Рішення № 33394194, 05.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.09.2013 Справа № 905/3177/13

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Макогон Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+», м.Харків,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Коммунтранс», м.Донецьк,

про: стягнення 181408грн.45коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркінг+», м.Харків (далі - позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Коммунтранс», м.Донецьк (далі - відповідач) про стягнення 181408грн.45коп., що складається з суми основного боргу у розмірі 143250грн.78коп., індексу інфляції у розмірі 12892грн.57коп., 3% річних у сумі 12821грн.92коп. та пені в розмірі 12443грн.18коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за договором поставки № 09/04 від 09.04.2010р. товару.

Ухвалою від 30.05.2013р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Коммунтранс», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+», м.Харків про визнання договору поставки №09/04 від 09.04.2010р. недійсним.

У зв'язку із надходженням від ПАТ «Коммунтранс» апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 30.05.2013р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 07.06.2013р. зупинив провадження по справі.

Після усунення обставин що зумовили зупинення провадження по справі, ухвалою від 20.08.2013р. провадження по справі поновлено, судове засідання призначено на 05.09.2013р.

Відповідач жодного разу не забезпечив участь свого представника в судових засіданнях, вимог ухвал суду не виконав. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, що унеможливлює порушення його процесуальних прав в цій частині.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Ухвалою суду від 20.08.2013р. участь представників сторін у судове засідання 05.09.2013р. не була визнана обов'язковою.

Позивач у судове засідання, призначене на 05.09.2013р. не з'явився, разом з цим звернувся з заявою про розгляд справи за відсутністю представника позивача, вимоги ухвали від 20.08.2013р. виконав у повному обсязі.

В матеріалах справи відсутні докази неможливості розгляду справи без участі представників сторін.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

09.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» (постачальником) та Приватним акціонерним товариством «Коммунтранс» (покупцем) був укладений договір поставки №09/04 (далі-договір) відповідно до умов якого п.1.1. постачальник зобов'язується передати у власність покупцю асфальтобетонні суміші, надалі що іменується у цьому договорі - «товар», а покупець зобов'язується сплачувати та приймати товар у відповідності з умовами цього договору.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що кількість, одиниця виміру, ціна одиниці товару, асортимент товару зазначається у відповідності з виставленими покупцю рахунками фактурами, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору №09/04 від 09.04.2010р., покупець сплачує вартість партії товару наступним чином: після подання заявки та рахунку на постачання товару, покупець протягом 2-х банківських днів, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, зобов'язаний внести на розрахунковий рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 100% від вартості партії товару, зазначеній у виставленому постачальником рахунку.

У відповідності із п. 3.2. договору оплата товару здійснюється за допомогою безготівкових банківських платежів за реквізитами постачальника, які зазначені у цьому договорі. Оплата без виставлення рахунку не допускається.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що датою оплати за цим договором вважається дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно із п. 6.1 договору договір вступає в силу з моменту його укладання та діє до 31.12.2010р. Припинення дії даного договору, не звільнює сторін від повного виконання зобов'язань за цим договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що за видатковими накладними: № 233 від 09.04.2010р., № 250 від 09.04.2010р., № 391 від 16.04.2010р., №434 від 17.04.2010р., №441 від 19.04.2010р., №478 від 19.04.2010р., №495 від 20.04.2011р., №574 від 22.04.2010р., №592 від 23.04.2010р., №610 від 24.04.2010р., №643 від 24.04.2010р., №646 від 26.04.2010р., №686 від 26.04.2010р., №821 від 29.04.2010р. здійснив поставку товару відповідачу на суму 143250грн.78коп., однак отримавши товар, відповідач не оплатив його вартість, внаслідок чого товар на суму 143250грн.78коп. залишився повністю неоплаченим.

Претензією № 510 від 08.08.2011р., яка була надіслана 09.08.2011р., позивач просив відповідача погасити виниклу заборгованість з урахуванням нарахованих штрафних санкцій.

Позивач повторно направив відповідачу претензію вих. № 791/1 від 02.12.2011р. сплатити суму боргу з урахуванням штрафних санкцій.

Претензії залишилися без відповіді та задоволення.

Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 143250грн.78коп., індексу інфляції у розмірі 12892грн.57коп., 3% річних у сумі 12821грн.92коп. та пені в розмірі 12443грн.18коп., підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов договору № 09/04 від 09.04.2010р. щодо своєчасної та повної оплати товару, поставленого за накладними № 233 від 09.04.2010р., № 250 від 09.04.2010р., № 391 від 16.04.2010р., №434 від 17.04.2010р., №441 від 19.04.2010р., №478 від 19.04.2010р., №495 від 20.04.2011р., №574 від 22.04.2010р., №592 від 23.04.2010р., №610 від 24.04.2010р., №643 від 24.04.2010р., №646 від 26.04.2010р., №686 від 26.04.2010р., №821 від 29.04.2010р.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 09/04 від 09.04.2010р. у позивача виник обов'язок передати товар, а у покупця прийняти та оплатити його вартість.

Згідно приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Факт поставки відповідачу товару загальною вартістю 143250грн.78коп. підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 233 від 09.04.2010р., № 250 від 09.04.2010р., № 391 від 16.04.2010р., №434 від 17.04.2010р., №441 від 19.04.2010р., №478 від 19.04.2010р., №495 від 20.04.2011р., №574 від 22.04.2010р., №592 від 23.04.2010р., №610 від 24.04.2010р., №643 від 24.04.2010р., №646 від 26.04.2010р., №686 від 26.04.2010р., №821 від 29.04.2010р.

Факт отримання товару за вказаними накладними саме на підставі договору №09/04 від 09.04.2010р. не спростований відповідачем, як і не спростований факт того, що поставлений товар відповідає предмету вказаного договору - асфальтобетонні суміші.

Наразі матеріали справи не містять доказів укладання іншого договору крім договору №09/04 від 09.04.2010р.

Поставлений згідно зазначених накладних товар на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 44 від 07.04.2010р., № 75 від 16.04.2010р., № 77 від 19.04.2010р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 09/04 від 09.04.2010р.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 3.1 договору №09/04 від 09.04.2010р., покупець сплачує вартість партії товару наступним чином: після подання заявки та рахунку на постачання товару, покупець протягом 2-х банківських днів, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, зобов'язаний внести на розрахунковий рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 100% від вартості партії товару, зазначеній у виставленому постачальником рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару була здійснена позивачем до здійснення відповідачем попередньої оплати за нього.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 вказаного Кодексу якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Таким чином, позивач, який не одержав від відповідача належну за договором попередню оплату, набув право вимагати від нього оплати фактично переданого товару.

Договором між сторонами строк оплати товару (в розумінні ст.ст. 251-252 Цивільного кодексу України), переданого до здійснення 100% попередньої оплати за нього, сторонами не погоджений. Чинним законодавством такий строк не встановлений.

З урахуванням зазначених обставин, а саме відступлення сторонами від умов договору щодо порядку розрахунків за товар, суд дійшов висновку про застосування в даному випадку приписів ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи опису вкладення до цінного листа, позивачем 09.08.2011р. була направлена відповідачу претензія №510 від 08.08.2011р., яка підпадає під поняття вимоги, встановленого ст. 530 ЦК України, оскільки містить пряме посилання на спірний договір та накладні, які залишились неоплаченими.

З урахуванням нормативних строків щодо пересилання поштової кореспонденції відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" (у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3,) відповідач повинен був отримати претензію в період з 09.08.2011р. по 12.08.2011р.

Виходячи з викладеного, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 13.08.2011р. по 20.08.2011р. включно, а вже з 21.08.2011р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визначено ст. 610 ЦК України як порушення зобов'язання.

Докази погашення боргу в сумі 143250грн.78коп. суду не представлені, розмір боргу у вказаному розмірі не спростований відповідачем, заявлений розмір боргу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом директора ТОВ «Паркінг+» відносно розміру заборгованості відповідача перед позивачем станом на 28.08.2013р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 143250грн.78коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 12443грн.18коп., яка нарахована на загальну суму заборгованості у розмірі 143250грн.78коп. за період з 30.04.2010р. по 28.10.2010р.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, згідно з п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строків виконання грошових зобов'язань, визначених цим договором, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Також постачальник має право призупинити подальшу поставку товару до моменту повного погашення виниклої заборгованості та сплати пені.

Згідно, до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

Як вже встановлено судом, прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України почалося з 21.08.2011р.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок пені суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений момент настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару. Враховуючи, що суд не має можливості виходити за межі заявленого позивачем періоду, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині нарахування пені у розмірі 12443грн.18коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути інфляційні витрати у сумі 12892грн.57коп. нараховані з травня 2010р. по березень 2013р., а також згідно із остаточним розрахунком, наданим через канцелярію суду 12.06.2013р., стягнути з відповідача 3% річних у сумі 12821грн.92коп. нараховані на суму 143250грн.78коп. за період з 30.04.2010р. по 22.04.2013р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Дослідивши розрахунки суд встановив, що позивачем невірно був визначений момент виникнення права вимагати від відповідача оплати товару, оскільки, як вже встановлено судом, прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару почалося з 21.08.2011р.

Суд зробивши власний розрахунок інфляційних витрат, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за період з вересня 2011р. по березень 2013р. (в межах заявленого періоду), встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних втрат у розмірі 425грн.73коп., внаслідок чого суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 12466грн.84коп.

Суд зробивши власний арифметичний розрахунок 3% річних за період з 21.08.2011р. по 22.04.2013р. (в межах заявленого позивачем періоду), вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягають задоволенню є сума 3% річних у розмірі 7170грн.39коп., внаслідок чого суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5651грн.53коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 232, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+», м.Харків до Приватного акціонерного товариства «Коммунтранс», м.Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 143250грн.78коп., індексу інфляції у розмірі 12892грн.57коп., 3% річних у сумі 12821грн.92коп. та пені в розмірі 12443грн.18коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Коммунтранс» (юридична адреса: 83087, м. Донецьк, пр-т. Богдана Хмельницького, 44, код ЄДРПОУ 32026358) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» (адреса: 61002, м. Харків, вул. Артема, будинок 2, код ЄДРПОУ 32868719) суму основного боргу в розмірі 143250грн.78коп., 3% річних у сумі 7170грн.39коп., індексу інфляції у розмірі 425грн.73коп., судові витрати в сумі 3016грн.94коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 05.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова