Постанова № 33393879, 03.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 вересня 2013 року 16 год. 45 хв. № 826/9411/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 17 червня 2013 року надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби) (також далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 28 лютого 2013 року № 0000171720 (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржуване рішення складено відповідачем без достатніх підстав, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 20 червня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 05 липня 2013 року. Пояснили, що оскаржуване рішення є правомірним, а тому не підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем у зв'язку із виявленням у ході перевірки позивача порушенням нею чинного податкового законодавства.

У судове засідання 19 серпня 2013 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 19 серпня 2013 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Під час розгляду та вирішення справи у порядку письмового провадження судом уточнено, що належним відповідачем у справі є державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

До суду 19 серпня 2013 року через канцелярію надійшла письмова відповідь СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 14 серпня 2013 року № 1852/07-10/09 на судовий запит від 09 серпня 2013 року, яку судом долучено до матеріалів справи для врахування при постановленні судового рішення по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 07 лютого 2013 року складено акт № 4/1720/НОМЕР_2 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість (також далі - ПДВ) щодо фінансово-господарських операцій із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Вайліс" (також далі - ТОВ "Компанія Вайліс") за грудень 2009 року, січень, лютий та березень 2010 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем: зменшено від'ємне значення з ПДВ за грудень 2009 року у розмірі 193,00 грн. (минув строк позовної давності); занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 19710,40 грн., у тому числі за: грудень 2009 року - 7074,50 грн. (минув строк позовної давності); січень 2010 року - 1712,50 грн.; лютий 2010 року - 7453,50 грн.; березень 2010 року - 3470,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (також далі - Закон).

Перевірку проведено на підставі наказу від 23 січня 2013 року № 174, копію якого надіслано на адресу позивача рекомендованим листом із повідомленням до початку проведення перевірки.

На підставі акту перевірки, 28 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 12636,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3159,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду скарги в адміністративному (досудовому) порядку, оскаржуване рішення залишено без змін.

Суд погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Як виявлено відповідачем у ході перевірки та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 01 грудня 2009 року між позивачем та ТОВ "Компанія Вайліс" укладено договір № 0112/09 робіт (надання послуг) по запуску обладнання (також далі - договір), за умовами якого ТОВ "Компанія Вайліс" зобов'язалось проводити запуск промислового обладнання та комплектуючих до них, а позивач - своєчасно передавати у повній комплектації обладнання і документацію до нього та здійснювати розрахунок за виконану роботу.

Згідно з п. 1.2 ст. 1, п. 2.2 ст. 2, 8.1 ст. 8 договору, найменування товару, його кількість, ціна та загальна вартість вказується в актах виконаних робіт та виставлених рахунках-фактурах, що є невід'ємною частиною договору.

Розрахунки здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ "Компанія Вайліс".

Договір укладено строком на один рік.

На підтвердження виконання умов договору представником позивача надано суду копії: актів робіт по запуску в експлуатацію обладнання; рахунків-фактур; податкових накладних; платіжних доручень, які підтверджують перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ "Компанія Вайліс"; банківських виписок по рахунку позивача, які підтверджують рух коштів на ньому.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснила, що у зв'язку з тим, що умови договору позивачем та ТОВ "Компанія Вайліс" виконані у повному обсязі та належним чином, відповідні господарські операції відображені у документах бухгалтерської та податкової звітності. Суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ "Компанія Вайліс", включені позивачем до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2009 року - березень 2010 року.

Факт включення позивачем загальної суми ПДВ, зазначеної у податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ "Компанія Вайліс", до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді також виявлено у ході перевірки позивача.

Обладнання, запуск якого був предметом договору, позивачем придбано у третьої особи, що підтверджується, зокрема, наявною у матеріалах справи копією контракту від 05 січня 2009 року № 5/01.09.

В подальшому таке обладнання позивачем використовувалось у своїй господарській діяльності, а саме для виконання робіт на замовлення інших осіб, що також підтверджується копіями відповідних видаткових та податкових накладних, довіреностей і банківських виписок по рахунку позивача.

Зі змісту акту перевірки вбачається, висновок про заниження позивачем ПДВ ґрунтується виключно на обставинах, встановлених у ході перевірки контрагента позивача - ТОВ "Компанія Вайліс".

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, згідно з актом від 13 лютого 2012 року № 281/23-1/36445186 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "Компанія Вайліс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період із 22 травня 2009 року по 31 грудня 2011 року: фінансово-господарська діяльність вказаного товариства здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про ненабуття ним правосуб'єктності; фінансово-господарські відносини між ТОВ "Компанія Вайліс" та його контрагентами є "фіктивними" правочинами; операції вказаного товариства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, економічно необхідного для виконання робіт/надання послуг; не виявлено факту передачі товарів/виконання робіт/надання послуг ТОВ "Компанія Вайліс".

При цьому, будь-яких обставин (будь-якої конкретизації), які б підтверджували порушення позивачем податкового законодавства (конкретні діяння), окрім обставин, виявлених у ході перевірки ТОВ "Компанія Вайліс", в акті перевірки відповідачем не зазначено.

До того ж, посилання відповідача на факт анулювання свідоцтва ТОВ "Компанія Вайліс" як платника ПДВ, як на обставину, що підтверджує неможливість реального здійснення вказаним товариством фінансово-господарської діяльності, за переконанням суду, є безпідставними, оскільки таке свідоцтво анульовано 31 березня 2011 року, тобто уже після виконання позивачем та ТОВ "Компанія Вайліс" умов договору.

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2009 року №21-1578во08 зазначено, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляють правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Будь-якої письмової інформації про результати розслідування кримінальної справи № 80-0263 стосовно діяльності (службових осіб) ТОВ "Компанія Вайліс" представниками відповідача суду не надано.

Відповідно до листа СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 14 серпня 2013 року № 1852/07-10/09, вказану кримінальну справу для подальшого розслідування направлено до Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України.

Проаналізувавши викладені обставини, суд прийшов до висновку, що відповідач протиправно притягнув відповідача до відповідальності за можливі протиправні діяння його контрагента.

При цьому, виходячи, зокрема, із судової практики, яка сформувалася за результатами розгляду та вирішення справ подібних категорій, суд вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство України не містить положень, які б ставили у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів або зобов'язували платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами положень законодавства.

Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни не є підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит за операціями з такими контрагентами.

Під час здійснення господарської операції із суб'єктом господарювання, який має ознаки "фіктивності", платник податків може бути: необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності свого контрагента, але реально отримати товари (роботи, послуги) від фізичних осіб, які діють від імені такого контрагента та мають наміри порушити податкове законодавство; обізнаним щодо "фіктивності" такого контрагента та використовувати його з метою незаконної конвертації грошових коштів, завищення своїх валових витрат та податкового кредиту.

У першому випадку дії платника податків є добросовісними та такими, що не порушують податкове законодавство, в іншому - незаконними, такими, що вчинюються з прямим умислом на порушення податкового законодавства, та тягнуть, у тому числі, кримінальну відповідальність.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих осіб, які представляють його контрагента.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до ст.ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою використання у господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документи, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставини, а також з'ясований судом у ході розгляду справи факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Компанія Вайліс", суд прийшов до висновку про безпідставність складання відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, законний представник позивача надала достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової служби у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 лютого 2013 року № 0000171720, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 15795,00 грн. (П'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто п'ять гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) здійснений нею судовий збір у розмірі 158,00 грн. (Сто п'ятдесят вісім гривень 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин