Рішення № 33456459, 26.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 31 Головуючий у 1 інстанції Cараєв І.А.

Доповідач Ткаченко Т.Б.

Рішення

Іменем України

26 червня 2013 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

Головуючого - Ткаченко Т.Б.

Суддів - Попової С.А., Гаврилової Г.Л.

При секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Донецька залізниця», в особі його представника Сінькова В.Г., на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2013 року,

В с т а н о в и л а:

В січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»), уточнив свої вимоги в ході розгляду справи, просила визнати наказ ДП «Донецька залізниця» Вагонне депо Маріуполь за № 1119/ОС від 5 грудня 2012 року про припинення трудового договору (контракту) з нею незаконним та скасувати, поновити її на роботі на посаді провідника пасажирського вагону по контракту в резерв провідників 2 групи, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду 5000 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Посилалась на те, що з 8 вересня 2011 року була переведена провідником пасажирського вагону по контракту в резерв провідників 2 групи в ДП «Донецька залізниця» Вагонне депо Маріуполь, в той же день з нею укладено контракт № 408.

20 листопада 2012 року під час перевірки поїзду № 77 сполученням «Москва - Маріуполь» під керівництвом начальника поїзду ОСОБА_3 на ділянці Москва - Тула робітниками Московського регіонального відділення Центру внутрішнього контролю і аудиту було виявлено в вагоні № 5/25683, який вона обслуговувала як провідник, одного безбілетного пасажира, який проїздив від ст.Москва до ст.Орел.

5 грудня 2012 року відповідачем видано наказ № 1119/ОС про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.8 ст.36 КЗпП України за порушення абзацу «а» п.18 розділу 6 контракту № 408 від 8 вересня 2011 року.

Вважає, що її звільнення проведене у порушення ст.ст.2, 184 КЗпП України, оскільки вона одна виховує неповнолітню дитину і відноситься до статусу одинокої матері. Крім того в провозі безбілетного пасажира немає її вини, оскільки вона відповідно до Інструкції провідника пасажирського вагону № ЦЛ-0038 підпорядкована начальнику поїзду, а посадку безбілетного пасажира до вагону, який вона обслуговувала, здійснив саме начальник поїзду ОСОБА_3, роз'яснив, що оформить проїзний документ цьому пасажиру та надасть їй. Вона виконала розпорядження начальника поїзду, але під час перевірки вияснилось, що останній не здійснив оформлення проїзду пасажира.

Посилається також на те, що ревізори провели перевірку з грубим порушенням «Угоди про економічну відповідальність за провіз безбілетних пасажирів і не передачу для реалізації місць в пасажирських поїздах сполученням між державами - учасниками Співдружества» (далі - Угода), оскільки перевірка почалась одразу після відправлення поїзду, без начальника поїзду, акт оформлений у іншому вагоні, у відсутності позивачки.

Крім того звільнення проведено без згоди профспілкового комітету.

Зазначає також, що вона провозила одного безбілетного пасажира, а відповідно до п.18 «а» контракту допускається звільнення за провід безквіткових пасажирів, тобто двох і більше.

Незаконним звільненням їй заподіяна моральна шкода, оскільки порушено її право на працю та гарантії вона одна виховує неповнолітню дитину, у зв'язку зі звільненням вимушена була знаходити засоби для організації свого життя і життя дитини.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1, відмінено наказ ДП «Донецька залізниця» Вагонного депо Маріуполь про її звільнення за № 1119/ОС від 5 грудня 2012 року та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідника пасажирського вагону в резерв провідників 2 групи за контрактом у ДП «Донецька залізниця» Вагонного депо Маріуполь.

Стягнуто з ДП «Донецька залізниця» Вагонного депо Маріуполь на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 грудня 2012 року по 20 травня 2013 року у розмірі 20218 грн.17 коп.,а у відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн. та у дохід держави судовий збір 229 грн.40 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та сплаті однієї середньомісячної заробітної плати у розмірі 3676,03 грн. допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на не повне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач ДП «Донецька залізниця», в особі його представника Сінькова В.Г., просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивачку.

Зокрема зазначає в апеляційній скарзі, що суд не зазначив в рішенні за порушення яких саме положень Угоди складався акт, також свого підтвердження не знайшли і ті доводи, що перевірка проводилась одразу після відправлення, оскільки відправлення поїзду № 77/78 сполученням «Москва - Маріуполь» згідно до розкладу руху проводиться о 16-25 годин, а перевірка проходила о 17- 20 годин, про що є запис у акті.

Не враховано судом, що перевірка проводилась у присутності позивачки, про що свідчить її підпис у акті та пояснення до акту, в якому остання, а також і в поясненнях не зазначала, що перевірка проведена з порушеннями.

Помилковим є висновок суду, що провідником можлива посадка безквіткових пасажирів з дозволу начальника поїзду, оскільки у п.7.21 «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» зазначено, що у виняткових випадках посадка пасажирів, для подальшого оформлення проїзду, дозволяється тільки у штабний вагон. Крім того згідно телеграфної вказівки начальника «Донецької залізниці» заборонено посадку безквіткових пасажирів з подальшим оформленням проїзних документів. Позивач, як провідник, проходила обов'язковий інструктаж перед рейсом, і ці факти їй були відомі.

Помилковим є і висновок, що посадку безквіткового пасажиру здійснив начальник поїзду ОСОБА_3, оскільки відповідно до пояснень останнього наданих на ім'я начальника вагонного депо Маріуполь ОСОБА_4 вбачається, що ним були допущені у штабний вагон № 12 п'ять безквіткових пасажирів (які і були згодом виявлені ревізією), а у вагоні № 5, який обслуговувала ОСОБА_1, ревізією був виявлений безквітковий пасажир.

Судом не дано жодної оцінки тому факту, що позивачем власноруч написана заява на ім'я начальника Вагонного депо Маріуполь, в якій вона просить стягувати з неї суму економічної відповідальності за провіз безквіткового пасажира.

Хибний висновок суду щодо звільнення позивачки з порушенням ч.3 ст.184 КЗпП України, оскільки позивачка не має статусу одинокої матері, на обліку в державних соціальних службах не перебуває, допомогу, як одинока матір не отримує. Крім того позивачка була звільнена не з ініціативи адміністрації, а за порушення умов контракту.

Не відповідає законодавству і висновок суду, що позивачку звільнено без отримання згоди профспілкового органу.

Незаконним і необґрунтованим є висновок про те, що перевезення одного безквіткового пасажира не є порушенням умов контракту, оскільки за кожного безквіткового пасажира, залізна дорога несе відповідальність відповідно до Угоди.

Позивач не навела доказів моральних страждань, тому не зрозуміло з яких міркувань виходив суд задовольняючи позов в цій частині.

При прийнятті позову було порушено підсудність, оскільки Вагонне депо Маріуполь є структурним підрозділом та не є юридичною особою, та не може бути стороною у справі, а позивачка також не мешкає в Приморському районі м.Маріуполя.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивачки, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи. З заявою про відкладення розгляду справи до суд не звернулась.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача - Сінькова В.Г., який просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволені позовних вимог у повному обсязі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відміни наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що права ОСОБА_1 порушені відповідачем і підлягають захисту. Згідно п.18 - а контракту № 408 від 8 вересня 2011 року укладеного Вагонним депо Маріуполь з позивачем додатковою підставою для розірвання трудового контракту є встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів. Тобто звільнення позивачки могло відбутися лише за наявності дій позивачки пов'язаних з перевезенням безквиткових пасажирів, а допуск безквиткового пасажира у вагон, який вона обслуговувала як провідник здійснював начальник поїзда ОСОБА_3, а не позивачка.

Крім того, позивачка на момент винесення наказу про її звільнення від 5 грудня 2012 року мала статус одинокої матері і адміністрація депо не мала права згідно вимог ч.3 ст.184 КЗпП України звільняти її.

Адміністрація депо повинна була отримати згоду профспілкового органу для звільнення позивачки, що нею не було зроблено у порушення вимог ст. 252 КЗпП України.

ОСОБА_1 була звільнена за перевезення одного безквиткового пасажира, хоча контракт укладений між нею та адміністрацією депо передбачає його розірвання у випадку встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів , тобто не одного, а двох і більше. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що адміністрація не мала права звільняти ОСОБА_1 за провіз безквиткового пасажира тому, як для цього не настали умови передбачені контрактом.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що у зв'язку з незаконним звільненням позивачки, їй завдана моральна шкода у вигляді переживань і страждань, тому як порушені її трудові права передбачені ст.2 та гарантії передбачені ч.3 ст.184 КЗпП України. З урахуванням конкретних обставин справи, характеру дій відповідача, наведених позивачкою обґрунтувань, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Проте погодитись із висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що з 8 вересня 2011 року позивачка працювала у ДП «Донецька залізниця» Вагонне депо Маріуполь провідником пасажирських вагонів в резерві провідників 2 групи за контрактом. В цей же день з нею, як з провідником, був укладений контракт за № 408.

20 листопада 2012 року при перевірці поїзду № 77 сполученням «Москва - Маріуполь» під керівництвом начальника поїзду (пасажирського) ОСОБА_3 на ділянці Москва - Тула працівниками Московського регіонального відділення Центру внутрішнього контролю та аудиту було виявлено у вагоні № 5/25683, який обслуговувала позивачка - перевезення безквиткового пасажира, що проїжджав від ст. Москва до ст.Орел.

На підставі наказу № 1119/ОС від 5 грудня 2012 року позивачка була звільнена за перевезення одного безквиткового пасажира, у відповідності з абзацом «а» пункту 18 розділу 6 контракту № 408 від 8 вересня 2011 року.

Акт № 034327 від 20 листопада 2012 року у відношенні ОСОБА_1 був складений з порушенням діючої Угоди про економічну відповідальність за перевезення безквиткових пасажирів та не передачу для реалізації місць у пасажирських поїздах сполучення між державами - учасниками Співдружності прийнятої 21 січня 1994 року та Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, тому як перевірка проводилась, менш ніж через годину з моменту відправлення поїзду, у відсутності начальника поїзда, у відсутності провідника ОСОБА_1 та в іншому вагоні поїзда, обставини появи безквиткового пасажира у вагоні в акті не викладені, пояснення від безквиткового пасажира не відібрані.

У судовому засіданні відповідачем були надані письмові пояснення ОСОБА_1 та начальника поїзду ОСОБА_3, з яких вбачається, що позивачка свого дозволу на допуск у вагон не давала, саме начальник поїзду ОСОБА_3 своїми діями здійснив допуск безквиткового пасажира у вагон № 5/25683.

З представлених позивачем доказів, а саме рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 8 листопада 2011 року, свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, довідки КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа 1-3 ступенів № 16 від 12 вересня 2012 року вбачається , що позивачка має дитину віком тринадцять років, на момент винесення наказу про її звільнення від 5 грудня 2012 року дитина не досягла чотирнадцяти років, брак між позивачкою та батьком дитини розірваний, участі у вихованні дитини батько не приймає.

Згідно ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, у тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладанні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

На контракту форму трудового договору не поширюється положення ст.9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно п.8 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Пунктом 18-а контракту № 408 від 8 вересня 2011 року, укладеного між ДП «Донецька залізниця» та ОСОБА_1, передбачено, що підставою дострокового припинення контракту є встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі.

З Акту А 034327 від 20 листопада 2012 року вбачається , що робітниками Московського відділення центру внутрішнього контролю і аудиту відповідно до припису № 091983 було проведено перевірку поїзду № 77 сполученням «Москва - Маріуполь» на дільниці Москва - Тула, час відправлення якого згідно розкладу руху поїзду 16 годин 25 хвилин, під час якої в вагоні № 5/25683, який обслуговувала провідник ОСОБА_1 виявлено провіз 1 безквиткового пасажира. Ревізія почалась о 17 годині 20 хвилин, проведена в присутності начальника поїзду ОСОБА_3 Час закінчення ревізії о 17 годин 40 хвилин. Зазначений Акт підписаний начальником поїзду та позивачкою (а.с.58, 66).

Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 1196 від 27.12.2006 року та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за № 310/13577 (далі Правила) в виключних випадках, з дозволу начальника поїзду дозволяється посадка пасажирів до поїзду, якщо вони не встигли придбати проїзні документи у касі. При цьому посадка дозволяється тільки у штабний вагон з наступним оформленням проїзду протягом однієї години з часу відправлення поїзду з пункту формування.

Отже, висновок суду, що перевірка проведена у порушення Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, а саме, що перевірка проводилась без вищевказаних осіб і менш ніж через 1 годину з моменту відправлення поїзду, спростовується матеріалами справи та є не обґрунтованим.

Вищезазначеними Правилами, які відповідно до п.1.2 застосовуються при перевезенні пасажирів тільки у внутрішньому сполученні (у межах України), врегульовано оформлення проїзду протягом години з часу відправлення поїзду, осіб, які не встигли придбати проїзний документ, посадка яких, у виключних випадках здійснюється у штабний вагон. Порядок проведення ревізій (перевірок), крім того, за межами внутрішнього сполучення, вказаними Правилами не врегульовано.

Таким чином, факт незаконного провезення безквиткового пасажиру у вагоні, який обслуговувала позивачка під час проведення перевірки, знайшов своє підтвердження.

Відповідно до п.3.9.5 «Інструкції провіднику пасажирських вагонів № ЦЛ-0038», затвердженої наказом Міністра транспорту України - Генеральним директором Укрзалізниці № 234-Ц від 1 вересня 2003 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року № 252 «Про порядок обслуговування громадян залізничним транспортом», на шляху прямування, у пункті формування та обороту провідникам забороняється допускати у вагон сторонніх осіб, у тому числі безквиткових пасажирів та осіб з надлишковою ручною поклажею.

Таким чином, позивачка у порушення своїх посадових обов'язків, допустила у вагон особу, яка не мала права на проїзд, оскільки у неї був відсутній проїзний документ, а з її доводами щодо посадки безквиткового пасажира начальником поїзду, а вона виконала вказівку керівника, погодитися не можна, оскільки не підтверджується належними і допустимими доказами та спростовується матеріалами справи.

Під час розгляду справи начальник поїзду ОСОБА_3 в якості свідка не допитувався, відповідно до його пояснень на ім'я начальника Вагонного депо Маріуполь від 21 листопада 2012 року, він на ст.Москва здійснив посадку у вагон № 12 (штабний вагон) 5 чоловік без проїзних документів, які в подальшому і були виявлені ревізією. Даних про те, що він здійснив посадку пасажира і у вагон, який обслуговувала позивачка, зазначене пояснення не містить (а.с.67).

Той факт, що мається саме вина ОСОБА_1 у провезенні безквиткового пасажира, підтверджується її особистою заявою на ім'я начальника вагонного депо Маріуполь від 21 листопада 2012 року, в якій вона просить утримати суму економічної відповідальності 1700 грн. за провіз безквиткового пасажира (а.с.70).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції також виходив з того, що її звільнення відбулося у порушення ст.252 КЗпП України без отримання згоди профспілкового органу та із порушенням ст.184 КЗпП України, оскільки позивачка має статус одинокої матері.

Разом з тим, згідно ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч.3 ст.252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, його керівників, профспілкового представника, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки.

Таким чином, пославшись в рішеннях на те, що на звільнення ОСОБА_1 не отримана згода профспілкової організації, суд не врахував, що положення ст.43 КЗпП України, за нормами якої необхідно отримати попередню згоду виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є є працівник, застосовуються при розірванні трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, а контракт із ОСОБА_1 припинено з інших підстав.

Не надано доказів і того, що позивачка була обрана до складу виборних профспілкових органів, а тому висновок суду щодо її звільнення відбулося і у порушення ст.252 КЗпП України є помилковим.

Підставами припинення трудового договору, відповідно до ст. 36 КЗпП України є: угода сторін; закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23) крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) ; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі, або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення; підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коди допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином , виходячи з аналізу пп.4, 8 ст.36, ч.3 ст.184 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового з працівником з підстав, передбачених контрактом - п.8 ст.36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням позивачки з ініціативи власника або уповноважено ним органу, колегія суддів вважає, що норми ч.3 ст.184 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми ч.3 ст.184 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Необґрунтованим є і висновок суду, що контракт, укладений між позивачкою та відповідачем передбачає його розірвання у випадку встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів, тобто не одного, а двох і більше, а тому не настали умови передбачені контрактом на звільнення ОСОБА_1, оскільки вона перевозила одного безквиткового пасажира.

В п.18 «а», укладеного між сторонами контракту, зазначено додаткову підставу припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством, а саме встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів.

Виходячи з аналізу зазначеного пункту контракту умовою припинення та розірвання контракту є перевезення як одного, так двох і більше безквиткових пасажирів. Сторонами не було передбачено, що припинення та розірвання контракту настає у разі перевезення двох або більше безквиткових пасажирів.

Крім того, відповідно до пп..4.1, 4.2, 5.1 багатосторонньої Угоди про економічну відповідальність за перевезення безквиткових пасажирів, надлишкової ручної поклажі, неоформленого вантажобагажу в поїздах, міждержавного залізничного сполучення» від 1 липня 2012 року, яка підписана адміністраціями залізниць, у тому числі і від адміністрації залізничного транспорту України за провіз кожного безквиткового пасажира адміністрація залізниці формування поїзду несе відповідальність перед адміністрацією залізниці слідування поїзду, контролюючими органами якої виявлений факт порушення. Розмір відповідальності складає 200 швейцарських франків за провіз одного безквиткового пасажира.

При виявлені порушення, за яке цією Угодою визначена економічна відповідальність, контролюючі особи складають акт на бланку Правил контролю (форма ЛУ- 4).

Залізниця, на території якого виявлено порушення, направляє один екземпляр акту в підрозділ пасажирських перевезень відповідальної за порушення залізнодорожньої адміністрації, на підставі яких проводиться взаєморозрахунок.

Відповідно до переліку актів складених центром внутрішнього контролю і аудиту Московського регіонального відділення на робітників проїзних бригад і обслуговування персоналу вагонів-ресторанів і вантажних вагонів поїзду формування Донецької залізниці, які допустили провіз безквиткових пасажирів, надлишкової ручної поклажі, неоформленого багажу і вантажобагажу в листопаді 2012 року, за провіз позивачкою одного безквиткового пасажира відповідачу виставлено розмір економічної відповідальності 200 швейцарських франків (а.с.99, 100).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що звільнення позивачки проведено відповідачем у відповідності з діючими нормами трудового законодавства, п. 18 «а» Контракту, тому підстав для визнання наказу про припинення з нею трудового договору незаконним і його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вбачається. Враховуючи відсутність порушення зі сторони роботодавця трудових прав позивачки, не вбачається підстав і для задоволення її позову в частині відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням зазначеного та вимог закону, колегія суддів вважає, що рішення суду, як таке що не відповідає вимогам ст.ст.10,60,214-215 ЦПК України, ст. 21, 36, 43, 184, 237-1 КЗпП України, підлягає скасуванню в повному обсязі.

Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів, виходячи з того, що доказів законності та обґрунтованості позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 не надано, вважає необхідним у задоволенні її позовів до Державного підприємства «Донецька залізниця» Пасажирського вагонного депо Маріуполь про визнання наказу про припинення з нею трудового договору незаконним і його скасування, поновлення на роботі на посаді провідника пасажирського вагону в резерв провідників 2 групи по контракту ДП «Донецька залізниця» ПВД Маріуполь, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Керуючись ст.ст.307,309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця», в особі його представника Сінькова В.Г., задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2013 року скасувати.

У задоволенні позовів ОСОБА_1 до державного підприємства «Донецька залізниця» про визнання наказу про припинення з нею трудового договору незаконним і його скасування, поновлення на роботі на посаді провідника пасажирського вагону в резерв провідників 2 групи по контракту державного підприємства «Донецька залізниця» Пасажирське вагонне депо Маріуполь, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді