Постанова № 33419728, 12.09.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.09.2013 р. справа №905/4145/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.суддівБойченка К.І., Стойка О.В.при секретарі Довгалюк К.Г.від позивача:не з»явивсявід відповідача:Канаєв М.І. - за дов. № 007 від 22.04.2013р.Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІР К», м. Харків на рішення господарського суду Донецької областівід31.07.2013 рокуу справі№ 905/4145/13 (суддя Захарченко Г.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІР К», м. Харківдо відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня», м. Слов'янськ Донецької областіпростягнення 10 153 631 грн. 36 коп.ВСТАНОВИВ:

У 2013 році Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІР К", м. Харків звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня», м. Слов'янськ Донецької області про стягнення 10 153 631 грн. 36 коп.

До прийняття рішення у справі позивач неодноразово збільшував розмір позовних вимог і остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь основний борг у розмірі 3 535 760 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 128 846 грн. 02 коп., пеню у розмірі 404 815 грн. 35 коп., інфляційні у розмірі 54 086 грн. 40 коп., збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 436 435 грн. 96 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 31.07.2013 р. у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІР К», м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня», м. Слов'янськ Донецької області про стягнення 10 153 631 грн. 36 коп. було відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІР К», м. Харків, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 31.07.13 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причину неявки суд не повідомив, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 29.08.13 р. не була визнана обов'язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 905/4145/13 та наданих представником відповідача пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІР К» направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня» підписаний проект договору постачання №11-М від 01.06.2012 року, відповідно до п.1.1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІР К» (постачальник) зобов'язався постачати, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня» (покупець) зобов»язався приймати та оплачувати у встановлені договором строки борошно пшеничне 1 ґатунку (товар).

Згідно п.1.3 договору, ціна на товар є договірною і встановлюється за згодою сторін у додаткових угодах, які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п.1.5 договору, кількість товару визначається у додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору.

Як зазначає позивач у своєму позові, він на виконання умов договору постачання №11-М протягом червня 2012 року - серпня 2012 року поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 7 434 000 грн. 00 коп., проте відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня», м. Слов'янськ Донецької області 10 153 631 грн. 36 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Пунктом 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, в тому числі, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до п. 1. ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 628 цього ж кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

У частині 8 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір постачання №11-м від 01.06.12р. у письмовому вигляді є неукладеним, оскільки не був погоджений та підписаний однією з його сторін - Товариством з обмеженою відповідальністю "Слов'янська деревня". Неукладений сторонами договір є неіснуючим у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб.

В матеріалах справи знаходиться рознарядка №3 від 23.07.12р. до додаткової угоди №4 від 23.07.12р. до договору постачання №11-М від 01 червня 2012р. на постачання борошна пшеничного 1 ґатунку ТОВ «ВІР К» підрозділам Державної пенітенціарної служби України з 23.07.12р. по 22.08.12р., проте вказана рознарядка не підписана позивачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, уповноваженими представниками сторін підписана додаткова угода №4 від 08.11.12р. до договору постачання №11-М від 01.06.2012р. та скріплена печатками підприємств, проте в зазначеній угоді сторонами не узгоджені всі істотні умови договору.

За таких підстав, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки договір постачання №11-М від 01.06.2012 року сторонами укладений не був, обов»язок відповідача щодо необхідності здійснення оплати за поставлений товар не виник, а тому позовні вимоги позивача у частині стягнення основного боргу у розмірі 3 535 760 грн. 00 коп., і як наслідок, вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 128 846 грн. 02 коп., пені у розмірі 404 815 грн. 35 коп. та інфляційних у розмірі 54 086 грн. 40 коп. саме на підставі оформленого у письмовому вигляді договору постачання, що визначений позивачем в якості підстави позову, задоволенню не підлягають. Будь-яких змін позивачем підстави позову до моменту початку розгляду справи судом першої інстанції згідно норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

Позивач при зверненні до суду просив також стягнути з відповідача на його користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 436 435 грн. 96 коп.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази по справі відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявності в даному випадку суб»єктивної та об»єктивної сторони спричинених відповідачем збитків позивачу саме у визначеному ним розмірі.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що позивачем не доведено об»єктивну та суб»єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, зокрема, причинно-наслідковий зв»язок між неналежним виконанням відповідачем нібито його договірних зобов'язань за договором постачання №11-М від 01.06.2012 р. та спричиненими позивачу збитками саме у розмірі 436 435 грн. 96 грн., тоді як відповідачем доведено відсутність його вини.

Також позивач про зверненні до суду просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп.

Постановою Верховного Суду України від 31.03.95р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає завдана шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Господарським судом правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 5 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами по справі наявності заподіяної моральної шкоди, протиправності діянь відповідача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та виною відповідача нібито в заподіянні позивачу моральної шкоди.

Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІР К", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська деревня», м. Слов'янськ Донецької області про стягнення 10 153 631 грн. 36 коп.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 31.07.2013 р. у справі № 905/4145/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІР К», м. Харків на рішення господарського суду Донецької області від 31.07.2013 р. у справі № 905/4145/13 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 31.07.2013 р. у справі № 905/4145/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 - у справу;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4 - ДАГС;

5- ГС Дон. обл.

Гриньова О.В.