Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
Справа № 2а-12311/12/0170/21
03.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Мунтян О.І. ,
Дадінської Т.В.
секретар судового засідання Миронова Є.А.
за участю сторін:
представник позивача- Приватного підприємства "ВІВАТ-КРИМ"- Харманська Діна Олександрівна, довіреність № б/н від 29.10.12,
представник відповідача- Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- Чакал Айше Реджепівна, довіреність № 39/10-10 від 02.09.13,
розглянувши матеріали справи № 2а-12311/12/0170/21 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 10.04.13
за позовом Приватного підприємства "ВІВАТ-КРИМ" (вул.Ракетна,36 к.4,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95018)
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.04.13 у справі № 2а-12311/12/0170/21 адміністративний позов - задоволено: визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 19.10.2012 № 0006622204; визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 19.10.2012 № 0006632204. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з постановою суду, представник Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, представник відповідача на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні постанови суду першої інстанції наполягав.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що З 24.09.2012 по 28.09.2012 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Бренд Строй" за період з 01.07.2099 по 30.06.2012, за результатами якої складено Акт перевірки № 6957/22-1/33918524 від 05.10.2012 (далі Акт перевірки).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 19.10.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0006622204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 121 293,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 20 539,50 грн. та № 0006632204 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 144 966,00 грн. нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 14 760,25 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно нарахував позивачеві податкові зобов'язання, оскільки помилково дійшов висновку про нікчемність господарських операцій позивача з його контрагентом та як наслідок, безпідставно виніс податкове повідомлення - рішення щодо позивача, нарахувавши податкові зобов'язання та штрафні санкції.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ "Бренд Строй" укладені Договір підряду від 03.05.2010 № 113 та Договір купівлі-продажу від 03.05.2010 року.
На виконання зазначених Договорів ТОВ "Бренд Строй" складені, підписані та видані позивачу документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, зокрема податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (копії яких належним чином засвідчені та залучені до матеріалів справи).
Взаємовідносин позивача із ТОВ «Бренд Строй» досліджені судовим експертом, згідно висновку якого наданими для дослідження документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Віват Крим"підтверджується фактичне виконання угод, які були предметом перевірки.
Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Окрім того, проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон № 168) об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.
У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.1 ст. ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, надані суду першої інстанції первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Окрім того, щодо доводів заявника апеляційної скарги відносно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні
Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податковим органом не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.
Окрім того, посилання відповідача на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно деяких контрагентів позивача по ланцюгу, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і контрагентом.
Отже, доводи, мотиви відповідача не заслуговують на увагу, так як суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.04.13 у справі № 2а-12311/12/0170/21 залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.04.13 у справі № 2а-12311/12/0170/21 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення виготовлений 09 вересня 2013 р.
Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко
Судді підпис О.І. Мунтян
підпис Т.В. Дадінська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.В.Дугаренко
Судове рішення № 33411058, Севастопольський апеляційний адміністративний суд було прийнято 03.09.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-12311/12/0170/21. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: