Рішення № 33401450, 11.09.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2998/13-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А.В. Провадження № 22-ц/780/4834/13 Доповідач у 2 інстанції МалородКатегорія 36 11.09.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

10 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Малорода О.І.

суддів: Ігнатченко Н.В., Білоконь О.В.

при секретарі Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ

цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права на спадщину за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом та просив визнати заповіт ОСОБА_5 складений та посвідчений приватним нотаріусом 12 квітня 2005 року частково недійсним.

Просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на його ім'я та на ім'я відповідачки ОСОБА_1 видане 9 грудня 2005 року державним нотаріусом Харченко К.В.

Також просив визнати за ним право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 та на 1/8 частини будинку по АДРЕСА_1.

Вимоги мотивував тим, що спірна 1/2 частина будинку була придбана відповідно до договору купівлі продажу ним та померлою в період шлюбу, зареєстрована на ім'я померлої, а тому є спільним майном подружжя.

При посвідченні заповіту нотаріус посвідчив заповіт на всю частину будинку, що на його думку є підставою для визнання заповіту недійсним.

9 грудня 2005 року державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом по 1/4 частині спадкового майна - будинку, яке є недійсним у зв'язку з недійсністю заповіту.

Крім того зазначає, що на час відкриття спадщини він був пенсіонером по віку і тому мав право на обов'язкову частку, що також не було враховано державним нотаріусом.

Рішенням суду позовні вимоги задоволено.

Визнано заповіт ОСОБА_5 частково недійсним в частині розпорядження 1/2 частиною житлового будинку на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданих на ім'я - ОСОБА_3, та ОСОБА_1, а саме в частині права на спадщину по 1/4 частці житлового будинку.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину житлового будинку, як частку в спільному майні подружжя, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та право власності на 1/8 частину вказаного житлового будинку з відповідними господарським спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5.

Відповідачка в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Мотивує тим, що суд безпідставно поновив строк на оскарження заповіту та свідоцтва про право власності на спадкове майно.

Також вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог і задовольняючи вимоги визнав право на спадщину за заповітом, хоч в позові позивач просив визнати за ним право на спадкове майно за законом.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.04.2005 р. ОСОБА_5 склала заповіт в якому заповіла все своє майно, в тому числі: належну на праві приватної власності 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1: в рівних частках кожному: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.3).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, на доказ чого, в справі міститься свідоцтво про смерть (а.с.6).

09.12.2005 р. ОСОБА_3 державний нотаріус Ірпінської міської державної нотаріальної контори Харченко К.В. видав свідоцтво, про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину житлового будинку, де серед іншого зазначено, що спадкове майно, на яке в указаній частці видано, це свідоцтво, складається з 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, 1/4 частина якого належить померлій ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом 01.04.1959 р., реєстраційний №1226 та зареєстрованого в Ірпінському МБТІ 07.04.1959 р., в реєстровій книзі за № 25 та 1/4 частина якого належить померлій ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого нотаріусом ОСОБА_8, 20.08.1976 р., реєстраційний №2733 та зареєстрованого в Ірпінському МБТІ 02.09.1976 р., в реєстровій книзі за №25 (а.с.4).

Відповідачка ОСОБА_1 також отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину зазначеного житлового будинку (а.с. 5).

1/2 частину будинку по АДРЕСА_1, позивач та його дружина придбали перебуваючи в шлюбі, на підтвердження цього в справі міститься свідоцтво про одруження, де зазначено, що шлюб укладено 27.07.1954 р.(а.с.8), та договори купівлі продажу: від 20.08.1976 р., яким ОСОБА_5 придбала 1/4 частину зазначеного будинку (а.с.55-56), та від 01.04.1959 р., яким ОСОБА_5 також придбала 1/4 частину зазначеного будинку (а.с.57.)

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на момент складання заповіту, ОСОБА_5 мала право скласти заповіт на свою частку спільної сумісної власності подружжя, а саме на 1/4 вищевказаного будинку, але натомість заповіла 1/2 частину зазначеного будинку, чим порушила право позивача на майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому дійшов висновку про наявність підстав для визнання заповіту частково недійсним в частині розпорядження 1/4 частиною житлового будинку на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Надалі суд зазначив, що оскільки заповіт визнається судом частково недійсним, тому є правові підстави для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих на ім'я - ОСОБА_3, та ОСОБА_1, а саме в частині права на спадщину по 1/4 частці житлового будинку.

Також встановлено, що відповідачка просила суд першої інстанції застосувати до спірних правовідносин положення ст.. 267 ЦК України, застосувати насліди спливу строків позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції поновив строк позовної давності і виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності з поважних причин, так як позивач та відповідач хоча і отримали свідоцтво про право на спадщину у 2005 році, але при цьому, перебуваючи в родинних відносинах, у них ніколи не виникало спору щодо спадкового майна. Дані обставини підтвердила в судовому засіданні представник відповідача. Тобто, даний спір виник тільки під час подання позивачем позовної заяви до суду, а саме 16.04.2013 р.

Однак колегія не може погодитись з висновками суду в частині поновлення строків звернення до суду та визнання їх поважними.

З матеріалів справи встановлено, що дійсно сторони перебували в шлюбі, в період шлюбу на ім'я спадкодавиці придбали ? частину спірного будинку, яку спадкодавець заповіла в рівних частках сторонам по даній справі.

Позивач особисто подав заяву про прийняття спадщини саме за заповітом, і 9 грудня 2005 року отримав відповідне свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом. З 2005 року між сторонами склався порядок користування будинком та земельною ділянкою.

Відповідача просила застосувати до спірних правовідносин наслідки перебігу строків позовної давності.

В ході апеляційного розгляду позивач пояснив, що останнім часом у нього почали виникати конфлікти з відповідачкою, і це стало підставою для звернення до суду. В межах строків позовної давності до суду не звертався, поскільки не має юридичних знань.

Колегія вважає, що 9 грудня 2005 року право позивача було порушено, отримуючи в цей день свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом позивач міг довідатись про порушення свого права, а відповідно і звернутись за його захистом до суду у визначений законом трьохрічний строк. Перебіг строку позовної давності закінчився в грудні 2008 року.

За таких обставин, коли позивач з грудня 2005 року по квітень 2013 року не звертався до суду, за цей період між сторонами визначився порядок користування будинком та земельною ділянкою, підставою для звернення до суду є конфлікти, що стали виникати останнім часом, а причиною пропуску строків позовної давності є юридична необізнаність позивача, тому на думку колегії висновок суду про те, що строк позовної давності пропущено з поважних причин не ґрунтується на встановлених обставинах справи та нормах матеріального права.

Відповідно до ст.. 267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Колегія не вбачає поважних причин пропуску строків позовної давності, а тому вважає за можливе відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що строк пропущено без поважних причин.

Також слід зазначити, що визнаючи заповіт недійсним суд не указав, яку норму матеріального права порушено нотаріусом при посвідченні заповіту, поскільки відповідно до ст.. 56 ч. 3 ЗУ «Про нотаріат» при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Згідно ст. 309 ч.1, п.4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення є порушення норм матеріального права при його постановленні.

На думку колегії суд неправильно застосував положення ст.. 267 ЦК України до спірних правовідносин, а тому апеляційну скаргу слід задовільнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 309, 316 ЦПК України, ст.. 261, 267 ч.4 ЦК України колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовільнити.

Скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2013 року та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :