Рішення № 33456158, 17.07.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 27 Головуючий у 1-ій інстанції Турченко О.В. Суддя - доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

Іменем України

17 липня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Головуючого - Баркової Л.Л.,

суддів - Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 травня 2013 року,

Встановила :

В квітні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулось з позовом до ОСОБА_2, просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 80947,98 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 5179,90 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 19806,82 грн., по комісії за користування кредитом 2735,04 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором 48895,36 грн., штрафів в сумі 500 грн. - фіксована частина та 3830,86 грн. - процентна складова. Судові витрати 809,48 грн. покласти на відповідача.

Посилалось на те, що відповідно до умов укладеного між Банком і відповідачем 21.11.2006 року договору відповідач отримав кредит в сумі 5179,89 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач умови договору належним чином не виконав.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 травня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 45235 грн.41 коп., судовий збір 452 грн.35 коп., а всього 45687 грн.76 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

По справі також 7 травня 2013 року виновилась ухвала про закриття провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом.

Не погодившись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального і процесуального права, відповідач просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Банка.

Зокрема зазначає, що 21.11.2006 року він з Банком уклав договір, на підставі якого отримав кредит в сумі 5179 грн. на строк 24 місяців, тобто по 21.11.2008 року. Будь-яких інших договорів він не укладав з Банком.

Суд безпідставно не застосував положення ст.654 ЦК України та прийняв до уваги надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («розстрочка») («Стандарт»), з якими він не був ознайомлений і їх не підписував.

Суд не взяв до уваги його заяву про застосування положень ч.3,4 ст.267, ст.257, 258 ЦК України та застосування строку позовної давності і наслідків його спливу, та не звернув уваги на роз'яснення надані постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року, де викладена позиція, що боржнику не потрібно подавати заяву про застосування строку позовної давності.

Відносно цього судом безпідставно не застосовані положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Не погодився з ухвалою суду про закриття провадження у справі та з рішенням суду Банк, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та змінити рішення суду, задовольнивши позовні вимоги Банку в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

Зокрема зазначає, що ухвалюючи рішення суд виходив з того, що ухвалою суду від 7 травня 2013 року провадження у справі в частині стягнення з ОСОБА_2 по тілу кредиту, за відсотками, по комісії та пені закрите.

Суд зменшив розмір пені у порушення ст.551 ч.3 ЦК України, оскільки застосування цієї норми можливо, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому судом не застосовано ст. 549, 611, 627, 629 ЦК України та ч.1 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Зменшуючи розмір неустойки суд послався на те, що відповідач за станом здоров'я не може працевлаштуватися, але якими це підтверджується доказами не зазначив.

Суд необґрунтовано зменшив розмір процентної складової штрафу та відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення фіксованої частини штрафу у розмірі 500 грн.

Оскільки сторони визначили в п.5.3 Договору в якому саме розмірі обчислюється штраф, то зазначені в позову суми підлягають в повному обсязі стягненню з відповідача.

Судом порушені норми та принципи процесуального права, а саме рівності перед законом, і судом, змагальності, диспозитивності цивільного судочинства.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шишелової Н.В., яка просила апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, рішення суду змінити, задовольнив позовні позов Банку у повному обсязі, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, пояснення відповідача та його представника - ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову Банку у задоволенні позову, а апеляційну скаргу Банка відхилити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Банку та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Але зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги Банку суд дійшов висновку, що відповідач порушив майнові права позивача.

Враховуючи, що ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 07.05.2013 року провадження в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту 5179 грн. 90 коп., відсотками за користування кредитом у розмірі 1482 грн., комісією у розмірі 1139 грн.60 коп. та пені 257 грн.07 коп. закрите, дійшов висновку, що в цій частині позовні вимогу Банку є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Враховуючи майновий стан відповідача, той факт, що останній за станом здоров'я тривалий час не може влаштуватися на роботу, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені вдвічі, та стягнення пені у розмірі 24319 грн.14 коп.

Вирішуючи питання про стягнення штрафу 500 грн., суд керувався положеннями ст.549 ч.2 ЦК України, та враховуючи, що штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, дійшов висновку, що вимоги Банку в цій частині необґрунтовані.

Але з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки він не відповідає обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.627, ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено що відповідно до кредитного договору № MRT3RX01603071 від 21.11.2006 року, укладеного з ОСОБА_2, останньому був наданий кредит у сумі 5179 грн.89 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») ( далі - Умови) складає між ним та банком договір, що підтверджується в заяві.

Згідно до розрахунку заборгованості станом на 13.03.2013 р. відповідач має загальну заборгованість в сумі 80947 грн.98 коп.

Отже, відповідач, укладаючи договір, погодився з зазначеними в ньому умовами, оскільки заява позичальника від 21 листопада 2006 року підписана ним, в тому числі і в графі щодо погодження з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Станларт») та тарифами банку, про що виразив свою згоду (а.с.4).

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної даності укладається в письмовій формі.

Відповідно до п.п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які разом з заявою позичальника та Тарифами складає кредитно-заставний договір, термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Зі справи вбачається, що строк повернення кредиту визначений сторонами в договорі по 21 листопада 2008 року. Перебіг позовної давності починається саме з кінцевого терміну повернення кредиту, і строк позовної давності сторонами збільшений до 5 років, а позивач звернувся з даним позовом 8 квітня 2013 року, тобто в межах обумовленого сторонами п'ятирічного строку.

Оскільки між сторонами була домовленість про збільшення позовної давності до 5 років, а перебіг позовної давності почався з листопада 2008 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах погодженої сторонами позовної давності.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не підписував ніяких інших договорів та не був ознайомлений з наданими до матеріалів справи Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка») («Стандарт») являються необгрунтовами та спростовуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо пропущення Банком строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, по процентам, являються помилковими та не ґрунтуються на нормах матеріального права та матеріалах справи.

Безпідставними є і посилання в апеляційному суді представника відповідача щодо невідповідності умов договору, зазначені в заяві позивальника та п.4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), оскільки заборгованість, як вбачається з наданого до матеріалів справи розрахунку, нарахована Банком відповідно до умов договору, визначених сторонами в Заяві позичальника, а саме виходячи з відсоткової ставки поточної заборгованості 12%, а простроченої - 121,18 %.

Як вбачається з п.4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), сторони, відповідно до положень ст.212 ЦК України, в цьому пункті передбачили додаткову відповідальність у разі порушення позичальником зобов'язань по погашенню кредиту передбачених Заявою та пп.3.2.2, 3.3.3 даних Умов.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів не вбачає підстав для застосування загального строку позовної давності встановленої тривалістю у три роки та наслідків спливу позовної давності, оскільки позовна давність збільшена сторонами до п'яти років.

Відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 13 березня 2013 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитом 5179 грн.90 коп., за відсотками 19806 грн.82 коп., з комісії 2735 грн.04 коп., по пені 48895 грн.36 коп., штрафів 500 грн. та 3830 грн.86 коп. (а.с.3).

Відповідач не заперечував, що після отримання кредиту, взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту не виконував, з грудня 2006 року кредит, та відсотки за користування кредитними коштами не виплачував. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовував.

Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, у нього утворилась заборгованість у вищезазначеній сумі, право на стягнення якої наступило у Банка відповідно до положень ст.ст. 1050, 1054 ЦК України.

Судовим наказом, виданим Жовтневим районним судом міста Маріуполя від 5 листопада 2007 року, з ОСОБА_2 на користь Банку стягнуто заборгованість по договору про надання банківських послуг у розмірі 8058 грн.57 коп., у відшкодування судових витрат 40 грн.29 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 15 грн. (а.с.24).

Відповідно до квитанцій від 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 на рахунок Банку перераховано в рахунок погашення заборгованості 8058 грн.57 коп. та у відшкодування судових витрат 40 грн.29 коп. і 15 грн.(а.с.21).

В п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другої статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526,599 ЦК.

Відповідно до п.4.3 Умов договору: кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат Банку згідно п.3.2.11, 3.3.8 Умов, далі - пені згідно розділу 5 цих Умов, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - прострочення винагороди, далі - прострочених відсотків по Кредиту, далі - простроченої заборгованості по кредиту.

За таких обставин, суд безпідставно дійшов висновку щодо відрахування з визначеної позивачем суми заборгованості, заборгованість за кредитом 5179 грн.90 коп., за відсотками за користування кредитом 1482 грн., комісією у розмірі 1139 грн.60 коп. та пені 257 грн.07 коп., яка утворилась у відповідача станом на 3 жовтня 2007 року, оскільки вона, відповідно до вищезазначеного пункту договору підлягає розподілу, відповідно до п.4.3 Умов договору, оскільки правовідносини між сторонами не припинені.

При таких обставинах, рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним і обґрунтованим, а тому на підставі ст.309 ЦПК України, оскільки суд стягнув заборгованість в загальній сумі 45235 грн.41 коп., визначив її без врахування тіла кредиту, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову Банку, та стягненням з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитом 5179 грн.90 коп., заборгованість за відсотками 19806 грн.82 коп.

Пунктом 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с.5 - 8) передбачено у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, сплату позичальником Банку пені у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Відповідно до наданого Банком розрахунку, розмір пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором становить 48895 грн.36 коп.

В ході розгляду справи апеляційним судом представником позивача наданий розрахунок заборгованості по пені, визначений відповідно до умов договору в межах п'ятирічного строку позовної давності , а саме з 13 березня 2008 року по 13 березня 2013 року, розмір якої становить 47507 грн.25 коп.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи ті обставини, що розмір пені значно перевищує суму заборгованості за кредитом і за відсотками, відповідач в квітні 2013 року погасив заборгованість, яку мав станом на жовтень 2007 року, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання, положення п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХП, в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-1У, відповідно до яких несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, а також ті обставини, що своєчасно відповідач не повернув кредит з поважної причини, оскільки був травмований, довгий час лікувався та був визнаний інвалідом третьої групи, враховуючи майновий стан відповідача, який тривалий час не працював, колегія суддів вважає можливим зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором до 6000 грн.

Пунктом 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 відсотків від суми заборгованості.

Враховуючи положення ст.3 та ст.627 ЦК України, в яких зафіксовано принцип свободи договору, який включає й вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників, а також положення ст.526,629 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, договір є обов'язковим для виконання сторонами, визначена позивачем відповідно до п. 5.3 зазначених Умов, сума штрафів 500 грн. та 3830 грн.86 коп. підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні штрафу в сумі 500 грн. та зменшення розміру відсоткової частини штрафу до 5% від визначеної судом заборгованості за відсотками та комісії, не відповідає умовам укладеного сторонами договору та нормам матеріального права.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, який узгоджується з положеннями п.5.3 Умов, розмір штрафу складає 500 грн. (фіксована частина) та 3830 грн.86 коп. (відсоткова частина), а загалом - 4330 грн.86 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь Банку.

При укладенні договору сторони передбачили і сплату позичальником щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 113 грн. 96 коп. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 470 грн.90 коп.

Розмір заборгованості з комісії, відповідно до розрахунку складає 2735 грн.04 коп., яка також підлягає стягненню з відповідача на користь Банку в повному обсязі.

До висновку про часткове задоволення апеляційних скарг колегія суддів надходить у зв'язку з тим, що не повністю погоджується з доводами апеляційних скарг сторін на обґрунтування підстав скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

При зверненні до суду з позовом позивач поніс витрати по оплаті судового збору 809 грн.48 коп. ( а.с.14).

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням вимог Банку, останньому підлягають відшкодуванню зазначені витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме в сумі 380 грн. 52 коп.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 травня 2013 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м.Днепропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість станом на 13 березня 2013 року за кредитом 5179 гривень 90 копійок, заборгованість по процентам за користування кредитом 19806 гривень 82 копійки, заборгованість по комісії 2735 гривень 04 копійки, пені 6000 гривень, штрафів 4330 гривень 86 копійок та у відшкодування витрат на оплату судового збору 380 гривень 52 копійки.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді