Рішення № 33404966, 03.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14599/13 03.09.13

За позовом Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»до Комунального підприємства «Київпастранс»провідшкодування шкоди в порядку регресу Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився,від відповідача: Солодовнік О.С., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 7.903,44 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст.ст. 993 та 1172 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 7.903,44 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2013 порушено провадження у справі № 910/14599/13 та призначено до розгляду на 19.08.2013.

Ухвалою суду від 19.08.2013 розгляд справи було відкладено на 03.09.2013.

Позивач у судове засідання 03.09.2013 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено обґрунтованості розміру виплаченого страхового відшкодування в сумі 7.903,44 грн., зокрема, позивачем не надано документів про оцінку пошкодженого транспортного засобу з визначеною вартістю матеріального збитку та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, проведеною відповідно до норм чинного законодавства.

У судовому засіданні 03.09.2013 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» (далі - позивач) та Фоміною Аллою Василівною (далі - страхувальник) 25.03.2011 було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № УБ-804665 (далі - Договір) за яким було застраховано автомобіль марки «Hyundai» державний номер АА 8285 ІЕ.

В місті Києві 15.11.2011 на перехресті пл. Героїв Бресту/пр. Перемоги сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Hyundai» державний номер АА 8285 ІЕ, який належить на праві власності страхувальнику та перебував під її керуванням та транспортного засобу (тролейбус), державний номер 2512, який належить на праві власності Комунального підприємства «Київпастранс» та перебував під керуванням водія КП «Київпастранс» - Власенка Олександра Петровича.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Hyundai» державний номер АА 8285 ІЕ.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 06.12.2011 у справі № 3-9333/11 Власенка Олександра Петровича визнано винними у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Відповідно до Звіту № АА8285ІЕ_23.11-4 від 23.11.2011 про оцінку з визначення вартості матеріального збитку в результаті пошкодження транспортного засобу марки «Hyundai» державний номер АА 8285 ІЕ, вартість матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу склала 7.593,07 грн.

ДТП згідно з Договором, укладеним між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № СТО-1122561/1 від 15.12.2011, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 7.903,44 грн.

Позивач виплатив дану суму страхового відшкодування, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 18274 від 22.03.2012 на суму 96.436,06 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача заяву вих. № 09-06-06/24303 від 05.10.2012 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 7.903,44 грн., що була отримана уповноваженим представником відповідача 12.10.2012, свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Проте, станом на момент звернення позивача до суду та станом на день винесення судом рішення, відповіді на зазначену заяву відповідачем не надано, виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснено.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди" визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч.1 статті 1172 ЦК України).

Судом встановлено, що на момент ДТП винна особа Власенко О.П. перебував у трудових відносинах із відповідачем, а саме працював на посаді водія 2 Тролейбусного депо та під час ДТП виконував свої трудові обов'язки, що встановлено постановою Святошинського районного суду міста Києва від 06.12.2011 у справі № 3-9333/11 та відповідачем не заперечується.

Відтак, враховуючи положення ст.ст. 1172 та 1187 ЦК України відповідач є особою, що відшкодовує завдану Власенком О.П. шкоду. Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 30.07.2009 у справі № 9/57-31/353 від 04.11.2010 та у справі № 14/222 від 11.05.2011 у справі № 18/1091.

Доводи відповідача про неналежність наданих позивачем доказів, що підтверджують вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai» державний номер АА 8285 ІЕ у сумі 7.903,44 грн., є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Суду надано Звіту № АА8285ІЕ_23.11-4 від 23.11.2011 про оцінку з визначення вартості матеріального збитку в результаті пошкодження транспортного засобу марки «Hyundai» державний номер АА 8285 ІЕ, відповідно до якого вартість матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу склала 7.593,07 грн.

Саме цю суму суд вважає такою, що належним чином доведена, оскільки звіт складений суб'єктом оціночної діяльності згідно вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та складає суму заподіяного власнику транспортного засобу матеріального збитку.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

З урахуванням наведеного, суд, враховуючи встановлені обставини справи, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування підлягають задоволенню частково в сумі 7.593,07 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимих доказів на спростування позовних вимог, та обставин справи, встановлених судом, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604) на користь Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-д, код ЄДРПОУ 00034186) страхове відшкодування в розмірі 7.593 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 07 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.652 (одна тисяча шістсот п'ятдесят дві) грн. 94 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2013.

Суддя Ониськів О.М.