Рішення № 33456617, 18.05.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1-ій інстанції Лузан В.В.

Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.

Категорія 27

Р і ш е н н я

Іменем України

18 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Головуючого - Ткаченко Т.Б.

Суддів - Сорока Г.П., Попової С.А.,

При секретарі - Царьової М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки, за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі його представника Шуліка А.В., та відповідачки ОСОБА_3, на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 грудня 2012 року,

В с т а н о в и л а :

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулось до суду з зазначеним позовом, просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 80/МК-07 від 07.12.2007 року в розмірі 177375,32 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, шляхом продажу її банком з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Одночасно просило стягнути судові витрати з відповідачки.

Посилалось на те, що відповідачка на підставі договору № 80/МК-07 від 07.12.2007 року отримала кредит у розмірі 99500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01.12.2017 року, але свої зобов'язання за договором належним чином не виконує. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідачка станом на 06.06.2012 року має заборгованість 177375,32 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом 94536,15 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом 60389,69 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 22449,48 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та відповідачкою 07.12.2007 року був укладений договір іпотеки № б/н, згідно з яким остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилу будівлю, що розташована в АДРЕСА_1

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 грудня 2012 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволений.

Звернуто стягнення на нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3, у рахунок задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором кредиту № 80/МК-07 від 07.12.2007 року у сумі 1239924,55 грн. шляхом надання права іпотекодержателю на продаж зазначеного нерухомого майна за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 3219 грн.

Не погодившись з рішенням суду, посилаючись в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на недоведеність обставин справи, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач, в особі його представника Шуліка А.В., просить змінити рішення суду в частині зменшення заборгованості з пені, відмови у задоволенні позовних вимог в частині надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, та в частині визначення початкової ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій, задовольнивши позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати.

Зокрема вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції встановлений спосіб визначення початкової ціни продажу, який не відповідає встановленому сторонами в договорі шляху звернення стягнення на предмет іпотеки.

А саме, суд не встановив, чи існує згода між іпотекодавцем і іпотекодержателем щодо ціни продажу предмету іпотеки. У разі недосягнення згоди щодо ціни продажу предмету іпотеки, враховуючи те, що задоволення позовних вимог Позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж зазначеного нерухомого майна, передбачає самостійну реалізацію предмету іпотеки Іпотекодержателем, тобто, даний шлях реалізації предмету іпотеки не передбачає проведення виконавчих дій, суд у порушення ст.39 Закону України «Про іпотеку» в резолютивній частині рішення не зазначив, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом.

Тобто, в резолютивній частині рішення не повинно зазначатися «під час проведення виконавчих дій», або необхідно було зазначити в рішенні початкову ціну продажу предмета іпотеки, яка була встановлена за згодою сторін в договорі іпотеки і про яку наголошував представник позивача у судовому засіданні.

Вимога позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, відповідає як умовам укладеного Договору так і положенням ст.ст.33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», а суд у їх порушення відмовив Банку в частині надання права укладати від імені відповідача договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Виконання рішення суду від 06.12.2012 року неможливо без фактичного надання Позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, у тому числі і отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно для його продажу, який необхідно надати нотаріусу при укладенні договору купівлі-продажу.

Не відповідає нормам матеріального права і рішення суду в частині зменшення пені, оскільки він може бути зменшений за наявності двох умов: якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи. Проте суд зазначив у рішенні тільки одну обставину - наявність судового рішення 2009 року, відповідно до якого з відповідачки та третьої особи була стягнута заборгованість з пені у сумі 258,71 дол. США, а також звернення Банку у 2011 року до суду з аналогічним позовом, який ухвалою від 20.04.2012 року був залишений без розгляду. Відповідач не надав до суду жодного доказу про існування істотних умов, на підставі яких можливо зменшити розмір неустойки, а між тим вона має постійну прострочену заборгованість за тілом кредиту.

Суд зменшуючи пеню послався на ч.3 ст.551 ЦК України , але не вказав та не мотивував рішення на підставі чого він вважав за необхідне зменшити розмір неустойки. Та не звернув уваги на те, що розмір неустойки (22449,48 дол.США) взагалі не перевищує розмір збитків ( тіло кредиту 94536,15 дол.США + заборгованість по процентам - 60389,69 дол.США= 154925,84 дол.США).

Крім того, позивач під час судового засідання не заявляв позовних вимог про відшкодування збитків, а відтак не має правових підстав вважати, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Не погодилась з рішенням суду і відповідачка ОСОБА_3, посилаючись в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовити.

Зокрема зазначає, що зміни до статті 38 Закону України «Про іпотеку», які надають право іпотекодержателю реалізовувати предмет іпотеки самостійно, будь-якій особі та способом, за ціною і на умовах, визначених на його розсуд, внесені 25 грудня 2008 року, а кредитний договір і договір іпотеки, укладені між сторонами 7 грудня 2007 року на строк до 1 грудня 2017 року.

Оскільки закон зворотної сили не має, тому способом реалізації предмету іпотеки по договору від 7 грудня 2007 року може бути тільки реалізація з публічних торгів. Застереження в договорі іпотеки стосувалось виключно позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10.07.2009 року, яке є чинним, з неї стягнута заборгованість по кредитному договору в сумі 795329,99 грн., в яку увійшла заборгованість по тілу кредиту, відсотки за користування кредитними коштами і пеня станом на 19.05.2009 року. Дане рішення не виконане, оскільки приміщення не було продане, а позивач відмовився залишити його собі і виконавчий лист повернений без виконання. Подвійне стягнення не допускається.

У зв'язку з чим вона двічі заявляла клопотання про закриття провадження в частині заявлених вимог на суму 795329,99 грн., а саме на суму стягнутих судом, в задоволенні якого було відмовлено протокольно, без викладення мотивів, що є процесуальним порушенням.

Пунктом 26 договору іпотеки передбачено право банку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до банку права власності на нього. Відмова банку прийняти предмет іпотеки призвів до збільшення її зобов'язань по кредитному договору, що на підставі ч.3 ст.16 ЦК України може бути підставою для відмови у захисті цивільного права або інтересу. Прийняв нежитлове приміщення в процесі виконавчих дій, банк без звернення до суду придбав би всі права власника і реалізував би його самостійно.

Використовуючи придбане нежитлове приміщення, вона провела його благоустрій, забезпечила автономними комунікаційними системами, у зв'язку з чим його вартість значно зросла, Для визначення вартості приміщення нею було заявлено клопотання про визначення ринкової вартості магазину, яке розглянуто з порушенням процесуальних норм, як і клопотання про закриття провадження в частині заявлених вимог. А пунктом 21 договору іпотеки встановлено, що початкова ціна договору іпотеки встановлюється у розмірі 100% від його вартості відповідно до п.10 договору, тільки у тому разі, коли звернення стягнення на предмет іпотеки провадиться позасудовим шляхом. Судом неправильно визначена початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності третьої особи ОСОБА_4, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, з заявою про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - Шишелову Н.В., яка підтримала апеляційну скаргу, просила рішення суду змінити, апеляційну скаргу відповідачки - відхилити, пояснення відповідачки ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_7, які просили апеляційну скаргу відповідачки задовольнити, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Банку, апеляційну скаргу позивача відхилити, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині визначення суми заборгованості та визначення способу реалізації і початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації зміні, апеляційна скарга відповідачки відлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення, відповідно до ст.214 ЦПК України, рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Постановлене у справі судове рішення не відповідає повністю зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з того, що у Банку є право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, незважаючи на наявність рішення суду про стягнення суми боргу в 2009 році, оскільки за час після винесення судом рішення до часу звернення до суду з даним позовом, заборгованість за кредитом (тіло) зменшилась на 950 дол. США (95486,15 - 94536,15); заборгованість за відсотками зросла на 52440,94 дол. США (60389,69 - 7948,75); пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань зросла на 22190,77 дол. США ( 22449,48 - 258,71), внаслідок чого загальний розмір заборгованості збільшився на 73681,71 дол. США (177375,32 - 103693,61) за період з 13.05.2009 року по 06.06.2012 року, тобто за 3 роки 23 дня.

Обговорюючи питання про загальний розмір вимог Банку та його складові щодо заборгованості відповідачки, яка підлягає сплаті, суд виходив з того, що заборгованість за кредитом та відсотками за користування ним підтверджується наданим позивачем розрахунком та відповідачкою не заперечувався. Дійшовши висновку про задоволення клопотання відповідачки про зменшення розміру пені, з урахуванням її матеріального становища та інших істотних обставин на підставі ст.551 ч.3 ЦК України, суд виходив з того, що по справі встановлені істотні обставини, які можуть бути прийняті до уваги при розрахунку пені та встановлення її розміру, оскільки при зверненні до суду в червні 2009 року розмір пені був розрахований в сумі 258,71 дол. США, яка була стягнута з відповідачки та третьої особи ОСОБА_4 Останні рішення суду не оскаржували, були учасниками виконавчого провадження, в ході якого не заперечували проти передачі будівлі Банку в рахунок погашення заборгованості, однак в зв'язку з відсутністю купівельного попиту, наслідком виконавчого провадження була неможливість продажу майна та наступна відмова Банку залишити за собою непродане майно Боржника. Крім того в 2011 році Банк звертався до суд з аналогічним позовом, який був залишений без розгляду.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені до суми пені, визначеної у рішенні суду від 10.07.2009 року - 258,71 дол. США, тобто на 22190,77 дол. США.

У зв'язку з чим кінцева сума заборгованості, розрахована судом, зменшена на 177304,26 грн. (за курсом долара США 7,99 на момент пред'явлення позову) та складає 1239924,55 грн. , що за тим же курсом валют еквівалентно 155184,55 дол. США.

Враховуючи положення ст.38 Закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотекодержателю надається право продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, про що повинно бути визначено в рішенні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині надання Банку права укладати від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, отриманням витягу з державного реєстру прав власності , а також надання Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, є зайвими, оскільки вони безпосередньо витікають з надання права на продаж та додаткової деталізації не вимагають.

Визначаючи початкову ціну будівлі, як предмету іпотеки, суд дійшов висновку, що вона може бути визначена відповідно до закону на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час проведення виконавчих дій.

Проте погодитися з таким висновком в частині визначення суми заборгованості, визначення початкової ціни предмету іпотеки, визначення способу реалізації предмета іпотеки і надання Банку повноважень при реалізації предмета іпотеки, не можна з наступних підстав.

Відповідно до статей 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, 07 грудня 2007 року між Банком та відповідачкою було укладено кредитний договір № 80/МК-07, за яким останній надано кредит в сумі 99500 доларів США зі сплатою 16% річних, строком повернення до 01 грудня 2017 року. ( а.с.11-18).

Вказані грошові суми в іноземній валюті відповідачкою отримані та цей факт сторонами не оспорюється.

Відповідно до п.2.2.3 Кредитного договору відповідачка зобов'язалась погашати кредит згідно дати сплати зазначеної в Графіку погашення кредиту, процентів і винагороди, зазначеної в Додатку № 1 до цього договору.

Для забезпечення виконання відповідачкою прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № б/н від 07 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 Згідно умов зазначеного договору іпотеки, відповідачка передала в іпотеку позивачу нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-21).

Відповідачка в порушення вимог укладеного нею Договору та договору іпотеки, не виконала свої зобов'язання за Договором щодо своєчасної та повної сплати платежів, повернення відсотків за користування грошима.

З пояснень представника позивача, що не заперечувала в апеляційному суді і відповідачка, вбачається, що з серпня 2009 року ОСОБА_3 повністю припинила виконання своїх зобов'язань по кредитному договору.

Порушення цих обов'язків надає право Банку вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування грошима, або звернення стягнення на предмет іпотеки.

В червні 2009 року Банк звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом про стягнення заборгованості, який було задоволено. З ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно стягнуто суму заборгованості за договором 795329,99 грн., що еквівалентно сумі 103693,61 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом 95486,15 дол.США, заборгованості за відсотками 7948,75 дол. США, заборгованості з пені 258,74 дол. США ( а.с. 41).

Згідно повідомлення Жовтневого ВДВС Маріупольського МУЮ від 27.09.2012 року виконавчий лист, виданий на підставі Рішення від 10.07.2009 року у розмірі 795329,99 грн. знаходився в провадженні зазначеного ВДВС та постановою від 09.04.2012 року повернуто стягувачеві, оскільки Банк не залишив за собою непродане майно боржника (а.с.46-47).

Згідно розрахунку Банку заборгованість ОСОБА_3 за кредитом, за відсотками, пені, станом на 06.06.2012 року складає 177375,32 дол. США, та складається з заборгованості за кредитом 94536,15 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом 60389,69 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором 22449,48 дол.США.

Зазначені обставини та розрахунок заборгованості відповідачкою не оспорювалися.

Згідно із ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною першою статті 33 та статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п.15.7, п. 22 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або кредитним договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» зазначено, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладання договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», в редакції закону, яка діяла на час укладання договору іпотеки, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Виходячи із зазначеної норми Закону, рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом надання іпотекодержателю права на його продаж будь-якій особі-покупцеві.

Згідно з п.4 ч.2 ст.25 України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

У п.2 ч.1 ст.26 даного Закону вказаний один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження - продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах.

Таким чином, нормами чинного законодавства, зокрема Законом України «Про іпотеку» і Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі і продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

При цьому у п. 26 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом продажу предмету іпотеки будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, визначився з відповідною правовою нормою, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин та правильно виходив із того, що у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору позивальником, банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації предмета іпотеки у один із способів передбачених Законом України «Про іпотеку».

Але, задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж зазначеного нерухомого майна, суд дійшов помилкового висновку про те, що вимоги банку щодо звернення стягання на предмет іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, є зайвими. Такий висновок суду не ґрунтується на вищезазначених нормах закону.

Не можна погодитися і з висновком суду про те, що є зайвими і вимоги Банку про надання йому права на отримання витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, оскільки відповідно до положень ст.38 Закону України «Про іпотеку», якою надається іпотекодержателю право на продаж предмету іпотеки, передбачено порядок продажу предмета іпотеки іпотекодержателем.

Проте зазначеним Законом не визначене право іпотекодержателя вчиняти певні дії та мати права, необхідні для продажу предмету іпотеки від свого імені, враховуючи, що посвідчення таких договорів відбувається згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, за умови надання нотаріусу пакету необхідних документів.

Зазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Погоджуючись з доводами апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» в зазначеній частині, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення підлягає зміні, а саме відповідно до встановленого порядку реалізації іпотечного майна, звертаючи стягнення на цей предмет позивачу повинно бути надано право на укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Враховуючи вищенаведені норми закону колегія судів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що на момент укладання сторонами кредитного договору №80/МК-07 та договору іпотеки продаж предмету іпотеку можливо було здійснити лише з прилюдних торгів, не ґрунтується на законі.

Визначаючи загальний розмір заборгованості за кредитним договором, суд, враховуючи заяву ОСОБА_3 про зменшення розміру пені з урахуванням її матеріального становища, та іншими істотними обставинами, виходячи з положень ч.3 ст.551 ЦК України, дійшов висновку про можливість зменшення пені до розміру пені в сумі 258,71 доларів США, а саме до розміру визначеному у рішенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 липня 2009 року.

При цьому, як істотні умови, суд прийняв ті обставини, що звертаючись до суду з позовом в червні 2009 року, розмір пені був розрахований в сумі 258,71 доларів США, а Банк відмовився залишити за собою спірне нерухоме майно, яке не було продано в процесі проведення виконавчих дій. А крім того Банк звертався в 2011 року з аналогічною позовною заявою, яка була залишена без розгляду.

Але з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи розрахунку, заборгованість за кредитом становить 94536,15 доларів США, що за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення апеляційним судом рішення (799,3000 грн. за 100 доларів США) становить 755580,17 грн., заборгованість за процентами 60389,69 доларів США (482664,59 грн.), по пені 22449,48 доларів США (179371,35 грн.).

Отже, нарахована позивачем відповідно до умов кредитного договору пеня взагалі не перевищує завдані позивачу збитки, а наведені судом першої інстанції обставини, не можуть вважатися такими, що мають істотне значення для справи, оскільки залишити за собою непродане майно боржника - це право стягувача, а не його обов'язок.

Крім того, строк дії кредитного договору визначений сторонами до 1 грудня 2017 року, і Банк звернувся з даним позовом в межах строку дії цього договору. Тому неможливо вважати, що Банк недобросовісно користується своїми правами, оскільки в 2011 році звертався з аналогічним позовом залишеним без розгляду, а за цей період розмір пені збільшився. Відповідачка в серпні 2009 року припинила виконання своїх зобов'язань за договором, а Банк, відповідно до пп.6.1,6.7 п.6 договору мав право при порушенні боржником будь-якого із зобов'язання по сплаті процентів та повернення кредиту, нарахувати пеню 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більш подвійної облікової ставки.

Тому колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги, щодо зловживання позивачем своїми правами, що, є підставою відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України для відмови Банку в захисті цивільного права.

Відповідачка посилаючись на майновий стан, взагалі не надала доказів на підтвердження свого майнового стану, а наявність на утриманні неповнолітньої дитини не може вважатися обставиною, яка дає право на зменшення неустойки. Відповідно до пояснень відповідачки в апеляційному суді, вона проживає разом з чоловіком і двома дочками. Вона і чоловік працює, повнолітня дитина продовжує навчання, оплату за яке здійснює батько дитини.

Відповідачка не заперечувала, що отримані кредитні кошти витратила на придбання нежитлового приміщення, в якому займається торгівельною діяльністю і по сей час, що також підтверджується наданими в апеляційному суді представником позивача фотографіями.

Тому обґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивача, що судом безпідставно зменшено розмір пені до 258,71 доларів США.

Враховуючи положення ч.3 ст.551 ЦК України, обставини справи, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення пені. При цьому, при визначені суми заборгованості за кредитом необхідно брати до уваги заборгованість по пені в сумі 179371,35 грн., оскільки відповідно до пп. 4.7 п.4 кредитного договору сплата неустойки здійснюється в гривні (для кредиту у валюті - за курсом НБУ на день здійснення платежу).

Відповідно до ст.39 Закону України № 898-ІV у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до наданих в п.42 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом неправильно здійснено визначення початкової ціни предмета іпотеки, оскільки відповідно до визначеного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчі дії не здійснюються.

В ході апеляційного розгляду справи призначалась і проведена судова будівельно-технічна експертиза, відповідно до висновків якої, ринкова вартість нежитлового приміщення, розташованого по вул..Громової, Приморський район, м.Маріуполь, визначена порівняним методом, на дату оцінки може складати 1 275 408 грн. (а.с.128 - 133).

Оскільки на час проведення будівельно-технічної експертизи вартість предмету іпотеки змінилась, та не відповідає вартості, визначеної на час укладення договору іпотеки, колегія суддів вважає, що його вартість повинна визначатись на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на час реалізації майна.

Так як, на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно стягнуто суму заборгованості за кредитним договором 795329,99 грн., що утворилась станом на 13 травня 2009 року, рішення суду повністю не виконано, виконавчий лист повернуто стягувачеві, що не заперечувала відповідачка, а даний позов заявлено до неї, як до майнового поручителя, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо подвійного стягнення заборгованості з ОСОБА_3

Підстав для закриття провадження по даній справі на суму заборгованості, стягнутої за вищезазначеним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, колегія суддів не вбачає

Наведені в апеляційній скарзі доводи на порушення судом норм процесуального права, не є підставою для скасування рішення, оскільки вони не призвели до неправильного вирішення справи. Крім того, за клопотанням представника відповідачки апеляційним судом призначалась будівельно - технічна експертиза.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, вважає, що апеляційна скарга відповідачки підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню, рішення суду в частині звернення стягнення і визначення суми заборгованості - зміні.

Оскільки позивач при зверненні з апеляційною скаргою поніс витрати по оплаті судового збору 1609 грн.50 коп. (а.с.85), відповідно до ст.88 ЦПК України, понесені витрати підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк, в особі його представника Шуліка А.В., задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 грудня 2012 року в частині звернення стягнення і визначення суми заборгованості змінити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 80/МК-07 від 07 грудня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3, яка утворилась станом на 6 червня 2012 року у розмірі 154925,84 доларів США і 179371 гривня 35 копійок (1417616 гривень 10 копійок), що складається із заборгованості за кредитом 94536,15 доларів США (755580,17 гривень), за процентами за користування кредитом 60389,69 доларів США (482664,59 гривень), пені 179371 гривня 35 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки: нежилу будівлю, що знаходиться: АДРЕСА_1, а саме: основні будівлі (літери А-1, Б-1, Д-1), прибудови (літера А-1-1, А-2-1, уборну В-1, сараї Г-1, Е-1, ворота № 1) загальною площею 266,30 кв.м, що належить ОСОБА_3.

Реалізацію предмета іпотеки провести шляхом надання права Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» продажу вказаної нежилої будівлі з укладанням від імені власника договору купівлі-продажу, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на нерухоме майно на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час реалізації майна.

В решті частини рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в рахунок відшкодування судового збору 1609 гривень 50 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді