Постанова № 3345191, 28.11.2008, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

28 листопада 2008 р.                                                                            Справа № 2-а-10873/08

                                                                                                                             м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мельник-Томенко Жанни Миколаївни,

При секретарі судового засідання:   Пивовар Інні Михайлівні 

За участю представників сторін:

позивача      :   Слюсар О.В., представник на підставі довіреності

відповідача :   Сергієнко Я.М., представник на підставі довіреності

розглянувши матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК"  

до:   Державної податкової інспекції у м. Вінниці 

про: визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Транссигнал ОЛК”26.09.2008 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення –рішення № 0001162330/0 від 19.09.2008 року (справа № 2-а-10873/08).

Позов мотивовано наступним.

Державною податковою інспекцією у м. Вінниці проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатом якої складено акт № 2221/2330/32054869 від 09.09.2008 року. На підставі даного акту ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення –рішення № 000162330/0, яким позивачу нарахована сума податку на додану вартість 102285 грн. та штрафні санкції 51143 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач вважає його протиправним.

Відповідно до п. 3.2.1 акту перевірки, підставою донарахування податку на додану вартість, являється те, що підприємство при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість не вірно визначало звичайну ціну отриманого товару, і, відповідно, занижувало податкові зобов'язання. Так, ДПІ у м. Вінниці, на підставі п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” самостійно перерахувало ціну товару, встановлену митницею при перетині митного кордону і встановило її як звичайну до даної категорії товару (транспортні засоби). Проте, на думку позивача вищевказана норма не дає права органам державної податкової служби на здійснення такого перерахунку та визначення звичайної ціни товару. Позивач вважає, що ним абсолютно вірно розраховано звичайну вартість товару, яка дорівнює визначеній митній вартості, як то передбачає п.4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”. Крім того, позивач вважає, що відповідач невірно трактує названу норму Закону України “Про податок на додану вартість”з огляду на те, що п.4.3 ст.4 даного Закону чітко визначено, що базою оподаткування операцій з поставки товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податків є договірна вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації, з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження та інших платежів, пов'язаних з імпортом товару. Тому, митна вартість складається із всіх доданих до неї платежів. Саме ця вартість і є остаточною, оскільки визначається митним органом на підставі діючого митного законодавства. Натомість, ДПІ у м. Вінниці самостійно визначила підприємству базу оподаткування податком на додану вартість імпортованих товарів додавши до митної вартості витрати, що пов'язані з реалізацією та придбанням товарів, що є абсолютно неприпустимим. Вказане позивач підтверджує посиланням на  Митний кодекс України, Закон України “Про єдиний митний тариф”,  лист Державної митної служби України №3/14-6059-ЕП від 27.12.2001 року, яким затверджені Методичні рекомендації щодо визначення митної вартості транспортних засобів.

За таких підстав, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення №0001162330/0 від 19 вересня 2008 року.

07.10.2008 року товариство з обмеженою відповідальністю “Транссигнал ОЛК”звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення –рішення №0001152330/0 від 19.09.2008 року (справа № 2-а-11126/08).

Позов мотивовано наступним.

ДПІ у м. Вінниці, на підставі акту перевірки № 2221/2330/32054869 від 09.09.2008 року, прийнято податкове повідомлення –рішення № 0001152330/0 від 19.09.2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 209620 грн. Позивач не погоджується з вказаним рішенням, з підстав викладених вище, та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у м. Вінниці №0001152330/0 від 19.09.2008 року.

Ухвалою суду від 31.10.2008 року адміністративні справи № 2-а-11126/08 та № 2-а-10873/08 об’єднані в одне провадження і об’єднаній справі присвоєно номер № 2-а-10873/08.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задоволити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з наступних підстав. Позивачем при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановленої на основі усної домовленості з покупцем, проте не враховано при цьому зміни внесено до п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”. Так, відповідно до вказаної статті, у разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20% база оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. У відповідності до положень п. 4.3. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати акцизних зборів, ввізного мита тощо. Отже, реалізація позивачем товару за нижчою вартістю ні ж та, що підлягає сплаті (встановлена митна вартість) являється неправомірною, оскільки така діяльність не спрямована на отримання прибутку. Враховуючи викладене, відповідач з урахуванням норм митного законодавства, норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору. При цьому, також було враховано думки фахівців ДПА України, викладену в листі від 09.04.2008р. № 7310/7/16-14517.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності дійшов висновку, що позови обґрунтовані та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до акту перевірки № 2221/2330/32054869 від 09.09.2008 року ДПІ у м. Вінниці проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ “Транссигнал ОЛК” з питань  достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.07.2007р. по 01.06.2008р. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на суму 209620 грн., в т.ч.: за грудень 2007 р. –46513 грн., за квітень 2008 року –899 грн., за травень –162208 грн. Також, порушення п. 4.1. ст. 4, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від’ємного значення попереднього звітного періоду по податковій декларації з ПДВ на 102284 грн., в т. ч.: за вересень 2007 р. –на 550 грн., за жовтень 2007 року –на 47980 грн., за січень 2008 року –на 33274 грн., за лютий 2008 р. –20480 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у м. Вінниці прийняті податкові повідомлення –рішення: № 0001162330/0 від 19.09.2008 року, яким за порушення п. 4.1. ст. 4, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 153428 грн., з яких основний платіж – 102285 грн., штрафні санкції –51143 грн.; № 0001152330/0 від 19.09.2008 року, яким за порушення п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість  у розмірі: 5 міс. 2008 р. –162208 грн., 4 міс. 2008 р. –899 грн., 12 міс. 2007 р. –46513 грн., а всього на загальну суму 209620 грн.

Як слідує з акту перевірки № 2221/2330/32054869 від 09.09.2008р. дані порушення виникли внаслідок того, що, на думку відповідача, платником при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановлену на основі усної домовленості з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", який доповнено абзацом наступного змісту: "у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідач, посилаючись на ст.ст. 259, 261 Митного кодексу України, Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003р., п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"  з метою визначення бази оподаткування  податком на додану вартість з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору.

Однак з таким висновком суд не може погодитись, та вважає прийняті на підставі зазначеного вище акту перевірки податкові повідомлення-рішення № 0001162330/0 та № 0001152330/0 від 19.09.2008р. протиправними з наступних підстав.

Відповідно до преамбули Митного кодексу України, Митний кодекс визначає засади   організації  та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України.  А згідно ч. 1 ст. 3 цього Кодексу  порядок переміщення  через  митний  кордон  України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та  справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу. Виходячи зі змісту наведеного, Митний кодекс України  не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем. Згідно ст. 43 Митного кодексу товари і  транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у   повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю  товарів,  які  переміщуються  через   митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

В свою чергу всі вживані автомобілі, в зв’язку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до ст. 43 Митного кодексу закінчився до продажу вживаних автомобілів, що підтверджується митними деклараціями, актом перевірки і поясненнями представників сторін в судовому засіданні. Таким чином митну вартість до них не можна застосовувати.

Згідно п. 1.20.1 ст. 1  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",  звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями,  виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, що визначено п. 1.20 даного Закону.

Посилання відповідача на п.п.1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі,  коли  ціни  на  товари   (роботи,   послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання є безпідставним, оскільки у відповідності до ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.  Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2007р. № 559 встановлено перелік об’єктів державного цінового регулювання на 2007/08 маркетинговий рік, до якого вживані автомобілі не входять. Крім того, жодним іншим законодавчим актом  не передбачено державне регулювання цін   на вживані автомобілі.

Також  безпідставним є застосування відповідачем до спірних правовідносин п. 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв’язку з визначенням принципів державного регулювання цін, оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився. ТОВ "Транссигнал ОЛК"  сплатило ПДВ при розмитнені імпортованих товарів.

Крім того,  у відповідності до п. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок  доведення  того,  що  ціна   договору   не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено обґрунтованість його припущень про те, що договірна ціна на реалізовані позивачем транспортні засоби більше ніж на 20% відрізняється від звичайних цін на них, відповідно, що базу оподаткування операцій з поставки транспортних засобів необхідно визначати звичайними цінами. В акті перевірки  № 2221/2330/32054869 від 09.09.2008р.  відсутні розрахунки визначення звичайних цін на вживані транспортні засоби, будь-які відомості щодо них, обґрунтованість визначення такої ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України  оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні відповідач не довів правомірність  своїх рішень, а його заперечення на позов не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що при прийнятті рішення відповідач діяв з урахуванням думки фахівців ДПА України, викладених в листі від 09.04.2008 №7310/7/16-14517, доведений ДПА у Вінницькій області для врахування при проведенні контрольно-перевірочної роботи, оскільки думка фахівців носить рекомендаційний характер і нею не можуть обґрунтовуватись рішення суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки платіжними дорученнями № 677 від 26.09.2008 року,  № 697 від 03.10.2008 року підтверджено розмір судового збору сплаченого позивачем, що складає по 3,40 грн., на загальну суму 6,80 грн., дана сума підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці № 0001162330/0 від 19.09.2008 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці № 0001152330/0  від 19.09.2008 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ "Транссигнал ОЛК" документально підтверджений розмір судових витрат - 6, 80 грн.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено:  03.12.08 

Суддя/підпис/                                          Мельник-Томенко Жанна Миколаївна