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 5 496,25 грн., всього 27 481,25 грн. слід визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, тому судовий збір не стягується.

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статтей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статтей 134, 135, 138, 139, 185, 198, 201 Податкового кодексу України, статтей 216, 228, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 23.05.2013 року № 0003612205, № 0005951503 та від 02.07.2013 року № 0005172205, № 0008551503 скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 07 вересня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич