Ухвала суду № 33457646, 05.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Курбанова Н.М.

Категорія 2 Доповідач Попова С.А.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.,

суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі Костомановій А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради про визнання договору дарування квартири недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, посилаючись на наступне. З 19.05.2001р. позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9, від якого мають доньку ОСОБА_2. Родина проживала в квартирі АДРЕСА_1. З 2005 року з чоловіком після його травмування і настання інвалідності, стало неможливо жити разом внаслідок агресивного поводження по відношенню до доньки та її дитини від першого шлюбу, що змусило її із дітьми піти з помешкання у січні 2007 року. З цього часу вона проживає у батьків, але зв'язок з ОСОБА_9 вона не переривала, допомагала йому. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. Після смерті чоловіка вона довідалась, що він за життя подарував 15.12.2009р. квартиру своїй матері - ОСОБА_3, тим самим позбавив спадку їх доньку. Вважає, що дана угода, за якою сторони не переслідували мети настання реальних наслідків, суперечить нормам моралі, не відповідала внутрішній волі дарувателя, була спрямована на позбавлення житла малолітньої дитини і порушила майнові права доньки. Просила визнати недійсним договір дарування квартири з наведених підстав.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах доньки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які підтримали доводи скарги, заперечення проти скарги відповідачки ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_8, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи ОСОБА_1 і представника органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено, 15.12.2009 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3 за договором дарування квартиру АДРЕСА_1, ствердивши у п. 5 угоди, що малолітні та неповнолітні діти не мають в цьому помешканні права власності або права користування нею і цей правочин не суперечить їх правам та інтересам. Право власності набувача зареєстроване за реєстр. № 13732287 від 13.01.2010р.

ОСОБА_9 - син відповідачки ОСОБА_3, за життя перебував у шлюбі із ОСОБА_1 з 19.05.2001р. по 08.07.2009р., коли шлюб було розірвано. Від шлюбу мають дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою та її представниками не доведено, що зміст правочину між ОСОБА_9 і ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону та моральним засадам суспільства; не доведено відсутності волевиявлення ОСОБА_9 на учинення оспорюваного правочину дарування нерухомого майна своїй матері; не доведено порушення житлових або майнових прав дитини, оскільки на момент дарування неповнолітня дитина ОСОБА_2 не проживала з січня 2007р. в спірній квартирі НОМЕР_1 та була знята з реєстрації за цим помешканням до угоди, що не потребувало узгодження питання відчуження квартири з органом опіки і піклування.

З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ухвалюючи рішення суд врахував пояснення свідків, акти і довідку житлової організації про не проживання дитини в помешканні з січня 2007 року, що не оспорювалось стороною позивача, і відсутність реєстрації дитини в спірному помешканні з вересня 2009 року згідно даних особистого рахунку тощо.

Як з'ясовано, ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_2 04.09.2009р. знялись з реєстраційного обліку по цій квартирі з дитиною після розірвання шлюбу між позивачкою і ОСОБА_9 у липні 2009 року. Дитина на момент відчуження квартири не мала в ній майнових чи житлових прав без прагнення відновити їх у встановленому законом порядку.

Як пояснювали в апеляційному суді представники позивачки, вона із дитиною ОСОБА_2 проживає у своїх батьків по АДРЕСА_2, де і зареєстровані з березня 2010р.

Суд вважав доведеними обставини і, беручи до уваги зібрані по справі докази, колегія суддів з цим погоджується, що на момент учинення оспорюваної угоди дитина ОСОБА_2 не проживала в квартирі з січня 2007 року, у вересні 2009 року позивачка із донькою були зняті з реєстраційного обліку у спірній квартирі та ОСОБА_1 не зверталась до суду за відновленням житлових прав доньки в подальшому; воля дарувателя на відчуження майна матері і прийняття відповідачкою у дар квартири, якою вона володіла раніше за договором купівлі продажу від 14.02.2001р. до дарування її синові у лютому 2002 року, не спростована; укладений договір відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, з огляду на формулювання заявлених позовних вимог, підстави позову і їх мотивацію; відповідні їм правовідносини; поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність матеріально-правових підстав для визнання договору дарування недійсним за недоведенням порушення при укладенні договору вимог ст. 203 ЦК України, що стосуються норм моралі, волевиявлення сторони, прав неповнолітньої особи, а також вважав правочин таким, що відповідає вимогам ст.ст. 717-722 ЦК України.

Відтак, доводи апеляційної скарги позивачки щодо не перевірки судом всіх обставин, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, не є підставними.

Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивачки з приводу ознак примусу в оспорюваний угоді, під яким даруватель відчужував нерухоме майно, не доведені в суді першої інстанції, так не знайшли свого підтвердження і в ході апеляційного перегляду справи.

Доводи позовної заяви і апеляційної скарги з приводу невідповідності правочину моральним засадам суспільства, що зводяться до незгоди з небажанням бабусі і батька, за його життя, наділити єдину в них неповнолітню доньку і онуку ОСОБА_2 на подальше майновими правами на нерухоме майно, за відсутності даних щодо зберігання за дитиною права на житло в спірній квартирі, - не є слушними і такими, що заслуговують на увагу, оскільки кожна особа вільна вчинювати дії, від яких залежить створення, припинення, зміна правовідносин, що укладається в межі здійснення своїх прав згідно із ч. 1 ст. 13 ЦК України. Обставин, які б свідчили про порушення норм моралі з боку учасників оспорюваного правочину щодо дитини судовим розглядом не здобуто і зворотнього не доведено представниками позивача в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів, з огляду на законодавче регулювання, не може погодитись із доводами скарги, що фактичне повернення квартири ОСОБА_9 у дар своїй матері, вже поза межами сімейних відносин ОСОБА_1 із ОСОБА_9, є актом розірвання договору дарування від імені дарувальника ОСОБА_3 від 21.02.2002р., як помилково вважає позивач. Як встановлено, за оспорюваним договором дарування від 15.12.2009р. сторони досягли реальних наслідків, переслідуваних змістом угоди дарування, договір відповідав волі дарувателя ОСОБА_9 і вимогам закону, в тому числі, що регламентують вільний вибір способів розпорядження своїм майном на власний розсуд - 317-319 ЦК України.

Твердження у апеляційній скарзі ОСОБА_1, що з даруванням у 2009 році квартири своїй матері він позбавив права на спадкування донькою, не є слушними, оскільки це питання за життя особи не постає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду представниками позивачки не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.І.Песоцька

Т.Б.Ткаченко

С.А.Попова