Рішення № 33456740, 04.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Кацаренко І.О.

Категорія 19 Суддя-доповідач Попова С.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.,

суддів Гаврилової Г.Л., Попової С.А.,

при секретарі Чепіга Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання договору нікчемним, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 29 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року ОСОБА_2, 1993 року народження, звернувся до суду із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на те, що його мати - ОСОБА_3 04.10.2006р. уклала із відповідачем договір іпотеки належного їй на праві власності жилого будинку АДРЕСА_1, де позивач проживав з народження, згодом уклавши додаткову угоду про передання в іпотеку і земельної ділянки за цією ж адресою. Внаслідок невиконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань, забезпечених вказаним нерухомим майном, банк звернув стягнення на предмет іпотеки, виселивши з будинку членів його сім'ї. Оскільки на день укладення договору іпотеки жилого будинку і земельної ділянки, позивач був неповнолітньою особою, а згоди на оформлення даного правочину орган опіки і піклування не надавав, просив визнати нікчемними ці договори, що не відповідають вимогам закону.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 29 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано нікчемними договір іпотеки жилого будинку АДРЕСА_1, укладений 04.10.2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк» EN № 001 та додаткову угоду до нього № 1 від 11.10.2006року. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 114,70 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_2 і третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи представника ПАТ КБ «Приватбанк», від якого надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, та третьої особи - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, за таких підстав.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 04.10.2006р. між ОСОБА_3, яка є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є відповідач, укладено договір іпотеки № 001 EN, посвідчений нотаріусом Новоазовського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстр. № 1487, у забезпечення кредитних зобов'язань позичальника ОСОБА_6 Предметом договору іпотеки, переданого іпотекодержателю, є жилий будинок АДРЕСА_1, належний на праві власності ОСОБА_3 За додатковою угодою № 1 від 11.10.2006р. до цього договору іпотеки, між тими ж сторонами, посвідченою тим же нотаріусом за реєстр. № 1543, визначено поширення іпотеки і на земельну ділянку загальною площею 0,1000га за цією ж адресою, власником якої є також ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що спірний договір іпотеки та додаткова угода до нього щодо земельної ділянки, укладені у жовтні 2006 року, коли ОСОБА_2 - син іпотекодавця ОСОБА_3, який постійно мешкав у жилому будинку, був малолітньою особою, а згоди орган опіки та піклування на укладення цього правочину з переданням будинку в іпотеку банку не надавалося всупереч ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

З такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1).

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Позивачем, пред'явлено позов про встановлення нікчемності оспорюваного правочину без застосування наслідків його недійсності, як то роз'яснено у вищезазначеній постанові Пленуму Верхровного Суду України № 9.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов, дослідив матеріали справ № 2-44 за 2010р. за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки і № 2-643 за 2011р. за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, взяв до уваги відомості виконавчого комітету Новоазовської міської ради про те, що ОСОБА_2 з моменту народження у 1993 році постійно проживав в будинку № 2 по вул. Артема, що становить предмет іпотеки, відвідував шкоду за місцем проживання. На підставі цих даних суд вважав доведеним обґрунтованість вимог про нікчемність іпотечної угоди і додаткової угоди до неї, як вчинених всупереч вимогам закону без дозволу органу опіки і піклування.

Однак колегія суддів з цим не погоджується, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" № 2623-IV від 02.06.2005р. в редакції станом на момент укладення договору іпотеки, держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. За ч. 4 для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За положеннями ст. 17 Закону України від 26.04.2001р. № 2402-III "Про охорону дитинства" в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Як роз"яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 44 постанови від 30.03.2012р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

На момент укладання договору іпотеки у 2006 році позивач, будучи неповнолітньою особою, проживав, але не був зареєстрований у будинку, що є предметом іпотеки.

Так, рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 15 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду 11.01.2012р., відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсними цього договору іпотеки від 04.10.2006р. і додаткової угоди до нього від 11.10.2006 року, заявленого з підстав їх укладення без дозволу органу опіки та піклування в порушення ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», щодо прав неповнолітнього ОСОБА_2, який є позивачем у даній справі, що розглядається. Цими рішення було встановлено, що ОСОБА_2 ніколи не був зареєстрованим в будинку АДРЕСА_1, а при отриманні паспорту було внесено відомості про місце його реєстрації в іншому, аніж спірний будинок, помешканні.

Також відсутність реєстрації в спірному помешканні позивача встановлена і в ухвалі апеляційного суду Донецької області від 09.01.2013р. у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відсутність обтяжень житловими правами третіх осіб і претензіями щодо даного житла засвідчила власним підписом іпотекодавець ОСОБА_3 у змісті договору іпотеки (п. 12, п. 18.7), що як переконалась колегія суддів, відповідало дійсності на момент оформлення оспорюваної угоди нотаріусом, якому надавалась домова книга з відомостями щодо зареєстрованих осіб.

В межах вирішення даної справи сторонами не заперечувалось ані в суді першої інстанції, ані при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, вищенаведених обставин.

Відтак, підстав для вимоги нотаріусом згоди органу опіки і піклування на передання у іпотеку будинку, де у встановленому законом порядку шляхом реєстрації позивача, він не зберігав право на проживання, не було, як обгрунтовано посилається у апеляційній скарзі відповідач.

Крім того, з досягненням 16-тирічного віку і з отриманням паспорту ОСОБА_2 був наділений правом на житло в іншому помешканні - належному батькові позивача будинку, що вбачається також з мотивувальної частини рішення Новоазовського районного суду від 11.01.2012р. і ухвали апеляційного суду від 15.09.2011р., а також підтверджено поясненнями представника позивача в суді апеляційної інстанції. Тобто, як вбачає колегія суддів, батьками позивача вирішено питання з забезпеченням дитини житловими правами.

Колегія суддів, при таких обставинах, впевнюється в непорушенні житлових або майнових прав позивача укладеним його матір'ю договору іпотеки жилого будинку.

За таких обставин, суд першої інстанцій прийшов невірного висновку про нікчемність укладеного договору про передачу в іпотеку банку будинку АДРЕСА_1 з підстав, визначених ст. 224 ЦК України.

Тому у суду не було підстав і для визнання нікчемною додаткової угоди № 1, укладеної на базі договору іпотеки, що стосувалась земельної ділянки, право власності на яку позивач не мав, і ця угода не стосувалась його житлових прав.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" 18.12.2009р. N 14 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає, висновки суду зведені з порушенням норм матеріального права, не відповідають обставинам справи, а отже, підлягає скасуванню в порядку ст. 309 ЦПК України, із задоволенням апеляційної скарги відповідача і ухваленням нового рішення відповідно до вищенаведеного мотивування про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання нікчемними договору іпотеки № 001 EN від 04.10.2006р. і додаткової угоди до нього № 1 від 11.10.2006р. між ОСОБА_3 і ЗАТ КБ «Приватбанк», оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи з'ясовано укладення цих договорів без отримання дозволу органу опіки і піклування, що відповідає вимогами ст. 203 ЦК України та не суперечить Закону України «Про охорону дитинства».

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Новоазовського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 квітня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання нікчемними договору іпотеки № 001 від 04.10.2006р. і додаткової угоди до нього № 1, укладених між ОСОБА_3 і Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» щодо передання у іпотеку жилого будинку АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.І.Песоцька

Г.Л.Гаврилова

С.А.Попова