Рішення № 33419734, 05.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р.Справа № 922/2592/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків про визнання права власності

за участю представників сторін:

позивача - Антонюка В.М. (дов. № 05 від 14.01.2013 р.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання права власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 363,9 кв.м. по вул. Петра Свинаренка, 14 м. Харків.

Суд встановлює наявність наданих заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд переходить до розгляду справи по суті.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. №1540-ХІІ, постановленого після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991р. "Про проголошення незалежності України", все майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, були визнані державною власністю України.

Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України, було передбачене відчуження (приватизація) майна, що перебувало у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, спеціально створеними для цього державними органами приватизації.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" та "Положення про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994р. № 412, а з 27.06.2012р. "Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012р. № 678 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2012р. за № 935/21247, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

До основних завдань РВ ФДМУ по Харківській області віднесена організація та проведення приватизації майна, що перебуває у державній власності, згідно з державною програмою приватизації, та здійснення повноважень власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих рішень.

У 1993 році, в ході приватизації державного майна, згідно Договору купівлі-продажу державного майна № 40 від 04.08.1993р., РВ ФДМУ по Харківській області здійснило відчуження цілісного майнового комплексу Харківського орендного підприємства "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування ім. В.І. Леніна, розміщеного на пр-ті Ілліча, 118 міста Харкова, організації орендарів цього підприємства.

Приватизація здійснювалась у відповідності до чинних на той час редакцій Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та інших нормативно-правових актів.

Зокрема, у відповідності до ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993р. № 158, перед здійсненням вказаного відчуження, РВ ФДМУ по Харківській області була створена комісія для інвентаризації майна підприємства, що підлягало приватизації, з метою визначення фактичної наявності, стану, вартості всього його майна та подальшого способу розпорядження ним.

У відповідності до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 30.07.1993р., затвердженого виконуючим обов'язки начальника РВ ФДМУ по Харківській області, вартість усього складу цілісного майнового комплексу Харківського орендного підприємства "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування становила 1 797 441 000,00 карбованців, з яких була вилучена вартість майна, що не підлягало приватизації (879 650 000, 00 крб. + 21 199 000, 00 крб.), та виокремлено вартість майна, що підлягало приватизації (897 160 000, 00 крб.).

Вартість майна, що не підлягало приватизації, відображала об'єкти, які належали орендарю на суму 879 650 000, 00 карбованців, а також об'єкти соціально-культурно-побутового призначення, для яких були встановлені пільги на суму 21 199 000, 00 карбованців.

Згідно пункту 8 розділу ІІІ плану приватизації Харківського орендного підприємства "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування ім. В.І. Леніна, затвердженого виконуючим обов'язки начальника РВ ФДМУ по Харківській області Сенченком Л.М. 04.08.1993р., до основних засобів, які підлягали передачі в оренду створеному на його базі підприємству на пільгових умовах, з-поміж іншого державного майна були передбачені об'єкти соціально-культурно-побутового призначення за таблицею № 9 в додатку до даного плану приватизації.

Згідно інвентарної відомості за червень 1993 року по цеху 31 по групі 11 цілісного майнового комплексу Харківського орендного підприємства "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування ім. В.І. Леніна, позначеної у таблиці № 9 в додатку до даного плану приватизації, до складу об'єктів соціально-культурно-побутового призначення увійшли медичні пункти, пункти громадського харчування, дитячі установи, а також об'єкти житлового фонду з відповідною інфраструктурою, у тому числі спірна нежитлова будівля, яка являла собою прибудову до житлового будинку по вулиці Петра Свинаренка, 14 міста Харкова за інвентарним номером 21338, кодом затрат 290001, з указівкою дати здачі її в експлуатацію 01.11.1990р. та залишкової вартості у сумі 63 776, 47 карбованців.

Таким чином, відповідно до Договору купівлі-продажу державного майна № 40 від 04.08.1993р. організація орендарів "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування ім. В.І. Леніна стала власником частини цілісного майнового комплексу цього державного підприємства на суму 897 160 000, 00 карбованців, що не включала в себе вартості низки об'єктів, які залишились у державній власності, у тому числі прибудова до житлового будинку по вул. Петра Свинаренка, 14 міста Харкова.

Іншими словами, за результатами приватизації цілісного майнового комплексу Харківського орендного підприємства "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування, спірна нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 363,9 кв.м. по вул. Петра Свинаренка, 14 міста Харкова, не увійшла до статутного фонду створеного на його базі Закритого акціонерного товариства "Титан" та залишались у державній власності.

Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області являється органом управління державного майна, що не ввійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації.

Згідно вказаного Положення, управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.

Проте, як стало відомо РВ ФДМУ по Харківській області від Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 25.10.2006р. у цивільній справі № 2-0-135/06 за заявою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з залученням Харківської міської ради в якості зацікавленої особи, без наявності на те законних підстав постановлено передати у комунальну власність спірну нежитлову будівлю як безхазяйну нерухому річ.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13.04.2011р., залишеною без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 06.12.2011р., апеляційну скаргу РВ ФДМУ по Харківській області було задоволено та скасовано зазначене Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 25.10.2006р. у цивільній справі № 2-0-135/06, а провадження у ній закрито.

Скасовуючи зазначене Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 25.10.2006р. у цивільній справі № 2-0-135/06 Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області, з чим погодилась Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, встановила, що за результатами приватизації цілісного майнового комплексу Харківського орендного підприємства "Титан" по виробництву під'ємно-транспортного устаткування ім. В.І. Леніна, спірна нежитлова будівля, яка являє собою прибудову до житлового будинку по вул. Петра Свинаренка, 14 міста Харкова, не увійшла до статутного капіталу створеного на його базі Закритого акціонерного товариства "Титан" та залишилась у державній власності.

Крім того, встановлено, що станом на 23 грудня 2010 року вказана спірна нежитлова будівля, загальною площею 363,9 кв.м. з інвентарним номером 21338, згідно даних бухгалтерського обліку знаходиться на балансі Закритого акціонерного товариства "Титан", а згідно листа РВ ФДМУ по Харківській області № 18-8979 від 23 грудня 2010 року обліковується як державне майно, що не увійшло до статутного капіталу в процесі приватизації і щодо якого не реалізоване управлінське рішення.

Тобто, за наявності органу управління як власника спірної нежитлової будівлі та особи, що обліковує її на своєму балансі, для тверджень про її безхозність правові підстави були відсутні, оскільки згідно ст. 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Згідно ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

За таких умов, Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13.04.2011р., залишеною без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 06.12.2011р., рішенням суду з цивільної справи було встановлено відсутність правових підстав для ухвалення зазначеного Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 25.10.2006р. у цивільній справі № 2-0-135/06 що визнання спірної нежитлової будівлі безхазяйної та передачі її до комунальної власності.

Намагаючись врегулювати зазначене питання щодо визнання права державної власності на спірну нежитлову будівлю по вул. Петра Свинаренка, 14 без вдавання до звернення до суду, РВ ФДМУ по Харківській області неодноразово зверталось безпосередньо до Харківської міської ради (листи від 20.03.2012р. № 18-1488 та від 27.08.2012р. № 18-4746), Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (лист від 19.03.2012р. № 1477) та Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (лист від 01.03.2013р. № 18-1212), якими була висловлена позиція щодо неможливості його вирішення без вдавання до судового захисту прав та охоронюваних законом інтересів Регіонального відділення.

За таких обставин, РВ ФДМУ по Харківській області звернулось до господарського суду Харківської області за захистом своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів у спосіб визнання права власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 363,9 кв.м. по вул. Петра Свинаренка, 14 міста Харкова за державою Україна в судовому порядку, з підстав викладених вище.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, яке належить державі Україна, а від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд Державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення. Органи Фонду державного майна України становлять єдину систему державних органів приватизації. Регіональні відділення Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права.

До повноважень органів Фонду державного майна України у відповідності до частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" належить прийняття рішення про подальше використання державного майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.

Крім того, відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області являється органом управління державного майна, що не ввійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації.

Фонд державного майна України забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами - відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень (підпункт "і" пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності становлять три складові (ст. 317 ЦК України): право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Володіння майном це юридично закріплена можливість фактично мати майно, впливати на нього в будь-який момент, здійснювати щодо такого майна свою волю.

Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, мати з цього певний зиск та вигоду.

Право розпорядження - це можливість власника установлювати, змінювати та припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Всупереч викладеним вище нормам, Позивач не може в повній мірі здійснити своє право власності щодо зазначених нежитлових приміщень, а саме Позивач обмежений у своєму праві розпоряджатися своїм майном, оскільки право власності на нього не зареєстроване належним чином.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Враховуючи, що Відповідач не надав суду жодного документу, на вимоги суду, який би підтверджував, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимоги Позивача обґрунтованими, доведеною матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 326, 335, 392 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати право власності за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, Код ЄДРПОУ 23148337) на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 363,9 кв.м. по вул. Петра Свинаренка, 14 міста Харкова.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код 04059243) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, Код ЄДРПОУ 23148337) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.09.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.