Рішення № 33431268, 04.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/18936-2012 04.09.13За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний

промислово-інвестиційний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «УМВБ»

про стягнення 51324159,52 грн.,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «УМВБ»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Акціонерний

промислово-інвестиційний банк»

2) Приватного акціонерного товариства «Українська міжбанківська

валютна біржа»

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Рейтинг»

про визнання недійсним договорів.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін за первісним позовом:

від позивача - Ковтун А.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився,

та за зустрічним позовом:

від позивача - не з'явився;

від відповідача-1 - Ковтун А.В. (представник за довіреністю);

від відповідача-2 - не з'явився;

від відповідача-3 - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «УМВБ» (далі - Відповідач) про стягнення 51324159,52 грн. заборгованості та штрафних санкцій по Кредитному договору №20-1201/2-1 від 04.05.2011, з яких 44660192,10 грн. заборгованість по кредиту, 4101420,99 грн. заборгованість по відсоткам, 2419093,75 грн. пені за прострочення повернення кредиту та 143452,68 грн. пені за прострочення сплати відсотків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №20-1201/2-1 від 04.05.2011 у зв'язку із чим станом на 12.12.2012 за Відповідачем рахується заборгованість за кредитом в сумі 5587413 доларів США, що еквівалентно 44660192,10 грн., заборгованість за відсотками в сумі 513126,61 доларів США, що еквівалентно 4101420,99 грн., також Позивачем нарахована пеня за кредитом в сумі 302651,54 доларів США, що еквівалентно 2419093,75 грн. та пеня за відсотками в сумі 17947,29 доларів США, що еквівалентно 143452,68 грн.

Відповідач проти первісного позову заперечує, оскільки вважає недійсним Кредитний договір №20-1201/2-1 від 04.05.2011, та звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору №20-1201/2-1 від 04.05.2011 та забезпечувальних правочинів до нього на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Заявлені вимоги зустрічного позову Відповідач мотивує тим, що п.2.1. Кредитного договору є недійсним в силу закону, та відсутність закріпленого в договорі за Банком обов'язку надати кредит свідчить про відсутність предмету Кредитного договору як істотної умови, так само як і відсутність відповідальності Банку за ненадання Кредиту є незаконним. З огляду на недійсність Кредитного договору, на думку Відповідача вбачається і недійсність всіх додатків та змін до нього, а також недійсність укладених на забезпечення Кредитного договору правочинів, з усіма змінами і доповненнями

Позивач проти вимог зустрічного позову заперечує, оскільки на його думку умови Кредитного договору не суперечать закону, та всі його істотній умови є чітко визначеними, а щодо інших умов, то сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідачі 2 та 3 письмових заперечень на зустрічний позов не подали.

В судове засідання 04.09.2013 представники Відповідача по первісному позову та відповідачів 2 та 3 по зустрічному позову не з'явилися, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення їх про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання, а також про відкладення розгляду справи були надіслані на їх адреси місцезнаходження, зазначені в позовних заявах та згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено.

Заявлене Відповідачем клопотання про призначення колегіального розгляду справи судом відхилене, оскільки Відповідачем не обґрунтовано, в чому саме полягає складність даного спору та чому є потрібним призначення колегіального розгляду, а одночасний розгляд первісного на зустрічного позовів по справі, на що посилається заявник, положеннями ГПК України не віднесений до безумовних підстав складності конкретного судового спору та необхідності залучення додатково двох суддів. Також не проведення експертизи по справі, на що також посилається заявник, не свідчить про складність спору, оскільки відповідно до ст. 42 ГПК України висновок експертизи, у випадку його наявності, не є буде беззаперечним доказом по справі, а підлягав би оцінці судом за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України, в сукупності з іншими доказами. Крім того, Відповідач є винним у не проведенні призначеної по даній справі експертизи, оскільки не надав на виконання вимог клопотання експерта витребувані ним документи, та не оплатив попередньої вартості експертного дослідження.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем (Банк, Кредитор) та Відповідачем (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 20-1201/2-1 від 04.05.2011 (Кредитний договір), відповідно до якого Банк має право надати позичальнику кредит у сумі 2500000 доларів США на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені Договором.

Кінцевий термін повернення кредиту сторони встановили як не пізніше 27.04.2012, з ціллю - на розроблення порталу «Фінансово-аналітична система «FTN Monitor».

За умовами п. 3.1 Кредитного договору, кредит надається Банком Позичальника, відкритого в Банку, на поточний рахунок Позичальника.

Відповідно до п. 3.2 Кредитного договору, сторони погодились, що проценти за правомірне користування кредитом сплачуються позичальником у розмірі 10% річних.

А за умовами п. 3.5 Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником встановленого договором строку погашення одержаного кредиту Позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 15% річних, порядок нарахування та сплата яких встановлюється п.п. 3.3 та 3.4 цього договору.

Згідно п. 3.4 Кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також день остаточного повернення кредиту за період, виходячи з фактично кількості календарних днів у місяці та 360 днів у році.

Проценти сплачуються Позичальником щомісячно в день їх нарахування, з поточного рахунку Позичальника № 2600330117882/840 або з інших відкритих у Банку поточних рахунків, на рахунок №2068930117882/840, відкритий у Банку.

В подальшому до Кредитного договору вносилися зміни згідно з договорами від 28.10.2011, від 09.11.2011 та від 27.06.2012.

Так, договорами від 28.10.2011 та від 09.11.2011 до Кредитного договору було внесено зміни, зокрема, щодо того, що Банк має право надати Позичальнику кредит у сумі 5 596 000 доларів США, при цьому цільовим призначенням частини кредитних коштів вже стало придбання Позичальником цінних паперів.

Договором про внесення змін від 27.06.2012 до Кредитного договору сторони внесли доповнення до його п. 3.4 та визначили, що до 30.01.2012 проценти сплачуються Позичальником щомісячно в день їх нарахування з поточного рахунку Позичальника на рахунок Банку, а з 31.01.2012 по 27.07.2012 проценти сплачуються у строк не пізніше 27.07.2012.

Цим же договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору Банк та Позичальник встановили кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 27.07.2012.

Пунктом 3.9 Кредитного договору (з подальшими змінами) сторони встановили предмети забезпечення наданих за договором кредитних коштів, та навели їх в даному пункті договору.

Так, між Банком, Позичальником, Приватним акціонерним товариством «Українська міжбанківська валютна біржа» (Відповідач-2, по зустрічному позову) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит-Рейтинг» (Відповідач-3, по зустрічному позову), на забезпечення виконання зобов'язань Позичальника по Кредитному договору було укладено:

- Договір поруки № 20-2989/3-3 від 28.10.2011 між Банком, Позичальником та Відповідачем-2, зі змінами та доповненнями відповідно до договорів № 20-3132/3-3 від 09.11.2011, № 20-1563/3-3 від 27.04.2012 та № 20-2309/3-3 від 27.06.2012;

- Договір поруки № 20-2990/3-3 від 28.10.2011 між Банком, Позичальником та Відповідачем-3, зі змінами та доповненнями відповідно до договорів № 20-3131/3-3 від 09.11.2011, № 20-1564/3-3 від 27.04.2012 та № 20-2311/3-3 від 27.06.2012;

- Договір застави акцій №20-1234/3-1 від 04.05.2011 між Банком та Позичальником, зі змінами та доповненнями відповідно до договорів № 20-2987/3-1 від 28.10.2011, № 20-3128/3-1 від 09.11.2011 та № 20-1560/3-1 від 27.04.2012;

- Договір застави майнових прав № 20-1549/3-1 від 01.06.2011 між Банком та Позичальником, зі змінами та доповненнями відповідно до договорів № 20-2998/3-1 від 28.10.2011, № 20-3130/3-1 від 09.11.2011, №20-1562/3-1 від 27.04.2012 та № 20-2308/3-1 від 27.06.2012.

Дослідивши доводи зустрічного позову Відповідача (Позичальника) про визнання недійсними Кредитного договору та вищеописаних чотирьох забезпечувальних правочинів до Кредитного договору (з усіма змінами і доповненнями), а також надані Банком заперечення на зустрічний позов, суд дійшов наступних висновків.

Як на підставу недійсності оспорюваних правочинів Відповідач посилається на п.2.1. Кредитного договору, в якому зазначено, що Банк має право, а не обов'язок, надати Позичальнику кредит у погодженій сторонами сумі, тоді як закон приписує умовам кредитного договору обов'язковість зобов'язального характеру. Також Відповідач зазначає, що невизначеність за Банком обов'язку надати кредит свідчить про відсутність предмету Кредитного договору як істотної умови, так само як і відсутність відповідальності Банку за ненадання Кредиту є незаконним.

Крім того, з огляду на недійсність Кредитного договору, на думку Відповідача вбачається і недійсність всіх додатків та змін до нього, а також недійсність укладених на забезпечення Кредитного договору правочинів, з усіма змінами і доповненнями

Відповідно до приписів ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що положення пункту 2.1 Кредитного договору про те, що Банк «має право», а не обов'язок, надати кредит законом не заборонено.

При цьому, законодавством також не вимагається, щоб предмет договору саме чітко співпадав із змістом ст. 1054 ЦК України чи дублював його.

Натомість відповідно до ст. 1056 ЦК України, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Пунктом 3.10. Кредитного договору сторонами також встановлено, що зобов'язання Банку з надання кредиту за цим договором не є безвідкличними.

Так, Банк зобов'язується (п. 4.1.1 кредитного договору) з урахуванням умов, встановлених положеннями цього договору, видавати кредитні кошти виключно з дати укладення та набрання чинності договорів, що є забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором, вказаних в п.3.9.1 цього Договору згідно заявки Позичальника у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів.

При цьому, за п. 4.3.2 Кредитного договору, Банк має право відмовити в оплаті наданих Позичальником документів за рахунок кредитних коштів у випадку, якщо їх оплата суперечить цільовому призначенню кредиту та/або на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Також, право Банку відмовити Позичальнику в наданні кредиту передбачено у випадку за п. 6.2 Кредитного договору.

Право ж Банку надавати кредитні кошти закріплено за ним як за фінансовою установою.

Так, відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, що також зазначено в ст. 1 вказаного Закону, де фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Отже, Позивач є фінансово-кредитною установою, і надання кредиту є його компетенцією та видом статутної діяльності.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Усі вищенаведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору та вищеописаних чотирьох договорів, укладених на його забезпечення; Відповідачем не доведено суду протилежного.

Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог зустрічного позову про визнання недійсними Кредитного договору, та вищеописаних чотирьох забезпечувальних правочинів до Кредитного договору (з усіма змінами і доповненнями), та в задоволенні вимог зустрічного позову відмовляє.

Отже, Відповідач як Позичальник за Кредитним договором, зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені Договором.

На виконання умов Кредитного договору, Позивач надав Відповідачу кредит шляхом перерахування кредитних коштів: 04.05.2011 в розмірі 2500000 доларів США; 31.10.2011 в розмірі 3066000 доларів США; 09.11.2011 в розмірі 30000 доларів США, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями меморіальних ордерів та виписками по рахунку Відповідача.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перевіривши виконаний Позивачем розрахунок заборгованості по неповернутому кредиту та простроченим процентам, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Кредитного договору, а тому, враховуючи все вищенаведене, суд визнає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення 5587413 дол. США заборгованості по неповернутому кредиту та 513126,61 дол.США заборгованості по процентах.

Натомість Відповідачем не доведено суду іншого порядку нарахування відсотків, або не врахування Позивачем здійснених Відповідачем їх оплат. Також, не проведення призначеної судом експертизи по справі є виною Відповідача, який не надав документи на клопотання експерта та не здійснив оплату попередньої вартості, хоча не був позбавлений права та можливості вчинити вищевказані дії (в матеріалах справи відсутні докази протилежного). Відтак, суд дослідив наявні в матеріалах справи докази в порядку ст.ст. 33,43 та 75 ГПК України.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, Відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши доданий Позивачем до позову розрахунок станом пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату відсотків, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам закону, в тому числі положенням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та умовам Кредитного договору, а тому, враховуючи все вищенаведене, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 302651,54 дол. США пені за кредитом за період 30.07.2012-07.12.2012, та 17947,29 дол. США пені за процентами за періоди 30.07.2012-07.12.2012 (по процентам, нарахованим до 30.07.2012) та 31.07.2012-07.12.2012 (по процентам, нарахованим після 30.07.2012).

Позивач просить суд стягнути вищевказані суми заборгованостей та штрафних санкцій в гривневому еквіваленті, та судом враховано, що курс долара США по НБУ на дату здійснення розрахунку позовним вимог в гривневому еквіваленті Позивачем (12.12.2012) співпадає з курсом на дату винесення рішення (04.09.2013), та перевод доларів США в гривневий еквівалент Позивачем обраховано вірно.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відтак, заявлені Позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «УМВБ» (м. Київ, вул. Межигірська, 1; ідентифікаційний код 36471995) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (м. Київ, провулок Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) 44660192 (сорок чотири мільйони шістсот шістдесят тисяч сто дев'яносто дві) грн. 10 коп. заборгованості по кредиту, 4101420 (чотири мільйони сто одна тисяча чотириста двадцять) грн. 99 коп. заборгованості по відсоткам, 2419093 (два мільйони чотириста дев'ятнадцять тисяч дев'яносто три) грн. 75 коп. пені за прострочення повернення кредиту, 143452 (сто сорок три тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн. 68 коп. пені за прострочення сплати відсотків та 64 380 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят) грн. судового збору. Видати наказ.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «УМВБ» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2013

Суддя Сташків Р.Б.