Рішення № 33456223, 07.05.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1-ій інстанції Шишилін О.Г.

Категорія 51 Суддя - доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

Іменем України

7 травня 2013 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі :

Головуючого - Песоцької Л.І.

Суддів - Ткаченко Т.Б., Попової С.А.

При секретарі - Велигоненко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонне депо Маріуполь про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суми утримання за брак та моральної шкоди, за апеляційною скаргою державного підприємства «Донецька залізниця» на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 березня 2013 року,

В с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом до державного підприємства «Донецька залізниця» (далі ДП «Донецька залізниця»), уточнив свої вимоги, просила визнати наказ за № 7/ОС від 11 січня 2013 року про припинення з нею трудового договору незаконним і скасувати його, поновити її на роботі на посаді провідника пасажирського вагону в резерв провідників 2 групи по контракту, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та у відшкодування моральної шкоди 5000 грн., а також стягнути з відповідача на її користь утриману суму за брак в розмірі 8473 грн.58 коп. Cудові витрати покласти на відповідача.

Посилалась на те, що з 13 жовтня 2011 року з нею, як з провідником, був укладено контракт за № 639 строком до 17 жовтня 2016 року, а з 17 жовтня 2011 року вона була переведена провідником пасажирського вагону по контракту в резерв провідників 2 групи в ДП «Донецька залізниця» вагонне депо Маріуполь.

29 грудня 2012 року при перевірці робітниками Московського регіонального відділення Центру внутрішнього контролю і аудиту поїзду №77 сполученням «Москва - Маріуполь», на дільниці Москва - Орел, в вагоні №1/27663, який обслуговувався нею як провідником, виявленопровіз 9 безбілетних пасажирів. За таких обставин відповідач на підставі абзацу «а» пункту 18 розділу 6 контракту № 639 від 13.10.2011 року звільнив її по п.8 ст.36 КЗпП України за порушення п.18 а контракту.

Вважає, наказ про її звільнення незаконним, оскільки порушень умов контракту зазначені в наказі не вчиняла, а тому підлягає поновленню на роботі з виплатою грошової компенсації за час вимушеного прогулу.

Звільнення з роботи призвело до матеріальних труднощів в сім'ї, порушення її звичного життєвого складу, чим завдано моральної шкоди.

Крім того відповідач безпідставно відрахував з її заробітної плати суму економічної відповідальності 8473 грн.58 коп.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ № 7/ОС від 11 січня 2013 року начальника вагонного депо Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця» про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_2, поновлено її на посаді провідника пасажирського вагону резерв провідників 2 групи ДП «Донецька залізниця» вагонного депо Маріуполь з 13 січня 2013 року.

Стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6214 грн.92 коп., суму утримання за брак в розмірі 8473 грн.58 коп.

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДП «Донецька залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 229 грн.40 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді провідника пасажирського вагону резерв провідників 2 групи.

З рішенням суду не погодився відповідач ДП «Донецька залізниця» і, посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить апеляційний суд скасувати зазначене рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_2

Зокрема вказує, що задовольняючи вимоги позивачки, суд безпідставно не прийняв до уваги, що на момент посадки безквиткових пасажирів працювала саме позивачка, що підтверджується відомостями бланку ЛУ-72, де зазначено, що саме позивачка прийняла зміну. Суд дійшов необґрунтованого висновку, що з графіку чергувань неможливо встановити, хто саме повинен чергувати, а тому безпідставно не прийняв до уваги бланк обліку ЛУ-72, оскільки цей бланк обліку населеності та постільної білизни є бланком сурової звітності, який провідники заповнюють при прийнятті зміни та на всьому шляху поїзду. І саме вказаний бланк підтверджує, хто з провідників чергує.

Безпідставно суд послався в рішенні на рішення ВССУ від 27.02.2013 року, оскільки кожна справа має окремі різновиди і потребує окремого розслідування.

Посилання на те, що акт було складено відносно іншого провідника не дають підстав гадати, що позивачка до цього порушення не має жодного відношення, оскільки це суперечить матеріалам справи (бланк ЛУ-72).

Позивачкою власноруч було написано заяву про відшкодування шкоди, завданої залізниці її неправомірними діями, що підтверджує факт визнання позивачкою своєї провини.

Безпідставне та таке, що не відповідає законодавству рішення суду в частині стягнення «браку», бо незрозуміло, які кошти, та за який брак підприємство повинно повернути кошти. Суд в рішенні не навів правової підстави для задоволення позову в цій частині. ОСОБА_2 добровільно написала заяву про відшкодування шкоди, завданої підприємству, а висновок суду щодо не підтвердження нанесення шкоди підприємству, не відповідає дійсності, оскільки згідно до Угоди про економічну відповідальність, підставою для сплати штрафу є акт про встановлення факту провозу безквиткових пасажирів та зазначена їх кількість. Відповідно до зазначеної Угоди за одного безквиткового пасажира залізниця повинна сплатити 200 франків. Донецькою залізницею було отримано акти про провіз безквиткових пасажирів, тобто відносини між Донецькою залізницею та Російською залізницею вже настали, а тому шкода Донецькій залізниці доведена.

При прийнятті справи до провадження було порушено підсудність, оскільки вагонне депо Маріуполь є структурним підрозділом та не є юридичною особою, та не може бути стороною у справі. Позивачка не мешкає в Приморському районі м.Маріуполя, а юридична адреса відповідача - Ворошиловський район м.Донецька.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивачки, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи. Позивачка звернулась з заявою про розгляд справи без участі її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - Сінькова В.Г., який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні позовів, заперечення представника позивачки - ОСОБА_4, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовів з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене судом першої інстанції рішення зазначеним нормам цивільного процесуального законодавства не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд дійшов висновку, що 29 грудня 2012 року в вагоні який обслуговувався провідниками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було виявлено 9 безбілетних пасажирів, притому на час виявлення цих безбілетних пасажирів ОСОБА_2 була відпочиваючим провідником. Акт № 031085 складався у відношенні провідника ОСОБА_5, яка згідно пояснень представника відповідача була звільнена за угодою сторін. При цьому суд взяв до уваги, що контракт № 639 від 13.10.2011 року не містить підстав колективної та матеріальної відповідальності позивача за провіз безбілетних пасажирів. Отже без належного встановлення вини позивача в провезенні безквиткових пасажирів у відповідача не було підстав для застосування положень п.18 а контракту та звільнення ОСОБА_2 за п.8 ст.36 КЗпП України і утримання з заробітної плати позивача суми за брак 8473,58 грн.

Дійшовши такого висновку, суд послався на ухвалу ВССУ від 27.02.2013 року по справі № 6-51324 св12 в аналогічних правовідносинах.

Відмовляючи у задоволені позову про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн. суд виходив з того, що позивачем не доведено обставин моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Але з такими висновками погодитись не можна.

Згідно ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, у тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладанні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок впорядкування застосування форми трудового договору» № 170 від 19 березня 1994 року (з наступними змінами) контрактна форма трудового договору застосовується до працівників при прийнятті (найманні) на роботу, лише у випадках, прямо передбачених законами. Відповідно п.5 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого цією Постановою, умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективними договорами, вважаються недійсними.

Згідно ч.3 ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт» працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту за контрактною формою трудового договору. Перелік таких працівників затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ № 764 від 15 липня 1997 року (з наступними змінами) «Про затвердження переліку категорій посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору» затверджено перелік категорій і посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, в який включено посаду провідника пасажирських вагонів.

Як вбачається з матеріалів справи 1 жовтня 2005 року позивачка прийнята провідником пасажирського вагону (в поїздах далекого і місцевого сполучення) по контракту в резерв провідників на період відпустки по догляду за дитиною основного робітника в «Вагонне депо Маріуполь Донецька залізниця», а 17.10.2011 року була переведена в Державне підприємство »Донецька залізниця» Вагонне депо Маріуполь провідником пасажирських вагонів в резерв провідників 2 групи (а.с.8-9).

13 жовтня 2011 року між відповідачем та ОСОБА_2 було укладено контракт № 639 строком до 17 жовтня 2016 року (10-14).

Повідомленням від 30.12.2012 року відповідач повідомив позивача про припинення з 13 січня 2013 року контракту за п.18а. (а.с.16).

13.01.2013 року позивачка наказом начальника вагонного депо №7/ОС звільнена з підстав передбачених контрактом за ст.36 п.8 КЗпП України у зв'язку з встановленням обставин порушення позивачем п.18 а контракту. З наказу вбачається, що 29 грудня 2012 року при перевірці поїзду №77 сполученням «Москва - Маріуполь» під керівництвом начальника поїду (пасажирського) ОСОБА_6, на ділянці Москва -Орел, працівниками Московського регіонального відділення Центру внутрішнього контролю та аудіту було виявлено у вагоні № 1/27663, який обслуговував провідник пасажирського вагону ОСОБА_2 провіз 9 безквиткових пасажирів. Тим самим порушивши п.18 а контракту, що виявилося у провозі безквиткових пасажирів (а.с.17).

Згідно п.8 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Пунктом 18-а контракту № 639 від 13 жовтня 2011 року, укладеного між ДП «Донецька залізниця» ПВД Маріуполь та ОСОБА_2, передбачено, що підставою дострокового припинення контракту є встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі.

З рейсового журналу поїзду № 77 сполученням «Москва - Маріуполь», час відправлення якого згідно розкладу руху поїзду 16 годин 27 хвилин, вбачається, що 29 грудня 2012 року працівниками Московського регіонального відділення Центру внутрішнього контролю та аудіту на дільниці Москва - Тула проведена ревізія поїзду, під час якої в вагоні № 1/27663 виявлено провіз 9 безквиткових пасажирів, про що складений акт № 031085. Ревізія почалась о 16 годині 35 хвилин, час закінчення 21 година 45 хвилин (а.с.46 -47).

Обслуговування провідником ОСОБА_2 разом з провідником ОСОБА_5 зазначеного вагону 29 грудня 2012 року сторонами не заперечувалось.

Факт посадки 29 грудня 2012 року по станції Москва у вагон дев'яти безбілетних пасажирів без дозволу начальника поїзду ОСОБА_2 підтвердила в своїх письмових поясненнях від 30 грудня 2012 року начальнику вагонного депо ( а.с.48).

При цьому її пояснення, що вона згідно графіку чергувань була відпочиваючим провідником, а другий провідник ОСОБА_5 збігла з вагону під час ревізії і залишила з ревізорами, а також ті обставини, що в акті ревізії А 031085 від 29 грудня 2012 року по формі ЛУ-4, яким підтверджується, що в вагоні № 1/27663 виявлено 9 безквиткових пасажирів, зазначено, що він складений в присутності начальника поїзду ОСОБА_6 і провідника ОСОБА_5 (а.с.53-54), не може свідчити про відсутність її вини у перевезенні виявлених безквиткових пасажирів.

А висновок суду щодо не встановлення вини позивачки у перевезенні безквиткових пасажирів, і як наслідок, відсутність у відповідача підстав для застосування положень п.18 а Контракту та звільнення позивачки за п.8 ст.36 КЗпП України, зроблений судом без з'ясування всіх обставин по справі, та наданих сторонами доказів.

Той факт, що мається саме вина ОСОБА_2 в провезенні безквиткових пасажирів, підтверджується її особистою заявою на ім'я начальника вагонного депо Маріуполь від 30 грудня 2012 року, в якій вона просить утримати суму економічної відповідальності 8 473 грн.58 коп. за провіз дев'яти безбілетних пасажирів.

Згідно графіку чергувань провідників вагонів поїзду № 77/78 направлення Маріуполь - Москва 28.12. - 30.12.2012 року з 15 годин 55 хвилин 29 грудня чергувала провідник ОСОБА_2(а.с.68).

Ті обставини, що під час посадки пасажирів у вагон по станції Москва та під час перевірки вагону ревізорами чергувала позивачка підтверджується бланком обліку населеності і витрат постільної білизни форми ЛУ-72У, який є бланком суворої звітності ( а.с.56).

Як вбачається з зазначеного бланку 29 грудня в 16 годин зміну прийняла ОСОБА_2, яка після видачі постільної білизни пасажирам, зробила відповідні записи в ньому про видачу комплектів білизни, зазначив на які місця видана білизна та до якої станції.

Після перевірки та проведення ревізорами о 16 годині 40 хвилин запису в зазначеному бланку обліку, по станція Тула видачу постільної білизни та записи в ньому цьому, знову здійснювала позивачка (а.с.56).

Зазначені обставини не заперечував представник позивачки в апеляційному суді.

Суд безпідставно не прийняв до уваги наданий відповідачем «Графік чергувань провідників вагонів поїзду», який підтверджує, що ОСОБА_2 була черговим провідником під час посадки пасажирів по станція Москва і під час перевірки вагону ревізорами, посилаючись на те, що він має численні підчистки та виправлення, оскільки він узгоджується з відомостями бланку обліку населеності і витрат постільної білизни за формою ЛУ-72/У.

Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вина ОСОБА_2 в провезенні безквиткових пасажирів не встановлена, оскільки Акт ревізії складався у відношенні провідника ОСОБА_5, а тому підстав для її звільнення у відповідача не було.

Встановивши факт перевезення безквиткових пасажирів ОСОБА_2 відповідач, відповідно до укладеного між сторонами контракту, мав право звільнити позивачку з роботи за п.8 ст.36 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що звільнення позивачки проведено відповідачем у відповідності з діючими нормами трудового законодавства та п. 18 «а» Контракту, тому підстав для визнання наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вбачається. Враховуючи відсутність порушення зі сторони роботодавця трудових прав позивачки, не вбачається підстав і для задоволення її позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача підстав для утримання із заробітної плати позивачки 8473,58 грн., як суму економічної відповідальності.

Відповідно до багатосторонньої угоди «Про економічну відповідальність за перевезення безквиткових пасажирів, надлишкової ручної поклажі, неоформленого вантажобагажу в поїздах, міждержавного залізничного сполучення» від 1 липня 2012 року, яка підписана адміністраціями залізниць , у тому числі і від адміністрації залізничного транспорту України за провіз кожного безквиткового пасажира адміністрація залізниці формування поїзду несе відповідальність перед адміністрацією залізниці слідування поїзду, контролюючими органами якої виявлений факт порушення. Розмір відповідальності складає 200 швейцарських франків за провіз одного безквиткового пасажира.

При виявлені порушення, за яке цією Угодою визначена економічна відповідальність, контролюючі особи складають акт на бланку Правил контролю (форма ЛУ- 4).

Залізниця, на території якого виявлено порушення, направляє один екземпляр акту в підрозділ пасажирських перевезень відповідальної за порушення залізнодорожньої адміністрації, на підставі яких проводиться взаєморозрахунок.

Визнав свою провину у провозі дев'яти безквиткових пасажирів та заподіяння відповідачу у зв'язку з цим шкоди, позивачка особистою заявою від 30.12.2012 року просить утримати із заробітної плати суму 8473 грн.58 коп. за економічну відповідальність протягом 6 місяців (а.с.49).

На підставі особистої заяви і проведено в подальшому утримання зазначеної суми із заробітної плати ОСОБА_2 (а.с.32-33).

Звільнення позивачки проведено відповідачем у відповідності з діючими нормами трудового законодавства, п. 18 «а» Контракту, тому підстав для визнання наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та утриманої суми за заподіяну підприємству шкоду не вбачається. Враховуючи відсутність порушення зі сторони роботодавця трудових прав позивачки, не вбачається підстав і для задоволення її позову в частині відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням зазначеного та вимог закону, колегія суддів вважає, що рішення суду, як таке що не відповідає вимогам ст.ст.10,60,214-215 ЦПК України, ст. 21, 36, 237-1 КЗпП України, підлягає скасуванню в повному обсязі.

Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів, виходячи з того, що доказів законності та обґрунтованості позовних вимог позивачкою ОСОБА_2 не надано, вважає необхідним у задоволенні її позовів до Державного підприємства «Донецька залізниця» Пасажирського вагонного депо Маріуполь про визнання наказу про її звільнення, поновлення на роботі на посаді провідника пасажирського вагону в резерв провідників 2 групи по контракту ДП «Донецька залізниця» ПВД Маріуполь, стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утриманої суми та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 березня 2013 року скасувати.

У задоволенні позовів ОСОБА_2 до державного підприємства «Донецька залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суми утримання за брак та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.І. Песоцька

Судді Т.Б.Ткаченко

С.А. Попова