Рішення № 33401577, 09.09.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/13205/13-ц Провадження № 22-ц/772/2678/2013Головуючий в суді першої інстанції:Федчишен С.А.Категорія: 5 Доповідач: Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Марчук В.С., Голоти Л.О.,

при секретарі: Агеєвій Г.В.,

за участю: представника ГБК «Східний» - Пересунько А.І., представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Гаражно-будівельного кооперативу «Східний», третьої особи виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності, -

за апеляційною скаргою виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

В червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Гаражно-будівельного кооперативу «Східний», третьої особи виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності, мотивуючи його тим, що з 1977 року її батько, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, став членом гаражно-будівельного кооперативу «Східний», що розташований за адресою: АДРЕСА_1. В тому ж році за власні кошти побудував гараж НОМЕР_1, про що свідчить довідка від 06.05.2011 року з ГБК «Східний».

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер. 26 квітня 2013 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, до складу якого увійшла частина квартири. Документи, підтверджуючі право власності на гараж були відсутні.

Протягом усього часу користування гаражем сплачувались членські внески, навіть після смерті батька позивач продовжувала користуватися гаражем та сплачувати встановлені членські внески. На сьогоднішній день вона фактично є членом кооперативу.

Батько позивача ще у 1977 році повністю сплатив пайовий внесок і за законом набув право власності на майно, але не отримав свідоцтво про право власності і відповідно не зареєстрував своє законне право, що стало підставою звернення позивача в суд з даним позовом, у якому вона просила визнати за нею право власності на гараж НОМЕР_1, позначений на плані - літера «А», загальною площею 19,7 кв.м., розташований по АДРЕСА_1

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2013 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1 Вирішено питання про сплату судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, виконавчий комітет Вінницької міської ради подав до апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2013 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в п. 8 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» зазначено, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати і оренду, обміняти, вчинювати щодо нього інші угоди, що не заборонені законом. Тому ОСОБА_5 набув право власності на гараж НОМЕР_1, а тому позов його дочки про визнання за нею права власності на даний гараж підлягає задоволенню.

Однак, погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи.

Cудом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 являється батьком позивача ОСОБА_3, що вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.4).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач після смерті батька успадкувала 1/5 частку квартири. Вищезазначений гараж до спадкового майна не увійшов.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів) № 5 від 28.06.1991 року судам, зокрема, підвідомчі справи за позовами спадкоємців членів ГБК про визнання права власності на гараж, про неправильність відмови в прийомі в члени кооперативу, про стягнення вартості спадкової частки в гаражі з спадкоємця, прийнятого до кооперативу, про стягнення з кооперативу паю, а при повній сплаті спадкодавцем пайового внеску - вартості гаражного приміщення, якщо відповідно ніхто із спадкоємців не вступив до кооперативу і не розпорядився гаражем.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 набув право власності на гараж НОМЕР_1 відповідно до п. 8 вказаної Постанови № 5 від 28.06.1991 року є неправильним, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012 року право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ГБК «Східний» стало власником земельної ділянки площею 3, 8942 га, що розташована по АДРЕСА_1 на підставі рішення Вінницької міської ради від 26.12.2003 року № 545, 17.06.2003 року № 403.

Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ВН № 107810 ГБК «Східний» отримало 28 травня 2004 року (а.с.31).

Тобто до 2003 року земельна ділянка площею 3, 8942 га, що розташована по АДРЕСА_1 належала Вінницькій міській раді, саме тому ОСОБА_5 перш ніж будувати гараж НОМЕР_1 - необхідно було отримати дозвіл в передбаченому законом порядку на таке будівництво в ВМР.

Згідно з п. 4 Постанови № 6 від 30.03.2012 року при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України N 3038-VI дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

В п. 6 зазначено, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Тобто ОСОБА_3 не стала членом в ГБК «Східний» не набула права членства в порядку спадкування за своїм батьком.

Позивач після смерті батька успадкувала 1/5 частку квартири АДРЕСА_2 що свідчить про наявність у ОСОБА_5 інших спадкоємців. Тому, не дослідивши спадкової справи ОСОБА_5, районним судом було допущено помилку, визнавши право власності на гараж в порядку спадкування тільки за ОСОБА_3

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено вимоги чинного законодавства, що свідчить про незаконність рішення та є підставою для його скасування і відмови позивачу у позові.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319, ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2013 року - скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_3 до Гаражно-будівельного кооперативу «Східний», третьої особи виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Марчук В.С.

Голота Л.О.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.