Рішення № 33451587, 04.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1646/13 04.09.13

За позовомЗаступника військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивачаКвартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровськапровизнання права власностіза зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»доКабінету Міністрів України в особі Міністерства оборони Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачаКвартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровськаза участювійськового прокурора Дніпропетровського гарнізонупровизнання права власностіСуддя Босий В.П.

Представники сторін:

прокуратури:Завгородній А.В.від позивача 1 за первісним позовом:Заінчковський Д.А.від позивача 2 за первісним позовом:не з'явивсявід відповідача за первісним позовом:Янчук В.В.від третьої особи:не з'явився

Обставини справи:

Заступник військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» (надалі - ТОВ «Група «Віват») про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А, а саме: літ. А-2 - штаб, літ. а - ганок, літ. Б - технічне приміщення, літ. В - електрощитова, літ. Г - склад неопалювальний, літ. Г1 - прибудова, літ. Д - овочесховище, літ. Е - овочесховище, літ. е - ганок, літ. Ж - навіс для техніки, літ. З - навіс для техніки, літ. И - технічна будівля, літ. и - пандус, літ. І - напівзруйнована будівля, літ. К - майстерня, літ. Л - пилорама, літ. М - туалет, літ. м - прибудова, літ. Н - склад неопалювальний, літ. О - спортзал, літ. П - казарма, літ. П1 - прибудова, літ. п - прибудова, літ. п4 - прибудова, літ. п.1., п.2, п.3, п.5, п.6 - ганки, літ. Р - штаб в/ч, літ. С - сховище для техніки неопалювальне, літ. Т - склад ПММ, літ. У - КТП, літ. Ф - учбовий корпус в/ч, літ. ф - ганок, №1-5 - споруди, вибуло з власності держави з порушенням процедури, встановленої законодавством.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 31.03.2011 р.

13.05.2013 р. представником відповідача до канцелярії суду було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що право власності на спірне майно набуто ним на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2008 р. та зареєстровано у встановленому законом порядку, внаслідок чого підстави для задоволення позову прокурора відсутні.

Крім того, 13.05.2013 р. відповідачем до канцелярії господарського суду Дніпропетровської області було подано зустрічну позовну заяву, в якій ТОВ «Група «Віват» просило визнати суд право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А, а саме: літ. А-2 - штаб, літ. а - ганок, літ. Б - технічне приміщення, літ. В - електрощитова, літ. Г - склад неопалювальний, літ. Г1 - прибудова, літ. Д - овочесховище, літ. Е - овочесховище, літ. е - ганок, літ. Ж - навіс для техніки, літ. З - навіс для техніки, літ. И - технічна будівля, літ. и - пандус, літ. І - напівзруйнована будівля, літ. К - майстерня, літ. Л - пилорама, літ. М - туалет, літ. м - прибудова, літ. Н - склад неопалювальний, літ. О - спортзал, літ. П - казарма, літ. П1 - прибудова, літ. п - прибудова, літ. п4 - прибудова, літ. п.1., п.2, п.3, п.5, п.6 - ганки, літ. Р - штаб в/ч, літ. С - сховище для техніки неопалювальне, літ. Т - склад ПММ, літ. У - КТП, літ. Ф - учбовий корпус в/ч, літ. ф - ганок.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності ТОВ «Група «Віват» на спірне майно, яке не визнається прокурором, виникло на підставі укладання та виконання договору купівлі-продажу від 23.09.2008 р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еланор-Гео» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «Віват».

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2011 р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» до Кабінету Міністрів України в особі Міністерства оборони України про визнання права власності.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 р. справу №5005/3544/2011 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р. у справі №5005/3544/2011 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 р. залишено без змін.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №5005/3544/2011 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. справу №5005/3544/2011 прийнято до провадження та присвоєно їй новий номер №910/1646/13. Розгляд справи призначено на 25.02.2013 р.

19.02.2013 р. до господарського суду міста Києва надійшов лист №5005/3544/2011/7247/13, в якому господарський суд Дніпропетровської області просить повернути матеріали справи у зв'язку з надходженням запиту з Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Через відділ діловодства 21.02.2013 надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» про зупинення провадження у справі №910/1646/13 у зв'язку із подачею касаційної скарги на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р. та на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2013 р. зупинено провадження у справі №910/1646/13 до повернення її матеріалів з господарського суду Дніпропетровської області.

22.05.2013 р. із Вищого господарського суду України до господарського суду міста Києва повернуто матеріали справи №910/1646/13 після перегляду ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 р. у справі №5005/3544/2011 в касаційному порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2013 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.06.2013 р.

05.06.2013 р. від прокурора у справі надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій прокурор просив суд збільшити розмір позовних вимог і визнати право власності за державою на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А, а саме: літ. А-2 - штаб, літ. а - ганок, літ. Б - технічне приміщення, літ. В - електрощитова, літ. Г - склад неопалювальний, літ. Г1 - прибудова, літ. Д - овочесховище, літ. Е - овочесховище, літ. е - ганок, літ. Ж - навіс для техніки, літ. З - навіс для техніки, літ. И - технічна будівля, літ. и - пандус, літ. І - напівзруйнована будівля, літ. К - майстерня, літ. Л - пилорама, літ. М - туалет, літ. м - прибудова, літ. Н - склад неопалювальний, літ. О - спортзал, літ. П - казарма, літ. П1 - прибудова, літ. п - прибудова, літ. п4 - прибудова, літ. п.1., п.2, п.3, п.5, п.6 - ганки, літ. Р - штаб в/ч, літ. С - сховище для техніки неопалювальне, літ. Т - склад ПММ, літ. У - КТП, літ. Ф - учбовий корпус в/ч, літ. ф - ганок, №1-5 - огорожі та споруди, загальною вартістю 11 190 020,00 грн. Вказана заява приймається судом до розгляду.

Крім того, 05.06.2013 р. прокурором було подане до суду клопотання про забезпечення позову, в якому прокурор просив суд заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна.

Судом в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено з огляду на те, що заявником не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими положення ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість застосування заходів до забезпечення позову.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці справу №910/1646/13 передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. справу прийнято до провадження суддею Стасюком С.В. та призначено її до розгляду на 17.07.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.07.2013 р. справу передано для розгляду судді Босому В.П. у зв'язку з його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2013 р. прийнято до провадження суддею Босим В.П., розгляд справи відкладено до 04.09.2013 р.

В судове засідання представники прокуратури та позивача 1 за первісним позовом з'явилися, на виконання вимог ухвали суду через канцелярію подали додаткові письмові пояснення, первісні позовні вимоги підтримали повністю, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечували.

Представник позивача 2 за первісним позовом в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №250327926, отриманим його представником 01.08.2013 р.

В судове засідання представник відповідача за первісним позовом з'явився, надав пояснення стосовно суті спору, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю, проти задоволення первісних позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2006 р. між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством оборони України (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада» (сторона 2) було укладено інвестиційний договір №16/03-06/1Длп про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (надалі - «Інвестиційний договір»).

Згідно з п. 2.5 Інвестиційного договору його предметом є спільна діяльність сторін по проектуванню і будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля. Площа території, на якій відповідно до цього договору буде здійснено будівництво (реконструкція) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами, становить 2,4 га.

Відповідно до п. 2.6 Інвестиційного договору на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) знаходиться нерухоме майно, яке в цілому складається із: казарми - 2 441 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м., складу неопалювального - 435 кв.м, овочесховища - 178 кв.м, навісу для техніки - 1 269 кв.м, овочесховища - 68 кв.м, майстерні - 92 кв.м, пилорами - 39 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м, КПП - 213 кв.м, учбового корпусу - 1 159 кв.м, складу ГСМ - 14 кв.м, штабу в/ч - 449 кв.м, штабу в/ч - 624 кв.м, сховища техніки неопалювального - 77 кв.м, навісу для техніки - 608 кв.м, спортзалу - 334 кв.м, технічної будівлі - 19 кв.м, технічної будівлі - 155 кв.м., технічного приміщення - 20 кв.м, туалету - 68 кв.м, електрощитових - 7 кв.м.

Пунктом 3.1 Інвестиційного договору встановлено, що майно, створене в результаті спільної діяльності сторін, є спільною частковою власністю сторін договору відповідно до розміру пайової участі кожного зі сторін.

Крім того, 29.03.2006 р. між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством оборони України (сторона 1), від імені якого на підставі довіреності №610 від 03.03.2006 р. діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) ОСОБА_4, та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада» (сторона 2) було укладено договір №16/03-06/2Длп про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Длп від 21.03.2006 р. (надалі - «Договір про компенсацію пайової участі»).

Пунктами 1 та 2 Договору про компенсацію пайової участі передбачено, що сторона 2 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) сторони 1 в інвестиційному договорі №16/03-06/1Длп від 21.03.2006 р. шляхом купівлі-продажу майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, та становить розмір пайової участі сторони 1, а саме: казарми - 2 441 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м, складу неопалювального - 435 кв.м, овочесховища - 178 кв.м, навісу для техніки - 1 269 кв.м, овочесховища - 68 кв.м, майстерні - 92 кв.м, пилорами - 39 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м, КПП - 213 кв.м, учбового корпусу - 1 159 кв.м, складу ГСМ - 14 кв.м, штабу в/ч - 449 кв.м, штабу в/ч - 624 кв.м, сховища техніки неопалювального - 77 кв.м, навісу для техніки - 608 кв.м, спортзалу - 334 кв.м, технічної будівлі - 19 кв.м, технічної будівлі - 155 кв.м., технічного приміщення - 20 кв.м, туалету - 68 кв.м, електрощитових - 7 кв.м. Викуп стороною-2 пайової участі (паю) сторони-1 в договорі від 21.03.2006 р. №16/03-06/1Длп здійснюється за 4 979 000,00 грн.

Відповідно до п. 6 вказаного договору сторона-2 приймає у власність майно, що становить розмір пайової участі (паю) сторони-1 за договором №16/03-06/1Длп від 21.03.2006 р. шляхом підписання акта прийому-передачі майна.

На підставі вказаних договорів, 31.07.2008 р. Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада» будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А (нова адреса, присвоєна нерухомому майну військового містечка №14 розпорядженням Дніпропетровської міської ради №819-р від 05.06.2008 р.) були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідністю «Еланор-Гео» шляхом укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №3178.

Із матеріалів справи вбачається, що 29.09.2008 р. Товариством з обмеженою відповідністю «Еланор-Гео» будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А, були відчужені на користь ТОВ «Група «Віват» на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №5631.

Спір у справі виник у зв'язку з порушенням, на думку прокурора, права власності держави на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А.

Суд відзначає, що спірне нерухоме майно було створене у тому числі, на момент дії Конституції СРСР 1977 р., приписами статті 11 якої було визначено, що державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Відповідно до п. 1 ст. 32 Закону України «Про власність» (чинного, на момент створення спірного нерухомого майна) суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної ради України, а згідно із п. 21 ст. 34 вказаного Закону України загальнодержавну (республіканську) власність складає, зокрема, майно Збройних сил, прикордонних і внутрішніх військ.

За приписами ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішенням №3 від 28.01.1952 р. звуженого засідання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих позивачу 2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,27 га в м. Дніпропетровську по вул. Ляшко-Попеля, 14 про що у грудні 1969 року видано державний акт від на право користування землею.

Як вбачається із матеріалів справи (довідка Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська №782 від 26.05.2011 р.) будівлі та споруди військового містечка №14, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А (колишня вул. Ляшко Попеля, 14) закріплені за КЕВ м. Дніпропетровська та перебувають на бухгалтерському обліку в КЕВ м. Дніпропетровська (в кількості 22 одиниці) та знаходяться під охороною військової частини А3139.

Вказані обставини підтверджуються інвентарними картками обліку основних засобів в бюджетних установах та відповідними актами прийняття-передачі основних засобів.

Таким чином, спірне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А (колишня вул. Ляшко Попеля, 14) перебувало у власності держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська.

При цьому, із пункту 2.6 Інвестиційного договору вбачається, що під час його укладення сторони були обізнані, що зазначене в переліку нерухоме майно є державною власністю. Аналогічні положення містяться у пункті 2 Договору про компенсацію пайової участі.

Як вбачається із матеріалів справи, Інвестиційний договір та Договір про компенсацію пайової участі від імені Міністерства оборони України було підписано директором філії центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованої в реєстрі за №610.

Відповідно до змісту зазначеної довіреності Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України Гриценка A.C., уповноважило директора філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд» ОСОБА_4, серед іншого, укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Суд відзначає, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі №1-1081/2010 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень), і призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями, строком на 2 роки.

За змістом вказаного судового рішення було встановлено, що ОСОБА_4, перевищуючи надані йому службові повноваження, діючи в інтересах третіх осіб -Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Тріада», з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі в умовах відсутності відповідного рішення Міністерства оборони України та погодження директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України, перебуваючи у м. Києві по вул. Артема, 59, умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, уклавши від імені держави України в особі Міністерства оборони України із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада» спірний Інвестиційний договір, а також передав нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Тріада» згідно акту прийому-передачі паю.

29.03.2006 р. ОСОБА_4, продовжуючи перевищувати надані йому службові повноваження, перебуваючи у м. Києві по вул. Артема, 59, діючи в інтересах третіх осіб -Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Тріада», з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі реалізував його шляхом укладання Договору компенсації пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі, а також передав нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Тріада» по акту прийому-передачі паю.

Крім того, згідно із повідомленням Департаменту будівництва Міністерства оборони України №227/4/3529 від 27.11.2009 р. рішення Міністра оборони України про укладення директором філії ЦСБУ МОУ «Укроборонбуд» 21.03.2006 р. із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада» Інвестиційного договору та 29.03.2006 р. Договору компенсації пайової участі щодо будівель та споруд військового містечка №14 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля не приймались та у Департаменті будівництва МОУ не погоджувались.

Таким чином, особа, яка підписала від імені Міністерства оборони України Інвестиційний договір, діяла з перевищенням наданих йому службових повноважень, що підтверджується вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі №1-1081/2010.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України» рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

За приписами п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил» №1919 від 28.12.2000 р. реалізація військового майна - це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно договору купівлі-продажу, міни, поставки, та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Уповноважені підприємства (організації) - це суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, зокрема, у разі їх розформування.

З урахуванням викладених норм, Міністерство оборони України повноважне укладати договори про відчуження (реалізацію) нерухомого майна виключно за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 04.11.2008 р.

В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту надання Кабінетом Міністрів України згоди на відчуження спірного нерухомого майна у приватну власність.

Більш того, Договір про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі є фактично договором купівлі-продажу пайового внеску позивача 2, оскільки спрямований на передачу шляхом купівлі-продажу з державної власності у приватну власність юридичній особі нерухомого майна по м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відтак, нормами Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Оскільки судом встановлено, що Договір про компенсацію пайової участі за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна, відтак згідно вимог статті 657 Цивільного кодексу України підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В той же час матеріалами справи підтверджується, що Договір про компенсацію пайової участі було укладено в простій письмовій формі.

Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин, оскільки під час укладення Договору про компенсацію пайової участі не було дотримано вимог чинного законодавства України стосовно форми укладення такого договору, він є нікчемним, а тому не створює прав та обов'язків.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада», а згодом Товариство з обмеженою відповідальністю «Еланор-Гео» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» у визначеному законом порядку не набували право власності на спірні об'єкти нерухомості.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, у відповідності до вимог ст.ст.330, 388, 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі, і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

В даному випадку, укладання угод про відчуження цього майна, навіть при наявності судового рішення щодо виконання цих угод, відбувалось поза волею та без участі власника.

За приписами ст. 346 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правових відносин) право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Ця норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли після підписання недійсних (нікчемних) договорів майно вибуло із володіння власника та в подальшому було декілька разів відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.

Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. у справі №5011-62/1265-2012.

Судом встановлено, що спірне нерухоме майно перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська та знаходиться у його володінні на теперішній час.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно із ст.ст. 392, 388 зазначеного Кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Власник має право витребувати своє майно у тому числі від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, виходячи з того, що Інвестиційний договір та Договір про компенсацію пайової участі вчинені не уповноваженою особою з порушенням норм чинного законодавства, позовні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Крім того, приймаючи до уваги визначені вище висновки суду про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою, підстави для задоволення зустрічної позовної заяви у суду відсутні.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Враховуючи викладене, Заступник військового прокурора Дніпропетровської області правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України задовольнити повністю.

2. Визнати право власності за державою в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А, та перебуває в оперативному управлінні квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, а саме: літ. А-2 - штаб, літ. а - ганок, літ. Б - технічне приміщення, літ. В - електрощитова, літ. Г - склад неопалювальний, літ. Г1 - прибудова, літ. Д - овочесховище, літ. Е - овочесховище, літ. е - ганок, літ. Ж - навіс для техніки, літ. З - навіс для техніки, літ. И - технічна будівля, літ. и - пандус, літ. І - напівзруйнована будівля, літ. К - майстерня, літ. Л - пилорама, літ. М - туалет, літ. м - прибудова, літ. Н - склад неопалювальний, літ. О - спортзал, літ. П - казарма, літ. П1 - прибудова, літ. п - прибудова, літ. п4 - прибудова, літ. п.1., п.2, п.3, п.5, п.6 - ганки, літ. Р - штаб в/ч, літ. С - сховище для техніки неопалювальне, літ. Т - склад ПММ, літ. У - КТП, літ. Ф - учбовий корпус в/ч, літ. ф - ганок, №1-5 - огорожі та споруди, загальною вартістю 11 190 020,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ідентифікаційний код 35043540) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2013 р.

Суддя В.П. Босий