Постанова № 33404703, 30.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2013 р. (15:11) Справа №801/2947/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., за участю секретар судового засідання Устінової І.В., представника позивача Іщенка Р.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Іст Груп»

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Іст Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2013 року № 000022221 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 501142,00 грн. Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу, які викладені у акті перевірки № 257/22-01/30973294/52 про неправомірність включення податкових накладних на суму 501142,00 грн., пов'язані з виконанням будівельно-монтажних робіт по будівництву тимчасових некапітальних споруд модульного типу на залізобетонних платформах з колонами за адресою м. Алупка, вул. Першого Травня, 3, у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на проведення будівельних робіт. Позивач наполягає на тому, що факт відсутності нецільового використання земельної ділянки, встановлення тимчасових споруд у встановленому законом порядку та відсутності потреби в отриманні дозволу інспекції ДАБК на проведення будівельних робіт ТОВ «Вест Іст Груп» підтверджується постановою Окружного адміністративного суду Ар Крим від 21.11.2011 року у справі № 2а-10895/11/0170/5 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2012 року по справі № 5002-3/2904-2011, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні, яке відбулося 30.04.2013 р., підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання, яке відбулось 30.04.2013 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою (том 2 а.с. 247), раніше надав заперечення на позовну заяву. Відповідач вважає, що висновки акту перевірки обґрунтовані, а тому податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 року № 000022221 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ в м. Ялта АР Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ в м. Ялті АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Іст Груп» (далі ТОВ «Вест Іст Груп») зареєстровано виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим 18.05.2000 року та має статус юридичної особи: код ЄДРПОУ 30973294, що підтверджується довідкою АР № 408016 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (том 1 а.с. 6) та свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 775089 (том 1 а.с. 22).

Суд зазначає, що позивач взятий на облік платника податків у ДПІ в м. Ялті та являється платником податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Вест Іст Груп» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та має право звертатися з позовом відповідно до КАС України щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Виходячи з наведеного, враховуючи суб'єктний склад та зміст правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що з 01.02.2013 року тривалістю 5 робочих днів ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Вест Іст Груп», код за ЄДРПОУ 30973294, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.02.2013 року № 257/22-001/30973294/52 (том 1 а.с. 7-17).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 7.4.1 п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 04.04.1997 р. та п. 14.1.185, п.п. 14.1.191, п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями в результаті чого завищено залишок від'ємного значення за вересень 2012 року на загальну суму ПДВ у розмірі 501142,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Ялті АР Крим ДПС України винесено податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 року № 000022221.

Не погодившись з вищевказаними діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з вимогами про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.03.2013 року № 000022221.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність прийняття ДПІ в м. Ялті АР Крим ДПС України податкового повідомлення - рішення від 07.03.2013 року № 000022221, судом встановлено наступне.

За період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року ТОВ «Вест Іст Груп» задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 1903866,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено його завищення у загальній сумі 501142,00 грн., у тому числі:

за 2009 рік у сумі 25467,00 грн., у тому числі 23763,00 грн., листопад у сумі 1704,00 грн.;

за 2010 рік у сумі 262438,00 грн., у тому числі за лютий 28032,00 грн., за березень 54329,00 грн., за квітень 57493,00 грн., за червень 71350,00 грн., за серпень 10000,00 грн., за вересень 667,00 грн., за жовтень 36083,00 грн., за листопад 3250,00 грн., за грудень 333,00 грн.

за 2011 рік у сумі 213237,00 грн., у тому числі січень 5667,00 грн., лютий 9167,00 грн., березень 30842,00 грн., квітень 64450,00 грн., травень 92000,00 грн., червень 11112,00 грн.

На думку перевіряючи, в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 04.04.1997 р. та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями до складу податкового кредиту ТОВ «Вест Іст Груп» за період з 01.10.2009 року по 30.06.2012 року включені податкові накладні пов'язані з виконанням проектних робіт (по корегуванню проекту, інженерній підготовці для реконструкції кліматопавельону за адресою м. Алушта, вул. 1-го Травня, 3) та виконання проектних робіт і будівельно-монтажних робіт по будівництву тимчасових некапітальних споруд модульного типу на залізобетонних платформах з колонами за адресою м. Алупка, вул. 1-го Травня, 3 на які не має дозвільних документів на суму ПДВ у розмірі 501142,00 грн., в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення на суму 501142,00 грн., у тому числі:

за 2009 рік у сумі25467,00 грн., у тому числі 23763,00 грн., листопад у сумі 1704,00 грн.;

за 2010 рік у сумі 262438,00 грн., у тому числі за лютий 28032,00 грн., за березень 54329,00 грн., за квітень 57493,00 грн., за червень 71350,00 грн., за серпень 10000,00 грн., за вересень 667,00 грн., за жовтень 36083,00 грн., за листопад 3250,00 грн., за грудень 333,00 грн.

за 2011 рік у сумі 213237,00 грн., у тому числі січень 5667,00 грн., лютий 9167,00 грн., березень 30842,00 грн., квітень 64450,00 грн., травень 92000,00 грн., червень 11112,00 грн.

Згідно висновків відповідача в період, що перевірявся ТОВ «Вест Іст Груп» здійснювало підготовчі роботи та будівельно-монтажні роботи по будівництву тимчасових некапітальних споруд модульного типу на залізобетонних платформах з колонами за адресою м. Алушта, вул. 1-го Травня, 3.

На момент перевірки у ТОВ «Вест Іст Гпуп» відсутній дозвіл на виконання будівельних робіт по будівництву некапітальних споруд.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом, у зв'язку з чим позивач не мав законних підстав для включення до складу податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 30.06.2012 року податкові накладні пов'язані з виконанням цих робіт.

Як свідчать матеріали справи позивач дійсно у період, що перевірявся виконував проектні роботи і будівельно-монтажні роботи по будівництву тимчасових некапітальних споруд модульного типу на залізобетонних платформах з колонами за адресою м. Алупка, вул. 1-го Травня.

Судом встановлено, що на підставі рішення Алупкінської міської ради від 02.04.2009р., №23/7 між ТОВ «Вест Іст Груп» та Алупкінською міською радою 09.06.2009р. укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1. якого Алупкінська міська рада передає, а ТОВ «Вест Іст Груп» приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 1,4700 га, для будівництва та обслуговування багатоквартирного та багатофункціонального житлового будинку. 09.06.2009р. складено Акт приймання -передачі вказаної земельної ділянки.

Відповідно до п. 7.2 договору оренди земельної ділянки «Орендар має право» зводити у встановленому законом порядку споруди і будівлі без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно з п. 4.9. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року № 273, зведення тимчасових будівель та споруд без улаштування фундаментів не потребує отримання дозволу від Інспекції.

Відповідно до ч.17 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» порядок розміщення тимчасових споруд та реклами здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Регіональними правилами забудови і використання територій в АР Крим затвердженими Постановою Верховної Ради АР Крим від 18.09.2002р. № 241-3/02, визначено, що тимчасові об'єкти торгівлі і обслуговування - об'єкти, що окремо стоять, вбудовані і прибудовані, з обмеженим терміном експлуатації, що припускають можливість демонтажу; як правило, термін експлуатації даних об'єктів на конкретній ділянці визначається рішенням місцевого органу виконавчої влади, паспортом тимчасового об'єкту торгівлі (обслуговування), договором оренди (приміщення) земельної ділянки.

Ст. 11 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачає, що сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах своїх повноважень вирішують питання планування, забудови та іншого використання територій згідно із схемою планування територій відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи.

Відповідно до підпункту 1.1. Розділу IV Реалізація містобудівної документації «Регіональних правил забудови та використання територій в Автономній Республіці Крим», затверджених постановою Верховної ради Автономної республіки Крим від 18 вересня 2002року №241-3/02 (в редакції чинній на момент прийняття виконавчим комітетом Алупкінської міської ради рішення № 84 від 18 березня 2010р.) для будівельних цілей фізичні та юридичні особи (забудовники), зацікавлені в розміщенні об'єкту будівництва на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні (власності), звертаються із заявою (клопотанням) та необхідним обґрунтуванням до ради або виконавчого комітету (якщо ці повноваження було делеговано радою виконавчому органу).

Розділом V Регіональних правил забудови та використання територій в АР Крим, затверджених постановою ВР АР Крим №241-3/02 від 18.09.2002р., врегульовані питання будівництва в розміщення тимчасових споруд (об'єктів) торгівлі, обслуговування та реклами. За п. 2.7. Регіональних правил забудови і використання територій в Автономній Республіці Крим, затверджених Постановою № 241-3/02 ВР АРК від 18.09.2002р. на підставі рішень органу місцевого самоврядування відділ архітектури та містобудування у відповідності до комплексної схеми розміщення розробляє і видає замовнику Паспорт розміщення тимчасового об'єкта торгівлі чи обслуговування. В Паспорті розміщення об'єкта зазначаються місце розташування об'єкта, його тип, габарити, матеріал конструкцій, естетичне оформлення, тощо.

В ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» наведено перелік питань, які відноситься до виключної компетенції ради та вирішуються виключно на її сесійних засіданнях, вирішення ж питання щодо погодження будівництва тимчасових споруд до виключної компетенції ради не відноситься.

Рішенням виконавчого комітету Алупкінської міської ради від 18.03.2010р. № 84 (том 1 а.с. 21) ТОВ «Вест Іст Груп» надано дозвіл на встановлення тимчасових некапітальних споруд модульного типу за адресою: м. Алупка, вул. Першого Травня, 3 (нижче Піонерського парку), тобто на вищевказаній земельній ділянці, яка була передана ТОВ «Вест Іст Груп» в оренду.

На підставі зазначеного рішення ТОВ «Вест Іст Груп» встановило тимчасові споруди, виконання якого підтверджується:

- паспортом об'єктів тимчасової установки будиночків для проживання та оздоровлення станом на 10.03.2010 р. з усіма додатками (том 1 а.с. 19-25);

- актом введення в експлуатацією від 01.07.2010р., затвердженим головою м. Алупка, Головним архітектором м. Алупка, СЕС, КРПУВКГ, ВАТ «Крименерго», КП «Комбінат Благоустрою», ВМПО (том 1 а.с. 26 зворотній бік);

- сертифікатом відповідності надаваних послуг з тимчасового розміщення від 03.06.2011р., зареєстрованим в реєстрі за № ІІА9.019.01234-11, виданий ОС ДП «Кримстандартметрологія» (а.с. 27).

З акту перевірки вбачається що перелічені судом документи подавалися під час проведення перевірки, а також додавались до заперечень на акт податкової перевірки.

Суд зазначає, що факт встановлення тимчасових споруд позивачем у встановленому законом порядку та відсутності потреби в отриманні дозволу інспекції ДАБК на проведення будівельних робіт ТОВ «Вест Іст Груп» підтверджується постановою Окружного адміністративного суду АРК від 21.11.2011р. у справі № 2а-10895/11/0170/5 за позовом ТОВ «Вест Іст Груп» до Інспекції ДАБК АРК, м. Сімферополь про визнання протиправними дій до Інспекції ДАБК АРК, м. Сімферополь щодо надання відмови в реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції об'єктів тимчасового встановлення будиночків на базі відпочинку «Зелений мис» за адресою: м. Алупка, вул. 1 Травня, 3.

Постановою Окружного адміністративного суду АРК від 21.11.2011р. у справі № 2а-10895/11/0170/5 встановлено, що статтею 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що право на виконання будівельних робіт, на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, надається після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводять відповідні інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації.

Відповідно до статті 32 зазначеного Закону віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

У п.2 ст. 32 Закону зазначено, що категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Порядком виконання підготовчих робіт та Порядком виконання будівельних робіт затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. №466, визначені механізми виконання підготовчих робіт та процедура виконання будівельних робіт.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України №507 від 17.08.2000р., спорудами є будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт та будівлями є споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Разом з тим, ч.2 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Згідно п.4 Розділу ІІ "Визначення основних термінів" Регіональних правил забудови та використання територій в АР Крим, затверджених постановою ВР АР Крим №241-3/02 від 18.09.2002р., тимчасовими об'єктами торгівлі та обслуговування визнаються окремі, вбудовані та пристроєні об'єкти, з обмеженим строком експлуатації та які передбачають можливість демонтажу; строк експлуатації даних об'єктів на конкретній ділянці визначається рішенням місцевого органу виконавчої влади, паспортом тимчасового об'єкту торгівлі (обслуговування), договором оренди (розміщення) земельної ділянки.

Як зазначалося вище, відділом головного архітектора Алупкінської міської ради 10.03.2010р. надано Паспорт об'єктів тимчасового встановлення будиночків для проживання і оздоровлення за адресою: м. Алупка, вул. 1 травня, в районі Піонерського парку, тобто 35 будиночків за адресою: м. Алупка, вул. 1 травня, 3-е, є тимчасовими об'єктами обслуговування внаслідок чого не має статусу об'єкта будівництва.

Частиною 4 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Розділом V Регіональних правил забудови та використання територій в АР Крим, затверджених постановою ВР АР Крим №241-3/02 від 18.09.2002р., врегульовані питання будівництва в розміщення тимчасових споруд (об'єктів) торгівлі, обслуговування та реклами.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що відсутність, у тимчасових об'єктів обслуговування за адресою: м. Алупка, вул. 1 травня, 3-е, ознак об'єкту будівництва, унеможливлює застосування процедур передбачених постановою КМ України №466 від 13.04.2011р.

Постанова Окружного адміністративного суду АРК від 21.11.2011р. у справі № 2а-10895/11/0170/5 залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012р., тобто вказана постанова суду першої інстанції набрала законної сили.

Суд також вказує, що факт відсутності нецільового використання земельної ділянки та відсутності потреби в отриманні дозволу інспекції ДАБК, відсутності самовільного будівництва також встановив Севастопольський апеляційний господарський суд у постанові від 13.09.2012 року по справі № 5002-3/2904-2011 за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Алупкінської міської ради до ТОВ «Вест Іст груп» про спонукання до знесення самовільно побудованих споруд, вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2013 року.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sоvtransavto Holding v., no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, nо. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Також судом встановлено, що 05.03.2009р. на підставі рішення Алупкінської міської ради 29.12.2008р., №6/3, між ТОВ «Вест Іст Груп» та Алупкінською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки відповідно до п. 1.1. якого Алупкінська міська рада передає, а ТОВ «Вест Іст Груп» приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 0,3000 га, для обслуговування пляжної зони. 05.03.2009р. складено Акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки.

На орендованій ТОВ "Вест Іст Груп" земельній ділянці знаходився кліматопавільйон. Товариство викупило у ПП "Силікон Трейд Плюс" частину проекту "Інженерна підготовка для реконструкції кліматопавільйону" та замовило у ТОВ «Інжзахист» коригування даного проекту для його оптимізації. У Корегований проект увійшли роботи: Інженерна підготовка,

Блок А (Крите приміщення для зберігання пляжного інвентарю, дах якого використовується як дорога), Берегоукріплювальні споруди. Згодом ТОВ "Вест Іст Груп" були отримані дозволи на будівництво берегоукріплювальних споруд № 1895 від 23.11.2009р. (том 1 а.с. 41), та Блок А (крите приміщення для зберігання пляжного інвентарю, дах якого використовується як дорога) № 332 від 12.04.2010р. (том 1 а.с. 40).

Таким чином суд робить висновок, що у позивача були усі необхідні дозвільні документи для здійснення будівництва на обох земельних ділянках.

Згідно ч, 1 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних .норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4, 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до п.4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011 Держархбудінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за дотриманням: юридичними і фізичними особами державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт, перепланування та реконструкції (дообладнання) житлового фонду, будівель громадського призначення, елементів упорядження територій для задоволення потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; суб'єктами у сфері житлово-комунального господарства правил і норм технічної експлуатації житлових будинків, користування прибудинковими територіями та правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків

Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення та дії органів державної влади передусім, досліджує їх на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема принципу законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із наведених норм слідує, що питаннями контролю у містобудівній діяльності уповноважені займатися спеціально уповноважені органи - державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи, і ці питання аж ніяк не є підвідомчими органам податкової інспекції.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Суд зауважує, що жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями оцінювати факти самовільного будівництва або нецільового використання земельної ділянки.

Крім того вказаними вище судовими рішеннями вже давалась оцінка обставинам щодо правомірності будівництва та необхідності отримання дозволу інспекції ДАБК на будівництво цих об 'єктів.

Суд зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон № 996).

Згідно зі ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Суд вважає, що первинні документи, надані позивачем до суду та досліджені відповідачем у ході перевірки, підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки актом перевірки були досліджені періоди з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року то за період з 01.01.2009р. до 01.01.2011р. виникли у період до набрання чинності Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), суд перевіряє відповідність висновків відповідача Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), у період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року після набрання чинності Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-YI (зі змінами та доповненнями), до них підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-YI (зі змінами та доповненнями).

Питання щодо дії нормативно-правових актів у часі розглядалося Конституційним Судом України в Рішеннях №1-зп від 13.05.1997, №1-рп/99 від 09.02.1999 та №3-рп/20014 від 05.04.2001, у яких зазначено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом Державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з положень вказаних норм законодавства, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних.

Відповідач жодним чином не доводить, що на момент проведення господарських операцій з будівництва об'єктів позивач не мав права формувати податковий кредит за операціями з його контрагентами.

Таким чином, ТОВ «Вест Іст Груп» правомірно включено податкові накладні на суму 501 142грн., пов'язані з виконанням перелічених вище робіт у межах господарської діяльності ТОВ «Вест Іст Груп», до складу податкового кредиту.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було зменшено розмір залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 501142,00 грн.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС від 07.03.2013 року № 0000222201 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на оплату судового збору та витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне:

Представником позивача надано до суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 25.04.2013 року (типова форма № КО-1) на 800,00 грн. прийнято від ТОВ "Вест Іст Груп" ч/з А. В. Грабаренко за участю в 2-х судових засіданнях в ОАС АР Крим по справі № 801/2947/13-а ( а. с. 240 т. 2)

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в тому числі належать витрати на правову допомогу.

Частиною 1 та 3 ст. 90 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, якій набув чинності 1 січня 2012 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

До 01.10.2012 року розмір мінімальної заробітної плати складав 1147 гривень та відповідно 40% від цієї суми складає 458,80 гривень.

Отже, суд вважає, що на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 800,00 грн..

Крім того, суд стягує на користь позивача суму сплаченого ним при подачі позову до суду судового збору у розмірі 2294,00 гривень, здійснення сплати якого документально підтверджено платіжним дорученням № 336 від 12.04.2013р. (т. 1 а.с. 61).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 30.04.2013 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі складено 07.05.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби 07.03.2013 року № 0000222201.

3 Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Іст Груп» (98600, м. Ялта, вул. Ленінградська, 15, ЄДРПОУ 30973294) 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.) та судового збору та 800,00 грн. (вісімсот грн. 00 коп.) витрат на правову допомогу, шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Кузнякова С.Ю.