Рішення № 33443686, 10.09.2013, Господарський суд Вінницької області

Дата ухвалення
10.09.2013
Номер справи
902/1168/13
Номер документу
33443686
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 вересня 2013 р. Справа № 902/1168/13

Провадження № 5/902/19/13

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П.,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом: приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" (код ЄДРПОУ 05487478, 22400, м. Калинівка, вул. Чкалова, 1-А, Вінницька область)

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

про визнання договору про надання послуг недійсним

представники сторін:

від позивача : Ляхович О. С. - за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Калинівський Агрохім" 14.08.2013 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору про надання послуг недійсним.

Ухвалою суду від 14.08.2013 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/1168/13 з призначенням до розгляду на 27.08.2013 року.

При цьому, згідно розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 20.08.2013 року та відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу № 902/1168/13 передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 21.08.2013 року вказану вище справу прийнято до провадження з призначенням до розгляду на 27.08.2013 року.

27.08.2013 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 22.08.2013 року слідуючого змісту.

Між позивачем та відповідачем дійсно був укладений договір про надання послуг №4П від 26 серпня 2011 року.

Відповідачем було надано послуги визначені договором в повному обсязі, про що сторонами 26 листопада 2011 року було складено та підписано акт виконаних робіт. Зауважень щодо якості послуг позивач до відповідача не пред'являв, з чого можливо зробити висновок, що послуги були надані якісно. Загальна вартість робіт визначена актом становить 54 032,00 грн..

22 жовтня 2012 року позивачем частково здійснено розрахунки та перераховано відповідачу кошти в сумі 16 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 595 від 22.10.2012 р., а також в рахунок погашення заборгованості було передано запчастини на суму 1550 грн., що підтверджується видатковою накладною №139 від 26.10.2011 р. та товар відповідно до видаткових накладних № 643 від 25 грудня 2012 року та 644 від 25 грудня 2012 року на загальну суму 1475 грн. У зв'язку з цим утворився борг позивача перед відповідачем в сумі 35 007,00 грн..

В подальшому відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням погасити заборгованість, підтвердженням даного є претензія яка була направлена позивачу 1 березня 2013 року, на копії претензії вбачається відмітка, що є доказом отримання претензії позивачем. Не отримавши розрахунку відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30 липня 2013 у справі № 902/997/13 частково задоволений позов відповідача, а саме 35007 грн. основного боргу, 3500 грн. 70 коп. штрафу, 7530 грн. 89 коп. пені, 1499 грн. 07 коп. - 3% річних та 1683 грн. 96 коп. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні 863 грн. 60 коп. пені та 168 грн. 03 коп. - 3% річних було відмовлено. Вище зазначені обставини, які викладені в судовому рішенні підтверджують факт укладання договору та факт надання послуг за договором з боку відповідача.

Також у відзиві зазначається, що відповідач являється фізичною особою - підприємцем та працює сам, тому будь-хто інший не міг підписати договір замість відповідача. Також відповідач особисто надавав послуги та підписував акт виконаних робіт, а отже навіть якби договір був підписаний іншою особою то відповідач вчинивши дії з надання послуг схвалив даний договір, а від так даний договір не може вважатися не дійсним, з підстав зазначених в позовній заяві.

В позовній заяві позивач не навів наявність умислу в діях відповідача, не зазначив щодо яких конкретних істотних обставин позивача було введено в оману, та не доведено факту обману.

Отже твердження позивача викладені в позовній заяві, щодо неповідомлення відповідачем про істотні обставини є безпідставними. Також позивачем не було зазначено, а також не долучено до позовної заяви жодного доказу на яких ґрунтуються позовні вимоги, відсутні будь-які твердження за яких можливо прийти висновку, що договір підписаний не уповноваженою особою. Крім того відповідно до ст. 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи та організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених прав або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, однак зі змісту позовної заяви незрозуміло яким чином відповідач порушив права та законі інтереси позивача.

З огляду на викладене, відповідач просить суд залишити позовну заяву без задоволення.

В зв'язку з неявкою представників сторін та неподання позивачем витребуваних доказів, ухвалою суду від 27.08.2013 року відкладено розгляд справи на 10.09.2013 року.

На визначену дату в судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Перед початком розгляду справи по суті від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової експертизи щодо визначення належності підпису на договорі № 4П від 26.08.2011 року відповідачу.

Суд розглянувши дане клопотання відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

За приписами п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012 року, питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

З врахуванням наведеного та беручи до уваги, що позивачем не наданого обґрунтування щодо призначення експертизи, а також не подано відповідних доказів, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення судової експертизи.

Також представником позивача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів по справі, зокрема для проведення експертного дослідження.

Суд заслухавши представника позивача, вирішив відмовити в його задоволенні, оскільки надання таких доказів можливе під умовою.

В ході розгляду справи, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин, вказаних в позові. Представник відповідача позов не визнав з підстав та за обставин, вказаних у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

26.08.2011 року між приватним акціонерним товариством "Калинівський Агрохім" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір про надання послуг (виконання робіт) № 4П на таких умовах.

Замовник доручає, а виконавець бере на себе проведення наступних робіт : перевезення цукрових буряків вантажним транспортом з причіпом за маршрутами : с. Комсомольск - смт. Бродецьке, цукровий завод, с. Байківка - смт. Бродецьке, цукровий завод; од. виміру - т/км; вартість за од. (грн.) - 1,43 та 1,00; об'єм виконаних робіт та загальна вартість робіт - відповідно до актів про виконані роботи (п. 1.1).

За виконані роботи, зазначені в п. 1.1 договору та в акті здачі-прийому виконаних робіт замовник сплачує виконавцю кошти відповідно до п. 1.1 даного договору (п. 2.1).

Вартість виконаних робіт по даному договору зменшується на вартість паливно-мастильних матеріалів, які виконавець отримав у замовника згідно забірних відомостей. Розрахунок за виконані роботи здійснюється на протязі десяти днів з дня підписання акта здачі-прийому виконаних робіт (частини виконаних робіт) (п. 2.2).

Здача-приймання виконаних робіт здійснюється щомісячно, виконавець повинен повідомити замовника, після чого сторони складають двосторонній акт приймання та здачі у двох примірниках по одному для кожної із сторін (п. 3.1).

Термін дії даного договору встановлюється від дня його підписання і діє до остаточного проведення розрахунків між сторонами по договору (п. 7.1).

На даному договорі напроти замовника - ОСОБА_4 та виконавця - ОСОБА_1 наявні підписи.

В подальшому за період з 26.08. по 25.11.2011 року між приватним акціонерним товариством "Калинівський Агрохім" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підписано акт про виконання робіт по договору № 4П від 26.08.2011 року.

Згідно цього акту відповідачем виконано на користь позивача роботи з перевезення цукрових буряків на віддаль : 12-21 км, 55 км, об'єм виконаних робіт - 4666 т/км, 47360 т/км, загальна вартість робіт - 54 032,00 грн..

Також в акті вказано, що після виконання робіт було встановлено, що роботи (послуги) були виконані (надані), якісно та без порушень і повністю відповідають умовам договору (замовлення).

При цьому, на акті наявні підписи сторін із відбитком печатки приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім".

Відповідно до платіжного доручення № 595 від 22.10.2012 року позивачем сплачено відповідачу кошти у сумі 16 000 грн. із призначенням платежу : за послуги по акту б/н від 25.11.2011 року. Вказану проплату проведено банком 22.10.2012 року.

Крім того, між позивачем та відповідачем проведено взаєморозрахунки товарами на загальну суму 3025,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме : № 139 від 26.10.2011 року на суму 1550,00 грн., № 643 від 25.12.2012 року на суму 475,00 грн. та № 644 від 25.12.2012 року на суму 1000,00 грн..

Також як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2013 року господарським судом Вінницької області прийнято рішення про часткове задоволення позову у справі № 902/997/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" про стягнення 48 569,29 грн. заборгованості за договором № 4П від 26.08.2011 року, яким вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 35 007 грн. основного боргу, 3500 грн. 70 коп. штрафу, 7530 грн. 89 коп. пені, 1499 грн. 07 коп. - 3% річних та 1683 грн. 96 коп. витрат зі сплати судового збору.

Приватне акціонерне товариство "Калинівський Агрохім" не погоджуючись із вказаним рішенням суду звернулося із апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду № 175 від 13.08.2013 року.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

В силу п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг та їх оплати.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приписами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Абзац 4 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, визначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову в даній справі є визнання договору недійсним.

За змістом позовної заяви, підставами позову позивач, посилаючись на ч.2 ст. 203, ч.2 ст. 207, ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 216, ч.1 ст. 230 ЦК України вказав, що у нього виникли обґрунтовані підстави вважати, що відповідач при укладенні договору навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладанні такого правочину, а саме те, що договір підписаний не ФОП ОСОБА_1, а іншою не уповноваженою на це особою та не повідомив позивача суттєвої обставини, які мають істотне значення.

Пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, визначає, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Предметом доказування в даній справі, враховуючи зміст позовних вимог, є встановлення факту обману при укладанні договору та підписання договору не відповідачем.

У відповідності до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до абз. 5 п. 2.10, п. 3.3 вказаної постанови, у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову). У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

В силу п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Згідно абз. 4 п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Як встановлено судом 26.08.2011 року між приватним акціонерним товариством "Калинівський Агрохім" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг (виконання робіт) № 4П, відповідно до якого відповідачем надано позивачу послуги на загальну суму 54 032,00 грн., що підтверджується актом про виконання робіт за період з 26.08. по 25.11.2011 року.

За вказаним актом позивачем сплачено відповідачу кошти у сумі 16 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 595 від 22.10.2012 року.

Також між позивачем та відповідачем проведено взаєморозрахунки товарами на загальну суму 3025,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 139 від 26.10.2011 року на суму 1550,00 грн., № 643 від 25.12.2012 року на суму 475,00 грн. та № 644 від 25.12.2012 року на суму 1000,00 грн..

В судовому засіданні судом оглянуто оригінали вказаних вище документів.

Крім того, господарським судом Вінницької області прийнято рішення від 30.07.2013 року у справі № 902/997/13 щодо стягнення з приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором № 4П від 26.08.2011 року.

Таким чином, часткове погашення заборгованості за вказаним вище договором підтверджує виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, що стало наслідком схвалення приватним акціонерним товариством "Калинівський Агрохім" договору № 4П від 26.08.2011 року.

При цьому, ухвалами суду від позивача витребовувались докази в підтвердження того, що договір № 4П від 26.08.2011 року підписаний не відповідачем, а іншою не уповноваженою особою.

Однак позивачем не надано доказів в підтвердження таких обставин, а також не доведено в силу ст. 33 ГПК України та не надано доказів щодо факту введення відповідачем в оману позивача при укладанні та підписанні договору.

Частина 1 ст. 1 ГПК України, визначає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Разом з тим, позивачем не вказано обґрунтованих обставин та не надано відповідних доказів стосовно порушення відповідачем права і охоронюваних законом інтересів позивача при укладанні та підписанні договору, що стало підставою звернення з відповідним позовом до суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога з підстав наведених позивачем у позовній заяві задоволенню не підлягає, в зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Окрім того, оскільки позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 720,50 грн. за платіжним дорученням № 286 від 08.08.2013 року, тоді як необхідно сплати 1 147,00 грн., надмірно сплачений судовий збір у розмірі 573,50 грн., підлягає поверненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року.

Керуючись ст. ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Відмовити в задоволенні позову повністю.

2. Повернути приватному акціонерному товариству "Калинівський Агрохім" (код ЄДРПОУ 05487478, 22400, м. Калинівка, вул. Чкалова, 1-А, Вінницька область) з Державного бюджету України 573,50 грн. - зайво сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 286 від 08.08.2013 року про що видати відповідну ухвалу.

Повне рішення складено 13 вересня 2013 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

Часті запитання

Який тип судового документу № 33443686 ?

Документ № 33443686 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 33443686 ?

Дата ухвалення - 10.09.2013

Яка форма судочинства по судовому документу № 33443686 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 33443686 ?

В Господарський суд Вінницької області
Попередній документ : 33443661
Наступний документ : 33450981