Рішення № 33425869, 22.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11258/13 22.08.13 р.

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Манташов»доТовариства з обмеженою відповідальністю «СПАР-ЦЕНТР» простягнення 108 592,03 грн. Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін: Від позивача:Кобилинська Н.О.Від відповідача:Стовбух Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Манташов» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР-ЦЕНТР» про стягнення 108 592,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки №409 від 12.07.2011 р. поставив товар, а відповідач свого грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару своєчасно не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 107 025,36 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 566,67 грн.

12.06.2013 р. позивачем було подано заяву, в якій останній просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які обліковуються на будь-яких рахунках відповідача в банківських або інших фінансових установах.

З огляду на те, що обставин, які б свідчили про неможливість або утруднення виконання рішення суду у даній справі у разі невжиття заходів до забезпечення позову позивачем не наведено, суд відмовляє в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Манташов» про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2013 р. порушено провадження у справі №910/11258/13, розгляд справи призначено на 01.07.2013 р.

В судових засіданнях 01.07.2013 р. та 15.07.2013 р. оголошувалась перерва до 15.07.2013 р. та 08.08.2013 р. відповідно.

15.07.2013 р. до господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.08.2013 р. у зв'язку із перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці справу №910/11258/13 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. справу №910/11258/13 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та розгляд справи призначено до 22.08.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 22.08.2013 р. справу №910/11258/13 передано на розгляд судді Бойку Р.В. у зв'язку із його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2013 р. суддею Бойком Р.В. прийнято справу № 910/11258/13 до провадження.

В судовому засіданні 22.08.2013 р. представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар-Центр» на його користь заборгованість по договору поставки № 409 від 12.07.2011 р. у розмірі 105 664,27 грн. та 3% річних у розмірі 1 566,67 грн., а всього - 107 230,94 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява позивача про зменшення позовних вимог, подана 22.08.2013 р., приймається судом до розгляду.

В судове засідання, призначене на 22.08.2013 р., представник відповідача з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Манташов» (надалі - «постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР-ЦЕНТР» (надалі - «покупець») укладено договір поставки № 409 (надалі - «Договір»).

За умовами п. 1.1 Договору постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з умовами даного договору. Покупець надає замовлення постачальнику на підставі Специфікації, затвердженої сторонами, в якій наведено список товарів, що поставляються за цим Договором, їх ціни, і яка складає невід'ємну частину цього Договору.

У відповідності до п. 2.1 Договору постачальник повинен поставляти товари вчасно, на умовах DDР у відповідності з правилами «ІНКОТЕМС 2000», до відповідної торговельної точки покупця, яка вказана у замовленні, у відповідній кількості і належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням.

Згідно з п. 2.3 Договору постачальник поставляє товари разом з документацією, що підтверджує відповідність за якістю (сертифікати якості, ветеринарні сертифікати, сертифікати відповідності, тощо), яка вимагається відповідним законодавством України для роздрібної реалізації даного виду товару.

Пунктом 2.7 Договору встановлено, що постачальник вважається таким, що виконав зобов'язання поставки товару, якщо він вчасно (згідно замовлення) поставив товари до торгової точки, зазначеної у замовленні, з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим Договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що товари відповідають умовам замовлення покупця та цьому Договору.

Відповідно до п. 2.4 Договору (в редакції Акта розбіжностей до Договору) постачальник за цим Договором поставляє покупцю товари, із залишковим терміном придатності на день поставки не менше ніж 1/2 від загального терміну придатності.

Товари приймаються за кількістю та якістю у відповідній торговій точці покупця, куди товари поставляються на підставі накладних та інших супровідних документів, які підтверджують якість та повноту товарів (п. 2.10 Договору).

Згідно з п. 3.6 Договору (в редакції Акта розбіжностей до Договору) покупець оплачує товари протягом 14 календарних днів з дня продажу товарів за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні, а також документи, що засвідчують якість поставлених товарів. При формуванні початкового товарного запасу при відкритті нової торгової точки (магазину) покупець оплачує поставлені товари протягом терміну, визначеному у цьому пункті, починаючи з дати відкриття нової торговельної точки.

Пунктом 7.9 Договору передбачено, що постачальник гарантує покупцю ліквідність товару. Сторони домовились, що під ліквідністю товару мається на увазі можливість продажу поставленого товару (кожної позиції) кінцевому покупцю на протязі 14 дня з дати поставки. Не проданий в зазначений термін товар покупцем не оплачується, а повертається постачальнику. В такому разі постачальник зобов'язаний власним транспортом і за власний рахунок, не пізніше ніж 7 календарних днів з моменту повідомлення покупцем постачальника, вивезти непроданий (неліквідний) товар, а покупець звільняється від обов'язку сплатити вартість не проданого товару. За погодженням сторони можуть прийняти рішення щодо залишення не проданого в зазначений термін товару у торговельній мережі для подальшої реалізації, але за умов, що покупець сплачує грошові кошти тільки за реалізований на момент платежу товар. Сторони домовились, що покупець в будь-якому випадку має право повернути товар постачальнику, за умов, що кінцевий термін реалізації такого товару спливає не пізніше ніж через 30 днів, а постачальник повинен вивезти такий товар не пізніше 5-ти днів з моменту отримання (письмового, усного) повідомлення від покупця.

На виконання умов Договору в період з 20.07.2011 р. по 27.12.2012 р. позивачем здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 325 824,90 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого на підставі Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 105 664,27 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 325 824,90 грн., що підтверджується видатковими накладними, оформленими в періоді з 20.07.2011 р. по 27.12.2012 р., належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями Договору (п. 3.6) передбачено, що покупець оплачує товари протягом 14 календарних днів з дня продажу товарів. При цьому, за змістом п. 7.9 Договору у відповідача відсутній обов'язок здійснювати оплату товару, який не було реалізовано кінцевому покупцю. Такий товар повертається постачальнику, який зобов'язаний власним транспортом та за власний рахунок вивезти непроданий товар не пізніше ніж 7 календарних днів з моменту повідомлення покупцем.

Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як свідчать матеріали справи, своїх зобов'язань з оплати поставленого в періоді з 20.07.2011 р. по 27.12.2012 р. товар відповідачем належним чином не виконано. В період з 20.07.2011 р. по 31.05.2012 р. відповідачем частково здійснено оплату поставленого товару, а часина товару була повернута позивачу. З урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат та повернення товару, станом на 31.05.2013 р. вартість поставленого, але не оплаченого товару становила 107 025,36 грн.

В подальшому, відповідачем в порядку п. 7.9 Договору було повідомлено позивача про наявність нереалізованого в обумовлений Договором строк товару ще на суму 2 822,10 грн.

20.08.2013 р. відповідачем повернуто позивачу товар на суму 1 361,09 грн., що підтверджується накладною на повернення № 567323 від 20.08.2013 р.

Решта товару - на суму 1 461,01 грн. вивезена позивачем не була. При цьому, в судовому засіданні представник позивача факт наявності обов'язку вивезти вказаний товар не заперечував.

Отже, з огляду на те, що товар на суму 1 461,01 грн. не було реалізовано відповідачем в обумовлений Договором строк, та враховуючи, що відповідач належним чином повідомив позивача про необхідність вивезення такого товару, обов'язок здійснювати оплату зазначеного товару у відповідача відсутній. Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми коштів у розмірі 1 461,01 грн. задоволенню не підлягають.

Наявність решти заявленої до стягнення суми заборгованості (у розмірі 104 203,18 грн.) відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, документів на підтвердження здійснення оплати товару, поставленого в період з 20.07.2011 р. по 27.12.2012 р., на суму 104 203,18 грн. не надано.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за у розмірі 104 203,18 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому задовольняються судом.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 566,67 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що судом встановлено факт прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого на підставі Договору товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є правомірними. За здійсненим судом перерахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягнення 3% річних у розмірі 1 525,31 грн., нараховані за період з 28.09.2012 р. по 05.06.2013 р.

В ході розгляду справи представником відповідача було подано клопотання про припинення провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на п. 6.2 Договору, яким встановлено, що всі спори та розбіжності, які можуть виникнути з цього Договору або у зв'язку з ним, які не можуть бути врегульовані сторонами шляхом переговорів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при асоціації «Український Правозахисний Альянс».

Тобто, фактично відповідач вказує на наявність третейського застереження, яке унеможливлює розгляд даної справи в господарському суді міста Києва, а тому, за твердженням відповідача, провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 господарського процесуального кодексу України.

Стосовно заявленого клопотання суд відзначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

За змістом ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

З огляду на викладені норми вбачається, що необхідною передумовою укладення третейської угоди є існування на момент її укладення відповідного спору між сторонами, з метою передачі якого на розгляд третейського суду й укладається відповідна угода.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Верховного Суду України від 09.12.2009 р. у справі №6-20669св07 та від 02.02.2011 р. у справі №6-17457св10.

Таким чином, у випадку укладення угоди про передачу спору на вирішення третейського суду за відсутності реального існування такого спору на момент її укладення, така угода не відповідає наведеним положенням законодавства України, а тому не породжує передбачених п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, питання про передачу спорів, які можуть виникнути у зв'язку з виконанням Договору, сторони погодили безпосередньо в самому Договорі (п. 6.2), який укладено 12.07.2011 р. Позивач звернувся з позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості з оплати товару, поставленого в період з 20.07.2011 р. по 27.12.2012 р. Обов'язок здійснення оплати товару згідно положень Договору виникає (за наявності певних умов) після здійснення поставки.

Тобто, спір стосовно наявності заборгованості за заявлений до стягнення період виник між сторонами після укладення ними третейської угоди у вигляді третейського застереження в Договорі.

Відтак, на момент укладення третейської угоди реального спору (стосовно здійснення розрахунків за поставлений в період з 20.07.2011 р. по 27.12.2012 р. товар), який є предметом розгляду даної справи, не існувало, а тому така угода не породжує передбачених п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України наслідків для даного спору.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про припинення провадження у справі судом відхиляється, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 104 203,18 грн. та 3 % річних у розмірі 1 525,31 грн.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Манташов» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР-ЦЕНТР» (01004, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4-А, ідентифікаційний код 36148976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Манташов» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 33835789) заборгованість у розмірі 104 203 (сто чотири тисячі двісті три) грн. 18 коп., 3 % річних у розмірі 1 525 (одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять) грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн. 60 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 27.08.2013 р.

Суддя Р.В. Бойко