Постанова № 33403849, 10.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 року № 810/4670/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1доУправління пенсійного фонду у м. Буча Київської областіпроскасування вимоги, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду у м. Буча Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог відповідача про сплату боргу від 04.06.2013 № Ф 107, якою позивачеві визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 4572,42 грн. та від 05.06.2013 № Ф 107, якою позивачеві визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 1194,03 грн.; скасування розрахунків відповідача, згідно яких позивачеві нараховано єдиний внесок за І-ІІ квартали 2013 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 закрито провадження у частині позовних вимог про скасування розрахунків відповідача, згідно яких позивачеві нараховано єдиний внесок за І-ІІ квартали 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем неправомірно донараховано суми єдиного внеску за 2012 рік та за І квартал 2013 року, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, при цьому отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак, враховуючи приписи частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», він звільняється від сплати єдиного внеску. Тому, на думку позивача, вимога про сплату боргу пенсійного фонду є незаконною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на загальних підставах. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувана вимога про сплату боргу прийнята ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін у судове засідання 10.09.2013 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець зареєстрована виконавчим комітетом Бучанської міської ради Київської області 08.12.2011, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.09.2013.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач з 2012 року є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку НОМЕР_3.

Водночас, позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією відповідного посвідчення НОМЕР_4, наявного у матеріалах справи (а.с.13).

Як то вбачається з матеріалів справи, з 2009 року позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області і отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказане підтверджується пенсійним посвідченням позивача НОМЕР_5, виданого 17.11.2009, згідно якого позивач отримує пенсію за віком.

4 червня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу № Ф- 107 на суму 4572,42 грн. (а.с.12).

5 червня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу № Ф- 107 на суму 1194,03 грн. (а.с.10).

Не погоджуючись із вищевказаними вимогами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України від 08.07.2010 № 2464).

Відповідно до статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 4 частини 1 статті 4 Закон України від 08.07.2010 № 2464).

6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року № 3609-VI, яким статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено частиною четвертою, відповідно до якої фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З аналізу вищевказаної норми законодавства вбачається, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та одночасно є пенсіонерами, що отримують пенсію за віком або по інвалідності, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що положення вищевказаної норми закону не поширюються на позивача, оскільки він не є пенсіонером за віком в розумінні статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з таких підстав.

Відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (надалі - Закон України від 09.07.2003 № 1058).

Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058 визначено поняття "пенсія", зокрема, це - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09.07.2003 № 1058, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Так, статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Суд зауважує, що нормами зазначеного Закону встановлено загальне правило набуття (призначення) пенсії .

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачеві призначено пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відтак, на позивача розповсюджуються норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 (надалі - Закон України від 28.02.1991 №796).

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796 встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У даному випадку положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потрібно розуміти в контексті з положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

Із наведеного випливає, що призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку не впливає на статус позивача, як пенсіонера за віком; вказана правова норма не встановлює окремий самостійний вид пенсії, а лише надає право особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, отримати пенсію за віком достроково, тобто із зменшенням загального пенсійного віку.

Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на дострокове отримання пенсії за віком ще з 2009 року і на день набуття чинності Законом України від 07.07.2011 № 3609-VI мав статус пенсіонера за віком.

Разом із тим суд звертає увагу, що про неправомірність нарахування позивачеві боргу зі сплати єдиного внеску свідчать також норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII.

Так, статтею 2 вказаного закону визначено види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (пункт «б» статті 2 втратив чинність у частині призначення соціальних пенсій згідно із Законом України від 31.05.2005 року № 2603-IV).

Отже, як вбачається із системного аналізу законодавства України, у сфері пенсійного забезпечення є чотири різновиди трудових пенсій, в тому числі і пенсія за віком, яка і включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.

Як вже зазначалося судом, частиною четвертою статті 4 Закону України 08.07.2010 № 2464-VI визначено необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

При цьому, положеннями вищевказаної статті не передбачено, що саме особи, яким надано пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звільняються від сплати за себе єдиного внеску, означена норма також не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску пенсіонерів за віком. Водночас, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно та безпідставно звужено коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.

Ураховуючи той факт, що позивач отримує довічну пенсію за віком, а частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач у відповідності до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, адміністративний суд дійшов висновку, що з серпня 2011 року позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу прийнята відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначає таке.

У відповідності до пункту1.3 Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ 08.10.2010 № 22-7, вказано, що скаржник має право оскаржити в суді рішення у будь-який момент після отримання відповідного рішення.

Згідно частини 5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

При цьому процесуальний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавець пов'язує початок перебігу строку на оскарження рішення з моментом його отримання, а також з моментом дізнання особи про порушення своїх справ з підстав прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Як то вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, про наявність оскаржуваного рішення позивач дізнався 17.08.2013, після отримання оскаржуваних вимог, що підтверджується штампом поштового відділення на копії конверта, наявного у матеріалах справи (а.с.9). До суду позивач звернувся 29.08.2013, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на першому аркуші позовної заяви. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Відтак, позивачем дотримано строк звернення до суду із позовом про скасування вимог відповідача про сплату боргу від 04.06.2013 № Ф 107 та від 05.06.2013 № Ф 107.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх дій щодо винесення позивачеві оскаржуваних вимог про сплату боргу.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 128, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати вимоги Управління пенсійного фонду у м. Буча Київської області про сплату боргу від 04.06.2013 № Ф 107 та від 05.06.2013 № Ф 107, якими фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 4572,42 грн. та у розмірі 1194,03 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.