Ухвала суду № 33457067, 17.07.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Сараєв І.А.

Категорія 20 Суддя-доповідач Попова С.А.

У Х В АЛ А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.,

суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом прокурора Приморського району міста Маріуполя Донецької області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року прокурор Приморського району м. Маріуполя звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, зазначивши, що в ході перевірки прокуратурою Приморського району м. Маріуполя питань додержання вимог законодавства, спрямованого на соціальний захист сімей з дітьми та здійснення профілактичної роботи з неповнолітними в службі у справах дітей Приморської районної адміністрації, було встановлено, що за договором купівлі-продажу від 01.02.2012р., засвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 за реєстр. № 215, ОСОБА_4 продала житловий будинок АДРЕСА_1 покупцеві ОСОБА_3, де на момент укладення угоди за даними Сектору ДІРФО Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області мешкав неповнолітній син продавця - ОСОБА_2, 2004 року народження, маючи право користування зазначеним будинком на підставі ст. 64 ЖК України. Втім, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації дозволу на продаж будинку не надавав. Мотивуючи свої вимоги положеннями ст. 177 Сімейного кодексу України, позивач просив визнати договір купівлі-продажу недійсним, повернувши сторони у первісний стан.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2013 року у задоволенні позову прокурора Приморського району м. Маріуполя відмовлено.

В апеляційні скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_4 і її представника ОСОБА_6, прокурора Разборської А.І., представника органу опіки і піклування Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради - Солоха І.Г., які підтримали доводи скарги, заперечення проти скарги представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_8 і його представника ОСОБА_9, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи відповідачки ОСОБА_3 і приватного нотаріуса ОСОБА_5, від якого надійшла заява про вирішення справи у його відсутність, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом і це вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 01.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстр. № 215, ОСОБА_4 передала у власність покупцеві ОСОБА_3, за згоди її чоловіка ОСОБА_8, за 80000грн., що отримані продавцем до підписання договору (п. 2.1), житловий будинок АДРЕСА_1. Підставою для учинення нотаріусом даної дії з посвідчення договору стали правовстановлюючі документи власника ОСОБА_4, відомості про відсутність зареєстрованих осіб у відчужуваному будинку, нотаріально посвідчена згода ОСОБА_4, що вона із неповнолітнім сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає і зареєстрована в іншому помешканні - АДРЕСА_2, відомості державних реєстрів про відсутність обтяжень щодо відчужуваного майна та ін. Право власності набувача зареєстровано в БТІ 03.02.2012р.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин порушення прав неповнолітньої особи, з якими закон пов"язує недійсність угоди, оскільки дитина ОСОБА_2 право користування в спірному будинку на момент укладення оспорюваної угоди не мав, бо не був зареєстрований в цьому помешканні, а зберігав право на проживання шляхом реєстрації в іншому житлі, що не потребувало згоди органу опіки і піклування на відчуження спірного будинку. Суд при таких обставинах дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 01.02.2012р. недійсним.

З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.

На підставі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим акта цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, зокрема правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" № 2623-IV від 02.06.2005 в редакції Закону N 3234-VI від 19.04.2011 р., чинної з 12.05.2011р. (на момент оспорюваної угоди від 01.02.2012р.) для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом ч. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України, якою вмотивовано позов, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. З огляду на положення ч. 4 ст. цієї норми дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Суд вважав доведеними обставини і, беручи до уваги зібрані по справі докази, норми закону, що регулюють спірні правовідносини, дійшов вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, що при реалізації нерухомого майна будинку АДРЕСА_1, в якому дитина ОСОБА_2 не має права власності, не закріплене юридично його право користування цим приміщенням, при даних про наділення дитини на момент угоди правом на проживання в іншому жилому приміщенні - будинку № 9 по вул. Рибацькій, про що надані письмові документи нотаріусу, відсутня була необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 28.12.2011р. написала заяву до СГІРФО про її та сина ОСОБА_2 реєстрацію в АДРЕСА_2. Станом на момент укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу від 01.02.2012р. в будинку АДРЕСА_1 за даними домової книги відповідачка із сином не зареєстровані.

Згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Дозвіл органу опіки і піклування на вчинення правочину щодо нерухомого майна, право користування яким має дитина, за змістом положень п.п. 66, 67 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" надається, по представленні документів, що свідчать про право користування дитини на відчужуване майно, лише у разі гарантування збереження її права на житло.

Такими документами є відомості щодо реєстрації дитини в жилому приміщенні.

За змістом оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 засвідчила нотаріуса що неповнолітні діти не проживають у відчужуваному будинку і що її син ОСОБА_2 проживає і зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 38), де, як не оспорювалось сторонами з 28.12.2011р. дитина має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання. Представлена нотаріусу довідка житлової організації визначає відсутність будь-яких зареєстрованих у відчужуваному будинку осіб (а.с. 39).

Питання незаконності зняття з реєстрації дитини по спірному жилому приміщенню в судовому порядку ОСОБА_4 або батьком дитини ОСОБА_2 не визначалось, та не порушувалось прокуратурою.

Реєстрація ОСОБА_2 за свідомим вибором його матері по АДРЕСА_2, ключі від якого має ОСОБА_4 за її поясненнями в апеляційному суді, що до сьогодення не скасована, спростовує твердження в апеляційній скарзі відповідачки про відсутність в дитини іншого житла.

Не є обгрунтованими, на погляд колегії суддів, посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4, як на підставу для задоволення позову прокурора, на те, що дитина проживає в спірному помешканні з моменту народження, оскільки дитина до угоди знята з реєстрації за цим помешканням, законність процедури якої не оскаржена, дитина наділена правом проживання в іншому помешканні. За таких обставин не можна вважати, що нотаріусом не в достатньому обсязі були перевірено питання дотримання житлових прав неповнолітньої дитини.

З огляду на заявлені підстави позовних вимог (ст. 177 СК України), в межах яких вирішена справа судом першої інстанції, посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на невизначення між співволодільцями порядку користування і неточності вказівки технічних приміщень відчужуваного спірного буд. АДРЕСА_1, невідповідність, на погляд ОСОБА_4, фактичного розташування приміщень плану, не є такими, що впливають на висновки суду.

Враховуючи викладене, беручи до уваги зібрані матеріали, з яких не вбачається реєстрації неповнолітнього ОСОБА_2 в жилому приміщенні, що є предметом оспорюваної угоди, з огляду на вимоги Закону України "Про охорону дитинства", як переконується колегія суддів, не встановлено порушення охоронюваних законом житлових прав дитини.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами, правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу від 01.02.2012р. не підлягає визнанню недійсним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачкою та її представником не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм матеріального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді