Ухвала суду № 33456354, 24.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Копилова Л.В.

Категорія 20 Доповідач Ткаченко Т.Б.

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2013 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

Головуючого - Песоцької Л.І.

Суддів -Ткаченко Т.Б., Попової С.А.

При секретарі - Макаровій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору купівлі - продажу дійсним, визнання права власності на частину жилого будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом визнання угоди про продаж частини житлового будинку недійсною та виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області 2 січня 2013 року,

В с т а н о в и л а:

В листопаді 2008 року позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу 9/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1, укладеного між нею і ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на вказану частку домоволодіння.

Посилалась на те, що 9/25 часток вказаного домоволодіння зареєстровані на ім'я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, 16/25 часток належить ОСОБА_3

В грудні 2000 року вони з відповідачкою домовились про купівлю нею належної ОСОБА_2 частини будинку за 3000 доларів США. Оскільки у неї такої суми не було, вони домовились про виплату цієї суми частками, з послідуючим нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу. 28 листопада 2000 року вона сплатила ОСОБА_2 5500 грн., що еквівалентно 1000 доларів США, а 28 травня 2001 року передала ще 11000 грн., що еквівалентно було на той час 2000 доларів США. Проте після отримання грошей відповідачка від оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса відмовилась. Вона з сином мешкає у будинку з грудня 2003 року. З аналогічним позовом вже зверталась у 2003 році, який був залишений без розгляду. В сей час відповідачка вимагає від неї виселитися зі спірного домоволодіння, у зв'язку з чим порушуються її права.

В грудні 2008 року відповідачка за первісним позовом, ОСОБА_2, звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_1, уточнив в ході розгляду справи позовні вимоги, просила на підставі ст.ст.47,48,145 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) захистити її право власності шляхом визнання угоди про купівлю - продаж належної їй частки будинку недійсною і виселити ОСОБА_1 без надання іншого житла.

Посилалась на те, що договір, на який посилається позивачка, ніколи не укладався і не посвідчувався нотаріально. 28 листопада 2000 року вони з позивачкою уклали попередню усну угоду щодо можливості укладення договору купівлі-продажу вказаної частки будинку протягом трьох місяців, отримав при цьому грошову суму 5500 грн. та надав ОСОБА_1. дозвіл на проживання в будинку в якості піднаймача, яка повинна була оплачувати квартплату та комунальні послуги.

Ніякі суттєві умови договору купівлі-продажу вона з позивачкою не обговорювали.

В жовтні 2012 року відповідачка ОСОБА_2 доповнила свої вимоги, просила визнати недійсною реєстрацію права власності позивачки на 9/25 часток вказаного будинку. Посилалась на те, що позивачка зареєструвала своє право власності на спірну частку домоволодіння, а судові рішення на підставі яких проведена реєстрація на даний час скасовані.

По справі, рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 травня 2010 року, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1

Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності.

Визнаний дійсним договір купівлі-продажу 9/25 частин будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/25 частин цього будинку, що складається з кімнат 1-5, 1-6, коридору 1-3, ванної 1-4, частини сіней і комори площею 8,09 кв.м., частини сараю-гаражу площею 19,44 кв.м., ? частини погребу і ганку.

Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною угоди про продаж частини будинку та виселення ОСОБА_1 без надання іншого житла.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2, скасовані рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2009 року та ухвала апеляційного суду Донецької області від 18 травня 2010 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 2 січня 2013 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійним, визнання права власності на частину жилого будинку відмовлено повністю.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом визнання договору незаконним (недійсним), виселення без надання іншого житла та визнання недійсною реєстрації права власності, задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 із 9/25 частки жилого будинку АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення.

В порядку повороту виконання рішення суду скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 9/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1, зареєстровану в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06 вересня 2010 року за реєстраційним № 28436633, номер запису 78612 в книзі 93.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

З рішенням суду не згодна позивачка ОСОБА_1 і, посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення суду в повному обсязі і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Зокрема, вказує, що ОСОБА_2 неодноразово змінювала свої вимоги, разом з тим, визнавала той факт, що доручала своєму чоловіку ОСОБА_5 продати належні їй 9/25 часток будинку, та те, що вона проживає саме в частці будинку, яка підлягала відчуженню.

Безпідставно їй відмовлено у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7

Твердження позивачки про те, що вона не збиралась продавати спірну частку будинку спростовуються розписками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про отримання грошей за продану частку будинку і про повну виплату нею за частку будинку, яка підлягала відчуженню.

Відповідачка за первісним позовом не надала письмових доказів щодо проживання її в спірній частці в якості квартирантки.

Зазначає, що суд не об'єктивно з'ясував всі обставини по справі та дійшов неправильного висновку, що вона не повністю виконала свої зобов'язання по угоді, не прийняв до уваги, що в листопаді 2000 року внесла завдаток в розмірі 5500 грн. за 9/25 часток будинку, вселилась в будинок, провела ремонт в будинку.

28 грудня 2000 р. вона передала ОСОБА_5 ще 5500 грн. в рахунок оплати по угоді , а 28 травня 2001 року відповідачка отримала від ОСОБА_5 ще 5500 грн. після чого видала йому довіреність на оформлення відчуження цієї частки будинку. У зв'язку з чим, ОСОБА_2 написала розписку про отримання від неї грошей по угоді і що не має претензій по її нотаріальному оформленню.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_8, які просили задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а у задоволенні позовів ОСОБА_2 відмовити, заперечення відповідачки ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_9, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни з таких підстав:

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції не прийняв як доказ на підтвердження узгодження між сторонами ціни договору купівлі-продажу та оплати за спірну частину домоволодіння, надані до матеріалів справи розписки про отримання ОСОБА_2 та про передачу їй грошей, про отримання нею від ОСОБА_1 повністю оплату за продану частину будинку. Згідно розписки від 28 травня 2001 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 повністю оплату за продану частину будинку, яку отримала у спадщину від батька - по АДРЕСА_1, претензій по купівлі- продажу належної їй частки будинку не має. Проте зміст розписки, зокрема в частині дати видачі паспорту ОСОБА_1 13 червня 2001 року, суперечить даті її видачі, і є значно пізнішою.

ОСОБА_2 28 травня 2001 року та 28 березня 2005 року були видані довіреності ОСОБА_14 на право розпорядження спірною частиною будинку, який після отримання від позивачки усієї суми за будинок повинен був від імені відповідачки укласти договір купівлі-продажу, однак позивачкою ОСОБА_1 не представлено суду доказів того, що вона сплатила усю суму за будинок, а ОСОБА_2 ухилилася від нотаріального посвідчення договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з непорушності права приватної власності та з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. Проживаючи в спірній частині домоволодіння позивачкою порушується право власності відповідачки ОСОБА_2, тому підлягає захисту, шляхом виселення відповідачки зі спірного приміщення без надання їй іншого житлового приміщення.

Оскільки правовстановлюючим документом реєстрації права власності на 9/25 частин будинку АДРЕСА_1 за позивачкою ОСОБА_1 було рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області відж 28 грудня 2009 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 квітня 2012 року скасовано, суд , в порядку повороту виконання рішення суду, дійшов висновку про скасування державної реєстрації права власності 9/25 частин будинку АДРЕСА_1 за позивачкою.

Водночас судом не встановлено підстав для визнання такої реєстрації недійсною.

З таким висновком колегія суддів не може не погодитись, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та про часткове задоволення позовів ОСОБА_2

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 3 грудня 1996 року ОСОБА_2 є власницею 9/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті померлого ОСОБА_10

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 1973 року здійснено поділ вказаного домоволодіння як спільної сумісної власності подружжя між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, за ОСОБА_11 у вказаному домоволодінні визнано право власності на 11/20 частки домоволодіння.

Рішенням виконкому Орджонікідзевської ради народних депутатів від 10 вересня 1986 року № 478 затверджені ідеальні частки за ОСОБА_3 - 16/25 та ОСОБА_11 - 9/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 вселилась в 9/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі домовленості з чоловіком відповідачки ОСОБА_5, однак при відсутності відповідних повноважень на розпорядження майном відповідачки, безпосередньо позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не домовлялись між собою про купівлю-продаж частки будинку.

Згідно ст.153 ЦК УРСР ( 1963 року), чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній в належній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 154 ЦК УРСР (1963року) передбачено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо за законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами та ін.., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Відповідно до положень ст.224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору є предмет і його ціна.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до письмової розписки від 28 листопада 2000 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 5500 грн. (т.1 а.с. 8).

З письмової розписки від 28 грудня 2000 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 5500 грн. і зобов'язався передати вказану суму ОСОБА_2.(т.1 а.с.122).

Згідно розписки від 28 травня 2001 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 повністю оплату за продану частину будинку, яку отримала у спадщину від батька - по АДРЕСА_1; претензій по купівлі-продажу належної їй частки будинку немає (т.1 а.с.9).

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції і це не заперечувала позивачка ОСОБА_1 про купівлю спірної частки будинку вона домовилась з чоловіком відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5, останньому передавала 5500 грн. за 9/25 часток будинку для передачі їх позивачці, зі згоди якого і вселилася в зазначену частину будинку.

Пояснення позивачки ОСОБА_13 про узгодження всіх умов договору з відповідачкою ОСОБА_2 по телефону, остання заперечувала, та пояснила, що вперше побачила позивачку ОСОБА_1 в 2002 або в 2003 році під час приїзду останньої та складання нею розписки про отримання грошей за спірну частину будинку у повному обсязі, оскільки позивачка її запевнила, що погасила їх борг перед ОСОБА_14, який був уповноважений продати зазначену частину будинку.

Отже, позивачка ОСОБА_1, на підтвердження своїх позовних вимог не надала будь-яких належних і допустимих доказів щодо домовленості з відповідачкою ОСОБА_2 про купівлю - продаж 9/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 і узгодження між сторонами всіх істотних умов, а саме що сторони домовились про ціну, яка була еквівалентна 3000 доларів США, що вона на виконання цієї угоди повністю сплатила відповідачці обумовлену суму.

Розписка від 28 листопада 2000 року не містить даних про те, за яку ціну продавалася частина будинку. З розписки від 28 грудня 2000 року вбачається, що гроші були передані позивачкою ОСОБА_1 чоловіку ОСОБА_2, який не мав відповідних на те повноважень.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивачка ОСОБА_1 пояснила, що за пропозицією відповідачки ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_5, останню частину грошей за спірну частину будинку за неї сплатить їх племінник, ОСОБА_14, а вона поверне йому борг шляхом роботи у останнього в якості бухгалтера. Після того, як вона визначений строк відпрацювала, вважала, що повернула ОСОБА_14, а тому і звернулась до відповідачки з вимогою скласти розписку про те, що вона повністю розрахувалась за спірну частину будинку.

В апеляційному суді позивачка ОСОБА_1 пояснила, що 28 травня 2001 року особисто отримала в борг у ОСОБА_14 1000 доларів США, які передала відповідачці ОСОБА_2. Зазначена сума становила залишок грошових коштів за придбану нею спірну частину будинку.

Зазначені пояснення позивачки ОСОБА_1 заперечувала в апеляційному суді відповідачка ОСОБА_2

Відповідно до положень ст.46 ЦК УРСР (1963 року) недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Аналогічні положення закріплені і в ст.218 ЦК України, відповідно до якої недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, позивачка ОСОБА_1 також не надала належних, допустимих і переконливих доказів на підтвердження отримання і подальшій передачі 28 травня 2001 року відповідачці ОСОБА_2 1000 доларів США в рахунок купівлі - продажу 9/25 часток будинку.

Відповідно до вимог статті 47 ЦК УРСР (1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Разом з тим, позивачка не підтвердила належними і переконливими доказами тих обставин, що між сторонами була узгоджена ціна договору - купівлі продажу, що дорівнювалась 3000 доларів США , та що вона повністю сплатила відповідачці ОСОБА_2 за спірну частину житлового будинку, тобто повністю виконала всі умови договору.

Ті обставини, що позивачка ОСОБА_1 вселилася та проживає саме у спірній частині будинку, а відповідачка ОСОБА_2 не надала доказів, що вона вселилась в спірну частину будинку в якості піднаймача, не впливають на правильність прийнятого судом рішення.

Судом також обґрунтовано не прийнято до уваги складену відповідачкою ОСОБА_2 розписку про отримання повної оплати за спірну частину будинку, оскільки, як пояснила остання, розписка була написана пізніше, ніж зазначена в ній дата і на вимогу позивачки, яка запевнила її, що повністю повернула борг ОСОБА_14 і, який мало подружжя ОСОБА_5 перед ним, шляхом роботи у нього на підприємстві.

В суді першої інстанції були допитані свідки, представлені сторонами, на пояснення яких суд послався в рішенні. Оскільки закон позбавляє сторони права підтвердження виконання грошового зобов'язання в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, відмова позивачці у задоволенні клопотання про допит двох свідків, не може бути розцінено, як позбавлення позичку ОСОБА_1 права надати докази.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачем та його представником не надано.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. 303,307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 2 січня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді