Постанова № 3341466, 05.12.2008, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

05 грудня 2008 р.                                                                                    Справа № 2-а-13371/08

                                                                                                                 м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мельник-Томенко Жанни Миколаївни,

При секретарі судового засідання:   Пивовар Інні Михайлівні 

За участю представників сторін:

позивача      :   Опанасюк П.П., представник за довіреністю

відповідача 1:   не з'явився

відповідача 2: не з'явився

розглянувши матеріали справи

за позовом: Державної податкової адміністрації у Вінницькій області  

до:   товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Інвест" (відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю "Діавест" (відповідач 2) 

про: визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова адміністрація у Вінницькій області звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер - Інвест”(відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю “Діавест”про визнання недійсним та таким, що суперечить вимогам закону договір.

Позов мотивовано наступним.

Позивачем, під час виконання функцій, визначених ст. 8 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”встановлено факт складення договору поставки нафтової сировини № 63, укладеного між ТОВ “Інтер-Інвест”та ТОВ “Діавест” на загальну суму 380452000 грн. (в тому числі ПДВ 63408666,67 грн.). Позивач вважає, що даний договір необхідно визнати недійсним, оскільки термін його виконання становить грудень 2006 року. Під час зібрання відомостей про укладення та виконання даного договору було встановлено, що станом на 01.01.2007 року зобов’язання за договором відповідачами виконані не були. Відомості про пролонгацію договору також відсутні. На думку позивача, ці обставини вказуються що оспорюваний договір був укладений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються самим договором, що вказує на його фіктивність. У зв’язку з тим, що відповідачами не дотримано вимог ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підстави для недійсності такого правочину.

За таких підстав, позивач просить суд визнати недійсним та таким, що суперечить вимогам закону договір № 63 від 23.03.2006 року укладений між ТОВ “Інтер-Інвест”та ТОВ “Діавест”.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задоволити позовні вимоги.

Відповідач 1 у судове засідання не з’явився, відповідно до відмітки на конверті адресат вибув та не знаходиться за адресою вказаною в установчих документах. Відповідач 1 заперечень на позовну заяву, повноважного представника у судове засідання не направив. Про день, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно і належним чином. Відповідно до ст. 35 КАС України вважається, що юридична особа повідомлена про час та місце слухання справи, якщо судова повістка доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру. Оскільки судова повістка направлена відповідачу 1 рекомендованим листом за адресою вказаною в установчих документах, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи з його участю та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Відповідач 2 у судове засідання не з’явився, відповідно до відмітки на конверті адресат вибув та не знаходиться за адресою вказаною в установчих документах. Відповідач 2 заперечень на позовну заяву, повноважного представника у судове засідання не направив. Про день, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно і належним чином. Відповідно до ст. 35 КАС України вважається, що юридична особа повідомлена про час та місце слухання справи, якщо судова повістка доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру. Оскільки судова повістка направлена відповідачу 2 рекомендованим листом за адресою вказаною в установчих документах, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи з його участю та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Отже, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача 1 та 2, відповідно до положень ст. 128 КАС України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 № 825637, товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер-Інвест”30.07.2002 року зареєстроване юридичною особою, місцезнаходження вул. 1 Травня, 36/2,м. Вінниця, ідентифікаційний код –32102346.

Згідно довідки № 9217 від 26.07.2007 року ТОВ “Інтер-Інвест”взяте на облік платник податку.

У відповідності до довідки від 26.07.2007 року ТОВ “Інтер-Інвест”включене до ЄДРПОУ, місцезнаходження вул. 1 Травня, 36/2, м. Вінниця.

Відповідно до договору № 63 від 23.03.2006 року, укладеного між ТОВ “Діавест”(постачальник) та ТОВ “Інтер-Інвест”(покупець), постачальник зобов’язується на замовлення покупця поставити, продати за обумовленою ціною та передати у власність покупця нафтову сировину згідно Специфікації, а покупець зобов’язується сплатити вартість товару на умовах та в строки, визначені цим договором (п.1.1. договору). Сума договору складає 317043333,33 грн., крім того ПДВ –63408666,67 грн., а всього 380452000 грн. (п. 3.1 договору). Покупець здійснює розрахунки за товар в наступному порядку: шляхом здійснення передплати в розмірі не менше 80% від суми договору, що передбачена п. 3.1. цього договору, що в грошовому виразі становить 304361600 грн., в т. ч. ПДВ, протягом 30 календарних днів з дати підписання цього договору; останній платіж покупець здійснює за 10 календарних днів до початку періоду поставки (п.3.2. договору). Постачальник зобов’язується поставити товар покупцеві протягом травня –грудня 2006 року у разі виконання покупцем порядку розрахунків, передбачених цим договором (п. 4.1 договору).  Договір набуває чинності з моменту його підписання і зберігає свою дію до 31.12.2007 року, а в частині фінансових розрахунків повного виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов’язань (п. 8.1. договору).

Згідно ст.  19  Конституції  України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути   примушений   робити   те,   що  не  передбачено законодавством.  Органи  державної  влади  та   органи   місцевого самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на підставі,  в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що   передбачені Конституцією та законами України.

Статус державної  податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про  державну податкову службу в Україні". Як випливає з ст. 2 Закону України "Про  державну  податкову  службу  в  Україні"  завданнями органів   державної   податкової  служби,  зокрема,  є  здійснення контролю за додержанням  податкового  законодавства,  правильністю обчислення,  повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів,  установлених законодавством. Згідно ст. 9 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, державні податкові   адміністрації в  областях, у разі коли безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків,  інших  платежів,  вони  виконують  щодо  цих платників ті  ж  функції,  що  й  державні  податкові  інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.  Відповідно до п.  11 ст.  10 Закону України "Про  державну  податкову  службу  в Україні"  державні  податкові  інспекції  в  районах,  містах  без районного  поділу,  районах  у  містах,  міжрайонні  та  об'єднані державні  податкові  інспекції виконують такі функції:  подають до судів позови до підприємств,  установ, організацій та громадян про визнання  угод  недійсними  і  стягнення  в  доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами,  а в інших  випадках  -  коштів, одержаних без установлених законом підстав,  а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними  цільовими  фондами  за рахунок  їх  майна.  Отже,  з  аналізу  вищенаведених  норм Закону випливає,  що на відповідні  органи  державної  податкової  служби покладено  функції  щодо подачі до судів позовів про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами  у разі  порушення  сторонами  таких  угод  податкового законодавства.

Для того,  щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти ряд умов, а саме: умови про форму, умови про сторони, умови  про зміст, умови про  відповідність внутрішньої  волі і волевиявлення сторін.

Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право  на  нарахування  податку  та складання   податкових   накладних   надається   виключно  особам, зареєстрованим  як  платники  податку  у  порядку,   передбаченому статтею 9 цього Закону.  Як випливає з ст. 9 вищезгаданого Закону, свідоцтво про реєстрацію як платника податку  на  додану  вартість видається за заявою платника податків органом державної податкової служби.

Як видно з договору № 63 від 23.03.2006 року, ТОВ “Діавест”отримано свідоцтво платника податку на додану вартість № 01851679 від 23.03.2004 року, а ТОВ “Інтер-Інвест” - № 01844092 від 16.08.2002 року.

Згідно ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства,  або  укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може  бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної  влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині. Недійсною   може   бути   визнано   також  нікчемну  умову господарського зобов'язання,  яка самостійно  або в  поєднанні  з іншими  умовами  зобов'язання  порушує  права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються,  зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або   обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню  відмову  від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

З умов договору вбачається, що покупець здійснює розрахунки з постачальником в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірах та порядку передбаченому умовами цього договору (п. 3.3). В разі, якщо покупець затримає сплату будь –якого з визначеним цим договором платежів понад 10 календарних днів з дня настання терміну його сплати, визначеного для здійснення платежу цим договором, постачальник вправі в односторонньому порядку відмовитися від цього договору з причин невиконання покупцем його умов, і вимагати від покупця, фактично понесених постачальником збитків за час необґрунтованої затримки оплати з боку покупця (п.3.4.) В разі невиконання покупцем порядку розрахунків, передбачених умовами договору, постачальник звільняється від обов’язків по передачі товару (п. 3.5 договору). Покупець не має права вимагати передачі товару або повернення грошових коштів, якщо він не виконав зобов’язання по оплаті в повному обсязі (п. 3.6). Підставою для поставки товару покупцю є надходження на рахунок постачальника оплати за товар в повному обсязі (п. 4.2.). Продавець в разі допущеного з власної вини необґрунтованого прострочення передачі товару, сплачує покупцю штраф в розмірі 1% вартості непереданого товару (п. 5.2). Покупець в разі допущеного з власної вини необґрунтованого прострочення оплати за товар, сплачує продавцю пеню в розмірі 1,5% від вартості товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 5.3.)

Так, п. 3.2. договору встановлено попередню оплату в розмірі 80% від суми договору. При цьому, п. 3.6. договору визначено, що покупець  не має права вимагати передачі товару, або повернення грошових коштів, якщо він не виконав зобов’язання по оплаті в повному обсязі. Вказані умови договору не відповідають ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також моральним   засадам суспільства .

Відповідно до ст.173 ГК України господарським  визнається  зобов'язання,  що  виникає  між суб'єктом  господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу  якого  один  суб'єкт  (зобов'язана  сторона,  у  тому  числі боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну   дію   господарського   чи управлінсько-господарського  характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати  роботу,  передати   майно,   сплатити   гроші,   надати інформацію тощо),  або утриматися від певних дій,  а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами     господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських  відносин при  здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на  користь  другої сторони  або  утриматися  від певної дії,  а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.  Майнові зобов'язання,   які    виникають    між    учасниками господарських відносин,  регулюються  Цивільним  кодексом  України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами  господарювання  або  між  суб'єктами  господарювання і не господарюючими  суб'єктами - юридичними  особами  на  підставі господарських договорів, є  господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських  договорів  сторони  можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд  будь-які  умови  договору,  що  не  суперечать законодавству; примірного   договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для  використання  при  укладенні  ними договорів,  коли сторони мають право за взаємною згодою  змінювати окремі  умови,  передбачені примірним договором,  або  доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи  у  випадках,  передбачених законом,  іншим  органом  державної влади,  коли  сторони  не можуть відступати  від  змісту  типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого  однією  стороною  для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються  за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст.179 ГК України).

Згідно ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного  документа,  підписаного  сторонами та  скріпленого печатками.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення  правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та  шостою  статті  203 ЦК України. Так, загальними вимогами, додержання  яких є необхідним для чинності правочину є те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства; особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З огляду на вищевикладене, ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини –правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені, при цьому поділяє їх на два види: нікчемні та оспорювані, принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі.

Згідно ст.80 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань,  як погоджені сторонами, так і ті,  що  приймаються  ними  як  обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір  вважається  укладеним,  якщо  між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто  згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного  виду,  а  також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів справи судом встановлено, що кінцевим строком поставки товару є грудень 2006 року, хоча відповідно до п. 8.1. договір зберігає свою дію до 31.12.2007 року, однак станом на 01.01.2007 року зобов’язання за договором відповідачами не були виконані. Відомості про пролонгацію договору також відсутні. Зміст деяких умов договору суперечить нормам Цивільного кодексу України, а поведінка сторін не засвідчила їх волю до настання відповідних правових наслідків за укладеним між ними договором, умови якого не виконані. Сукупність обставин у справі вказують на те, що договір № 63 від 23.03.2006 року з початку його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені.

Згідно п. 7.3 постанови Пленуму Вищого  господарського  суду України № 1056 від 25.07.2002 "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування  законодавства про  податки", доказами спрямованості умислу суб'єкта  оспорюваних  угод  на приховування  від  оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема,  надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони   угоди) за юридичною та фактичною адресою,  про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування    державної    реєстрації  суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Судом встановлено, що ТОВ “Діавест”, ТОВ “Інтер-Інвест”не знаходяться за юридичними адресами, а також відсутні відомості про подання податкової звітності до органів державної податкової служби.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.86 КАС України суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

 Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 160, 162, 163, 167, 186, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 63 від 23.03.2006 року, укладений між ТОВ "Інтер - Інвест" та ТОВ "Діавест".

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено:  05.12.08 

Суддя/підпис/                                      Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

Постанова набула законної сили 16.12.2008 року.