Постанова № 33437639, 09.09.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 вересня 2013 р. Справа №801/7608/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за участю секретаря судового засіданні Ківа А.С., представника позивача- Псевкін Г.В. довіреність № 28/1 від 20.05.13, прокурора- Дугаренко Р.І. наказ № 1987к від 05.08.13, адміністративну справу

за позовом Малого приватного підприємства "СВ"

до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АРК

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача- Верховна рада АР Крим

за участю Прокуратури м. Сімферополя АР Крим, Прокуратури м. Судака АР Крим

про визнання протиправним та скасування наказу,

Обставини справи: Мале приватне підприємство "СВ" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АРК про визнання протиправним та скасування наказу від 14.06.2013 №70-а "Щодо скасування реєстрації декларації".

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим 15.08.2013 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача- Верховну раду АР Крим .

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 019.09.2013, наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засіданні не з'явився, про місце, час та день його проведення був повідомлений належним чином.

Представник прокуратури заперечував проти задоволення адміністративного позову та надав 15.08.2013 письмові заперечення на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів врегульовані Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності"від 17.02.2011 №2011. Таким чином, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" є спеціалізованим законом у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон України) та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 N461 (далі - Порядок), документами, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорії складності, є зареєстрована Інспекцією декларація про готовність об'єкта до експлуатації, а щодо об'єктів, що належать до IV і V категорії складності, - виданий Інспекцією сертифікат.

Судом встановлено, що 22.11.2012 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю АР Крим за №КР14212225781 була зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації «Тераса на території рятувальної станції з приміщенням обслуговування пляжу» П категорії складності. Замовником є мале приватне підприємство «СВ» (м.Судак, с.Морське, вул.Лазурний берег, 17, і.н.22272874).

Відповідно до пункту 10 статті 39 Закону замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Згідно Порядку у декларації зазначаються відомості: про керівника замовника - юридичної особи, про відповідальну особу - інженера з технічного нагляду (у разі наявності), про генерального підрядника (підрядника - у разі, коли будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) (за наявності), про страхову організацію (за наявності), про осіб, відповідальних за виконання робіт, про генерального проектувальника (проектувальника) (за наявності), про відповідальних осіб генерального проектувальника (проектувальника): головного архітектора (інженера) проекту, особи, що здійснює авторський нагляд (за наявності), про проектну документацію (будівельний паспорт), про дозвільні документи (повідомлення про початок виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання будівельних робіт, інші документи у разі їх наявності), інформація про об'єкт, про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію, техніко-економічні показники об'єкта (з урахуванням результатів технічної інвентаризації), характеристика житлових будинків, основні показники об'єкту.

Статтею 39-1 Закону встановлено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

14.06.2013 Інспекцією ДАБК в АР Крим був виданий наказ №70-а «Щодо скасування реєстрації декларації», в якому реєстрація декларації від 22.11.2012 № КР 14212225781.

Відповідач по справі є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в сфері будівельної діяльності, а тому на його рішення, дії, чи бездіяльність поширюються загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Застосовуючи зазначені критерії до оцінки наказу Інспекції ДАБК в АР Крим від 14.06.2013 №70-а, яким була скасована реєстрація декларації МПП «СВ» про готовність об'єкту до експлуатації суд робить досліджує їх дотримання з боку відповідача.

Так, у наказі від 14.06.2013 відповідач зазначає, що за результатами перевірки прокуратору м.Судака встановлено, що у декларацію МПП «СВ» внесені недостовірні відомості. Рішенням господарського суду АР Крим від 25.11.2010 у справі №500-21/4533-2012 за позовом прокурора м.Судак в інтересах держави в особі Верховної Ради АР Крим та КРП «Протизсувне управління», яке набрало законної сили 28.02.2011, МПП зобов'язано звільнити самовільно зайняту берегозахисну споруду, демонтувати (знести) самовільно встановлений на берегоукріплювальній споруді, розташованій у 60 м західніше спайного причалу над пляжем, залізобетонний майданчик на відмітці набережної 2-го ярусу (+5 м), який використовується для діяльності кафе «Русіч». Даний об'єкт встановлено за межами земельної ділянки наданої в оренду МПП «СВ» для розміщення рятувальної станції.

Таким чином з наказу вбачається існування двох фактів, щодо яких внесені відповідачем недостовірні данні - наявність судового рішення, за яким залізобетонний майданчик, який використовується для діяльності кафе «Русічі» визначений самовільним будівництвом та відсутність документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Судом зазначається що, у пункті 11-1 Декларації про готовність об'єкту до експлуатації позивачем зазначена інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою - договір оренди земельної ділянки від 26.04.2005. Судом встановлено, що 26.04.2005 між Морською селищною радою та малим приватним підприємством «СВ» був укладений договір оренди, відповідно до рішення 25 сесії Морський сільській ради 4-го скликання від 21.03.2005 №222. На підставі якого МПП «СВ» приймає в довгострокове користування земельну ділянку площею 0,0322 га, що розташована за адресою м.Судак, с.Морське, вул.Лазурний берег, 17, під будівлю рятувальної станції з приміщеннями обслуговування пляжу, строком на 25 років. Договір був зареєстрований у Судацькому міському відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» 03.02.2006 за №040601600001.

Разом з тим, а ні в наказі Інспекції ДАБК, а ні в поданні прокурора м.Судак не зазначено, яким чином було встановлено, що земельна ділянка, що знаходиться в оренді МПП «СВ» на підставі договору від 26.04.2005 за адресою м.Судак, с.Морське, вул.Лазурний берег, 17, не є земельною ділянкою на який позивачем збудована тераса на території рятувальної станції з приміщеннями обслуговування пляжу за адресою м.Судак, с.Морське, вул.Лазурний берег, 17.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У даному випадку відповідач не навів належних доказів, яки були наявні на час винесення наказу про скасування реєстрації декларації від 14.06.2013 №70-а.

Таким чином суд робить висновок, що 14.06.2013 в відповідача були відсутні належні докази на підтвердження факту внесення заявником - МПП «СВ» до Декларації про готовність об'єкту до експлуатації завідомо недостовірних відомостей в частині документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою.

Відповідачем наданий акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 20.06.2013, складений головним інспектором Інспекції ДАБК в АР Крим. Проте будь яких порушень в акті не зафіксовано. У зв'язку з чим він не є доказом на підтвердження правомірності рішення відповідача про скасування реєстрації декларації 14.06.2013, наказом №70-а.

Також відповідачем наданий акт перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 07.08.2013, складений головним спеціалістом Державної інспекції сільського господарства в АР Крим. У зазначеному акті зафіксовано, що земельна ділянка, яку використовує МПП «СВ» на підставі договору від 26.04.2005, фактично знаходиться на території пляжу між трасою Алушта-Судак, в районі с.Морське та урізом води Чорного моря. На момент перевірки не земельній ділянці розташована трьох поверхова будівля рятувальної станції та двоповерхова будівля кафе «Русіч».

З наведеного вбачається, що компетентним органом встановлений факт наявності збудованого об'єкту на земельній ділянці, що знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 26.04.2005, і цій об'єкт є терасою на території рятувальної станції з приміщенням обслуговування пляжу, на який 22.11.2012 була зареєстрована декларація про готовність об'єкту до експлуатації .

Вказані обставини спростовують висновок відповідача про внесення МПП «СВ» недостовірних відомостей про документ на право користування земельною ділянкою.

Суд критично ставиться до висновку акту від 07.08.2013 щодо самовільного зайняття позивачем 0,02 га земельної ділянки. Безпосередньо в акті вказано, що точну площу можливо встановити після виносу в натуру межових знаків та проведення геодезичної зйомки земельної ділянки. Тобто висновок зроблений на припущеннях, а тому не є доказом в розумінні статті 69 КАС України.

Суд підкреслює, що вищеперелічені акти були складені пізніш видання наказу про скасування реєстрації декларації від 14.06.2013 №70-а, а тому не підтверджують обґрунтованість його винесення.

Щодо наявності рішення господарського суду АР Крим від 25.11.2010 №500-21/4533-2012, то суд вказує про таке.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року у справі №5002-21/4533-2010, яке залишено без зміни постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 позов задоволено. Зобов'язано мале приватне підприємство "СВ" звільнити самовільно зайняту берегозахісну споруду, демонтувати (знести) самовільно збудований та встановлений на берегоукріплюючій споруді, розташовані у 60 м. західніше спайного причалу над пляжем залізобетонний майданчик на відмітці набережної 2-го ярусу (+ 5 м.), який використовується для діяльності кафе "Русіч", для приведення берег захисної споруди у первинний стан.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідачу не передавались у користування берегоукріплюючі споруди курорту "Морське", договори на їх експлуатацію між: Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління" та малим приватним підприємством "СВ" відсутні, дозволи на розміщення будь-яких об'єктів на берегоукріплюючих спорудах у с. Морське (курорт Морське) від власника або уповноваженого органу також відсутні, у зв'язку з чим розміщення бетонного майданчику на берегоукріплюючий споруді порушує речове право позивача.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Позивачем наданий договір від 22.03.2012 про експлуатацію берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд №09/12, укладений між Кримським республіканським підприємством «Противозсувне управління» та МПП «СВ». Відповідно до умов договору в користування МПП «СВ» надані берегоукріплювальні спору курорту «Морське» м. Судак, ділянка східніше спайного причалу, протяжністю 25 м.

Договір оренди земельної ділянки від 26.04.2005.

Сторонами не заперечується факт реєстрації права власності за МПП «СВ» на нерухоме майно 06.03.2013 за свідоцтвом САЕ №872977.

Таким чином суд робить висновок про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час господарської справи, а тому справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо в даному процесі.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду АР Крим від 06.06.2013 по справі №5002-21/4533-2011 наказ про примусове виконання рішення від 25.11.2010 визнаний таким, що не підлягає виконанню повністю.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно до статті 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином МПП «СВ» є власником об'єкту нерухомого майна - Тераса на території рятувальної станції з приміщенням обслуговування пляжу.

Відповідачем не надано доказів скасування реєстрації права власності або визнання його недійсним, а тому висновок про внесення до декларації про готовність об'єкту до експлуатації недостовірних відомостей не є обґрунтованим.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 Європейський суд вказує, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v.), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (OOneryэldэz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

На думку Суду, незалежно від будь-яких фінансових наслідків, розчарування, яке, природно, може виникнути у результаті такої триваючої ситуації невизначеності, саме по собі становить непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю будь-якого відшкодування за нескінченну неможливість формальної реалізації заявником його права.

На підставі наведеного суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-УІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 09.09.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 12.09.2013.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АРК від 14.06.2013 №70-а.

3.Стягнути на користь малого приватного підприємства "СВ" судовий збір у розмірі 34,41 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.С. Ольшанська