Постанова № 33426170, 10.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р. Справа№ 910/1043/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Українська міжбанківська валютна біржа"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013р.

у справі № 910/1043/13 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Приватного акціонерного товариства ,,Українська міжбанківська валютна біржа"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Група ,,УМВБ"

про стягнення 51 324 159,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ ,,Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до ПрАТ ,,Українська міжбанківська валютна біржа" (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ ,,Група ,,УМВБ" (далі - третя особа) про стягнення 51 324 159,52 грн. заборгованості за договором поруки, в тому числі: 44 660 192,10 грн. - заборгованості по кредиту, 4 101 420,99 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 2 419 093,75 грн. пені за прострочку сплати тіла кредиту.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі № 910/1043/13 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по кредиту в розмірі 5 587 413,00 дол. США (за курсом НБУ на 12.12.2012 р. 44 660 192,10 грн.), заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 31.01.2012 р. по 06.12.2012 р. в розмірі 513 126,61 дол. США (за курсом НБУ на 12.12.2012 р. 4 101 420,99 грн.), пеню за прострочку сплати кредиту в сумі 302 651,54 дол. США (за курсом НБУ на 12.12.2012р. 2 419 093,75 грн.), пеню за прострочку сплати відсотків за користування кредитом в сумі 17 947,29 дол. США (за курсом НБУ на 12.12.2012р. 143 452,68 грн.), а також судові витрати. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту наявності заборгованості у позичальника (третьої особи) за кредитним договором № 20-1201/2-1 04.05.2011 р., а також наявність підстав для стягнення цієї заборгованості з поручителя (відповідача) на підставі договору поруки № 20-2989/3-3 від 28.10.2011р.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі № 910/1043/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду прийнято за неповного з'ясування обставин справи та недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не було враховано, що в провадженні господарського суду розглядається справа, в якій наявний зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору, що є підставою позову у даній справі, проте суд першої інстанції залишив клопотання представника третьої особи про зупинення провадження без задоволення і, вирішуючи даний спір, не дав правової оцінки обставинам, що свідчать про недійсність кредитного договору та правочинів, які забезпечують його виконання. Також, скаржник вважає, що судом не було враховано те, що вимоги позивача повністю забезпечені заставою, а тому на підставі закону позивач міг звернути стягнення на заставлене майно і погасити заборгованість, проте не вжив жодних дій. Додатково скаржник вважає, що суд прийняв до уваги невірний розрахунок позивача заборгованості по сплаті процентів за період з 31.01.2012р. по 06.12.2012р., оскільки, на думку відповідача, позивач безпідставно збільшив суму вимог на 11831,27 дол. США, а питання нарахування процентів та заборгованості за ними є спірним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 17.07.2013р.

У судове засідання 17.07.2013р. представники відповідача та третьої особи не з'явились, хоча повідомлялись про час та місце розгляду скарги своєчасно та належним чином.

Враховуючи клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд відклав її розгляд на 10.09.2013р.

В судове засідання 10.09.2013р. представник відповідача та третьої особи повторно не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду учасники процесу були повідомлені ухвалою суду від 17.07.2013р.

Заяв про відкладення розгляду справи від відповідача та третьої особи не надходило, у зв'язку з цим колегія суддів вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у ній матеріалами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

04.05.2011р. між ПАТ ,,Акціонерний промислово-інвестиційним банк" (банк) та ТОВ ,,Група ,,УМВБ" (позичальник) укладено кредитний договір № 20-1201/2-1 (далі - кредитний договір, а.с. 20-24). В подальшому до кредитного договору між сторонами було укладено низку договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 20-1201/2-1 від 04.05.2011 року, які є його невід'ємними частинами, а саме № 20-2986/2-1 від 28.10.2011 року, № 20-3127/2-1 від 09.11.2011 року, № 20-1559/2-1 від 27.04.2012 року та № 20-2312/2-1 від 27.06.2012 року (а.с. 25-28).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3127/2-1 від 09.11.2011 року, банк має право надати позичальнику кредит в сумі 5 596 000,00 дол. США на умовах встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

У відповідності до п. 2.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2312/2-1 від 27.06.2012 року, кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 27.07.2012 року.

Згідно з п. 3.2 кредитного договору, проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 10 (десять) відсотків річних.

Положеннями п. 3.5 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником встановленого п. 2.2 цього договору строку погашення одержаного кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом виходячи із відсоткової ставки у розмірі 15 відсоток річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.п. 3.3, 3.4 цього договору.

28.10.2011р. між ПАТ ,,Акціонерний промислово-інвестиційним банк" (кредитор), ПрАТ ,,Українська міжбанківська валютна біржа" (поручитель за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю ,,Група ,,УМВБ" (позичальник за договором) укладено договір поруки № 20-2989/3-3 (а.с. 33, 34). В подальшому між сторонами укладено договори про внесення змін до договору поруки № 20-2989/3-3 від 28.10.2011 р., які є його невід'ємними частинами, а саме № 20-3132/3-3 від 09.11.2011 р. та № 20-2309/3-3 від 27.06.2012 р. (далі - договір поруки, а.с. 35, 36).

Згідно з п. 1.1 договору поруки в редакції договору про внесення змін № 20-2309/3-3 від 27.06.2012 р., позичальником є ТОВ ,,Група ,,УМВБ", що зобов'язується повернути кредитору за кредитним договором № 20-1201/2-1 від 04.05.2011 року до 27.07.2012 року кредит у розмірі 5 596 000 доларів США, відповідно до умов, передбачених кредитним договором, сплатити проценти за користування ним у розмірі 10 % річних, у тому числі проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 15 % річних, сплатити неустойку (пеню, штраф), а також відшкодувати кредитору всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Відповідно до умов п. 2.1 договору поруки в редакції договору про внесення змін № 20-2309/3-3 від 27.06.2012 року, поручитель у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором по сплаті кредитору заборгованості по наданому кредиту в розмірі 5 596 000,00 доларів США; процентів, нарахованих за користування кредитом (у тому числі, у разі прострочення виконання зобов'язання по поверненню кредиту, процентів за неправомірне користування кредитом); неустойки (штрафу, пені); збитків завданих кредиторові, зобов'язується виконати зобов'язання по сплаті вказаних вище і несплачених позичальником сум кредитору.

19.11.2012 р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 39/1/1106-9 від 19.11.2012 р. про сплату заборгованості за кредитним договором № 20-1201/2-1 від 04.05.2011 року та договором поруки № 20-2989/3-3 від 28.10.2011 року, яка була отримана поручителем 21.11.2012р. (а.с.46-49).

З матеріалів справи вбачається, що зазначена вимога залишена відповідачем (поручителем) без відповіді та задоволення.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилається на те, що у позичальника (третя особа) виникла прострочена заборгованість за кредитним договором № 20-1201/2-1 від 04.05.2011р., яку останнім не було сплачено. Враховуючи несплату вказаної заборгованості, а також невиконання заявленої позивачем вимоги до поручителя, позивач у судовому порядку просить стягнути з поручителя - відповідача на підставі укладеного договору поруки від 28.10.2011р. № 20-2989/3-3 заборгованість по кредиту, процентам та пеню.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та третьою особою виникли правовідносини з кредитного договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов пунктів 2.1, 3.1 кредитного договору та на підставі заявок позичальника (а.с.29-32) банк надав позичальнику кредит в розмірі 5 596 000,00 дол. США, що підтверджується копіями меморіальних ордерів № 150 від 04.05.2011 р., № 151 від 04.05.2011 р., № 01 від 31.10.2011 р. та № 01 від 09.11.2011 р. (а.с. 112-115) та банківськими виписками по рахунку (а.с. 38-45, 87-91) та не заперечується відповідачем та третьою особою.

Водночас, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав належним чином та в повному обсязі, сплативши банку 24.05.2011р. суму у розмірі 8 587 дол. США (а.с.38), в зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість по кредиту в розмірі 5 587 413,00 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 44 660 192,10 грн., та заборгованість по відсотках за користування кредитом (за період з 31.01.2012 року по 06.12.2012 року) в розмірі 513 126,61 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 4 101 420,99 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів сплати позичальником вказаної заборгованості по кредиту та процентам за користування кредитом матеріали справи не містять.

Отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що наявність заборгованості у позичальника перед банком позивачем доведена належними і допустимими доказами і відповідачем не спростована.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за кредитним договором банк нарахував позичальнику пеню за прострочку сплати кредиту в сумі 302 651,54 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 2 419 093,75 грн. та пеню за прострочку сплати відсотків за користування кредитом в сумі 17 947,29 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 143 452,68 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 5.3 кредитного договору за несвоєчасне повернення сум кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно.

Враховуючи прострочення виконання боржником своїх зобов'язань та порушення умов кредитного договору у зв'язку з його неналежним виконанням, допущені позичальником, з огляду на положення законодавства, колегія суддів погоджується, що банк, як кредитор, вправі нараховувати пеню та вимагати її стягнення. Перевіривши розрахунок пені за прострочку сплати кредиту в сумі 302 651,54 дол. США, що станом на 12.12.2012 р. еквівалентно 2 419 093,75 грн., та пені за прострочку сплати відсотків за користування кредитом в сумі 17 947,29 дол. США, що станом на 12.12.2012 р. еквівалентно 143 452,68 грн., наданих позивачем, колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Як вже зазначалося раніше, в забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, між позивачем, відповідачем та третьою особою 28.10.2011р. було укладено договір поруки.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Положеннями п. 3.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання зобов'язань позичальником у строки, визначені кредитним договором, кредитор зобов'язаний звернутися з письмовою вимогою на адресу поручителя.

Відповідно до п. 3.4 договору поруки виконання поручителем зобов'язань перед кредитором повинно відбутися не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання поручителем вимоги, направленої відповідно до п. 3.2 цього договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, банк, як кредитор, у відповідності до пункту 3.1 договору поруки 19.11.2012р. звернувся до поручителя з відповідною вимогою про сплату заборгованості, яка була отримана поручителем 21.11.2012 р. Проте, як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем, у порядку та у строк передбачений п. 3.4 договору поруки, поручитель своїх зобов'язань перед кредитором (банком) не виконав.

Доказів сплати заборгованості за кредитним договором, в тому числі сум нарахованої пені, відповідач ні суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав. Доказів наявності у поручителя заперечень, заявлених у порядку ст. 555 ЦК України проти сум заборгованості за кредитним договором та названої вимоги матеріали даної справи також не містять.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позивачем вимог про стягнення з відповідача, як поручителя, заборгованості по кредиту в розмірі 5 587 413,00 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 44 660 192,10 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 31.01.2012 року по 06.12.2012 року в розмірі 513 126,61 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 4 101 420,99 грн., пені за прострочку сплати кредиту в сумі 302 651,54 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 2 419 093,75 грн. та пені за прострочку сплати відсотків за користування кредитом в сумі 17 947,29 дол. США, що станом на 12.12.2012 року еквівалентно 143 452,68 грн., визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відтак позовні вимоги судом першої інстанції задоволено правомірно.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції мав би надати оцінку дійсності кредитного договору та зупинити провадження у даній справі, на думку колегії суддів, слід відхилити з таких підстав.

Дійсність кредитного договору не є предметом позову у даній справі, клопотань про вихід за межі позовних вимог сторонами у даній справ не заявлялося.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, наявність або відсутність підстав, з якими закон пов'язує можливість визнати правочин недійсним, у даному випадку кредитний договір, є предметом розгляду в іншій справі № 5011-34/18936-2012, однак станом на момент прийняття рішення у даній справі, вказаний кредитний договір судом не визнано недійсним і його недійсність прямо законом не встановлено. Крім того, позов у даній справі заявлено до поручителя (відповідач), зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору відповідачем у даній справі не заявлялося, як не заявлялося самостійних вимог на предмет спору третьою особою. До того ж відповідач та третя особа не позбавлені права у разі визнання кредитного договору недійсним звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Щодо посилання відповідача на невжиття передбачених законом заходів стягнення заборгованості за рахунок заставленого майна, колегія суддів зазначає, що здійснення таких заходів, як і вибір способу захисту порушеного права чи законного інтересу, відповідно до законодавства є правом кредитора, а не його обов'язком. До того ж, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Посилання відповідача на невірність розрахунку та внаслідок цього збільшення суми заборгованості за період з 31.01.2012р. по 06.12.2012р. на 11831,27 дол., не є обґрунтованими. Виходячи з матеріалів справи та умов договору, а також беручи до уваги розрахунки позовних вимог, наведені позивачем у позові та відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не вбачає підстав вважати їх невірними. Крім того, хоча відповідач й посилається на завищення вимог про стягнення заборгованості по сплаті процентів на суму 11831,27 дол., проте жодного нормативно-правового, а також арифметичного обґрунтування наведеним доводам відповідач не зазначає. Саме по собі заперечення про те, що вказане питання, на думку відповідача, є ,,спірним" та поставлено на вирішення експертизи, не є належним обґрунтуванням за відсутності контррозрахунку або доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається відповідач, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі №910/1043/13, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення суду є законним, обґрунтованим та відповідає обставинам справи, а тому його слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 101, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Українська міжбанківська валютна біржа" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. у справі № 910/1043/13 без змін.

2. Матеріали справи № 910/1043/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Жук Г.А.

Повний текст складено та підписано 11.09.2013р.