Постанова № 33431651, 09.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2013 року Справа № 923/148/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі)суддів:Кролевець О.А. Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:Стасік О.В. - за дов. від 05.09.2013р. № 2151-15 Тайльмайєр А.М. - за дов. від 14.11.2012р. № 3416-15від відповідача:Лесечко М.В. - за дов. від 01.11.2012р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Жилсервіс"на рішення господарського суду Херсонської області від 22.04.2013р.та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.07.2013р.у справі№ 923/148/13-г господарського суду Херсонської областіза позовомМіського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"доПриватного підприємства "Жилсервіс"простягнення 55 943,85 грн. збитків.

У відповідності до розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 09.09.2013р. № 02-05/730 для розгляду справи № 923/148/13-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В., судді Кролевець О.А., Саранюк В.І.

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства "Жилсервіс" про стягнення 55 943,85 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.04.2013р. (суддя Людоговська В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2013р. (головуючий суддя Лисенко В.А., судді Ліпчанська Н.В., Філінюк І.Г.), позов задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 11, 16, 526, 623, 629 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту заподіяння позивачу збитків, які пов'язані з понаднормативними витоками теплової енергії, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання за договором від 30.11.2009р. про розмежування зон експлуатаційної відповідальності

Не погодившись з рішення та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з'ясування місцевим та апеляційним судами обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування ними норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 526, 614 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що позивачем не було доведено факт витоку теплової енергії та наявність причино-наслідкового зв'язку між діями відповідача і завданими позивачеві збитками.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30.11.2009р. між ПП "Жилсервіс" (сторона-1) та МКП "Херсонтеплоенерго" (сторона-2) було укладено договір про розмежування зон експлуатаційної відповідальності (далі - договір), предметом якого є визначення меж розмежування зон експлуатаційної відповідальності (межа розподілу зобов'язань з утримання мереж або елементів систем теплопостачання) між стороною-1 і стороною-2 та визначення (врегулювання) спільних дій у процесі постачання гарячої води, теплоносія від точки розподілу до крана/опалювального приладу у приміщення споживача (власника чи квартиронаймача у багатоквартирному будинку).

Відповідно до пунктів 2.1. - 2.3. договору межею експлуатаційної відповідальності є зовнішній зріз стіни житлового будинку, а в окремих випадках теплові мережі за адресами, зазначеними в додатку № 1, в межах балансової належності, визначеної додатком № 2, за схемою, складеною у додатку № 3; до зони експлуатаційної відповідальності сторони-1 належать внутрішньобудинкові мережі постачання гарячої води та опалення, що розташовані в межах від межі експлуатаційної відповідальності, за виключенням внутрішньоквартирних мереж гарячого водопостачання та опалення: трубопроводи, прокладені вздовж стін усередині будинку, у техпідвалах і техканалах, а також прилади та пристрої на них, у тому числі запірна арматура, транзитні трубопроводи, до яких без попереднього погодження сторони-2 приєднані внутрішньобудинкові мережі; до зони експлуатаційної відповідальності сторони-2 належать: вводи гарячого постачання та теплові вводи від межі експлуатаційної відповідальності в бік сторони-2, а також внутрішньобудинкові транзитні трубопроводи гарячого водопостачання та опалення, до яких не приєднані внутрішньобудинкові мережі.

Пунктом 3.1. договору передбачені обов'язки сторони-1, зокрема: утримувати в належному технічному стані та експлуатувати внутрішньобудинкові мережі гарячого водопостачання та опалення, обладнання, прилади та пристрої, що встановлені на них, здійснювати їх технічне обслуговування відповідно до межі експлуатаційної відповідальності, вжити заходів до ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень кількісних та якісних показників надання послуг у строки, встановлені згідно із законодавством (підпункт 3.1.1.); стежити за станом внутрішньобудинкових мереж гарячого водопостачання та опалення, не допускати витоку гарячої води та теплоносія, а в разі їх виявлення ліквідувати в терміни, передбачені нормативними документами (підпункт 3.1.11.).

Згідно з пунктом 5.1. договору сторона-1 несе відповідальність, зокрема, за неналежний технічний стан внутрішньобудинкових мереж та запірної арматури (підпункт 5.1.1.), несвоєчасність попередження сторони-2 про аварійну ситуацію та планові роботи на мережах постачання гарячої води та опалення відповідно до межі експлуатаційної відповідальності, визначеної даним договором (підпункт 5.1.5.), порушення строків усунення аварій (підпункт 5.1.6.).

У відповідності до підпункту 5.3.2. пункту 5.3. договору сторони несуть обоюдну відповідальність за несанкціоновані понаднормативні втрати теплоносія, що виникли у разі понаднормативного терміну усунення аварійної ситуації. У даному випадку сторонами складається акт, у якому зазначаються причини аварії та терміни їх усунення. Акт погоджується сторонами у триденний термін після виявлення факту аварії.

Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання умов даного договору (пункт 5.4. договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками позивача 01, 12, 15, 16, 19 листопада 2012 року були складені акти обстеження з питань витоків теплової енергії у підвалах житлових будинків №№ 16, 20, 20а по вул. Дорофеєва, №№ 7, 9 по пр. Береговому, №№ 4, 13 по вул. Шенгелія, №№ 4, 5, 5а, 9, 2/1 по вул. Патона, відповідно до яких виявлено витік теплоносія об'ємом 1 863,26 куб.м

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення 55 943,85 грн. збитків, заподіяних внаслідок понаднормативного витоку теплоносія у внутрішньобудинкових мережах відповідача.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У свою чергу, згідно з положеннями статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

У підпункті 6.3.75. пункту 6.3. Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007р. № 71, передбачено, що у разі витікання (втрати) теплоносія необхідно вжити невідкладних заходів для виявлення місця витоку і усунення дефектів. Підвищений витік води з теплової мережі визначається для джерела теплопостачання за збільшенням витрати підживлювальної води за постійного температурного режиму, а для споживача - за різницею показів витратомірів на подавальному та зворотному трубопроводах теплової мережі.

Згідно з підпунктом 6.3.76. пункту 6.3. цих Правил виробничий витік - втрати мережної води з теплових мереж і систем теплоспоживання під час ремонту, випробувань (на міцність, щільність, розрахункову температуру, теплові і гідравлічні втрати), промивання і заповнення нових систем визначається на підставі відповідних актів. Невиробничий витік - втрати мережної води із систем теплопостачання і систем теплоспоживання згідно з їхньою балансовою належністю має бути віднесено до власника теплових мереж або власника систем теплоспоживання, який допустив цей витік.

Споживач несе відповідальність за витікання теплоносія через несвоєчасне усунення пошкоджень на власних теплових мережах та системі теплоспоживання (пункт 41 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198).

В обґрунтування висновків про задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій посилаються на акти обстеження, складені працівниками позивача 01, 12, 15, 16, 19 листопада 2012 року, якими зафіксовано факт витоку теплоносія у внутрішьобудинокових мережах у підвалах житлових будинків №№ 16, 20, 20а по вул. Дорофеєва, №№ 7, 9 по пр. Береговому, №№ 4, 13 по вул. Шенгелія, №№ 4, 5, 5а, 9, 2/1 по вул. Патона, які відносяться до межі експлуатаційної відповідальності відповідача.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано належним чином: причини витоку теплоносія; чи були відповідачем вчинені відповідні дії стосовно усунення цього витоку, у які строки; чи були порушені відповідачем терміни ліквідації витоків теплоносія, які передбачені нормативними документами.

Окрім цього судами попередніх інстанцій не дано відповідної правової оцінки підпункту 5.3.2. пункту 5.3. договору від 30.11.2009р., яким передбачено обоюдну відповідальність за несанкціоновані понаднормативні втрати теплоносія, що виникли у разі понаднормативного терміну усунення аварійної ситуації.

Також місцевий та апеляційний суди не дали належної правової оцінки наявному в матеріалах справи акту від 15-16.11.2012р. технічного обстеження житлового будинків №№ 2/1, 3, 5, 5а, 9, 23, 25, 21/15 по вул. Патона, №№ 12, 12а, 16, 20, 20а, 24 по вул. Дорофеєва, №№ 2, 4, 13 по вул. Шенгелія, який складений комісією Департаменту житлово-комунального господарства Управління житлового господарства Виконавчого комітету Херсонської міської ради за участю Інспекції з нагляду за станом житлового фонду при Департаменті житлово-комунального господарства Херсонської міської ради, яка в межах своїх повноважень здійснює контроль за здійсненням технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж і вжиттям заходів щодо своєчасної ліквідації аварійних ситуацій, а також представників позивача і відповідача. При цьому суди попередніх інстанцій не перевірили доводи відповідача стосовно того, що цей акт спростовує акти обстеження, складені одноосібно працівниками позивача.

Посилання місцевого суду на те, що йому не зрозуміле існування одночасно актів, складених позивачем, так актів технічного обстеження житлових будинків Департаменту житлово-комунального господарства міської ради від 14, 15, 16 листопада 2012 року, які протирічать один одному, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не свідчать про всебічний, повний та об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Жилсервіс" задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 22.04.2013р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2013р. у справі № 923/148/13-г скасувати.

Справу № 923/148/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.А. Кролевець

В.І. Саранюк