Постанова № 33391652, 29.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3795/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Кучми А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі Кочума О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулись до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просили суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.07.2012 року № 0000982301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року.

За результатами перевірки складено Акт №120/22-011/00951770 від 13.07.2012, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем п.185.1. ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, а також ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України), унаслідок чого підприємством завищено податковий кредит за березень 2012 року в сумі 684812,73 грн.

На підставі акта перевірки №120/22-011/00951770 від 13.07.2011 Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення №0000982301 від 30.07.2012 про зменшення суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1027219 грн., у т.ч. за основним платежем - 684813 грн. та за штрафними санкціями - 342406 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведення перевірки Харківською ОДПІ складено акт від 29.05.12 № 131/153/36830165, згідно з яким взято до уваги висновок № 7 від 28.05.2012 відділу податкової міліції ХОДПІ щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Агро-Право»; встановлені обставини, які свідчать, що дані, визначені у податковій декларації з ПДВ ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року, містять відомості по обсягах реалізації, які взагалі не відповідають фактичній діяльності підприємства, а діяльність ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року носить характер «нереальності» - відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. В акті перевірки щодо дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ «Агро Право» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 зазначено, що Харківською ДПІ складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агро-Право» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за березень 2012 року. Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за місцезнаходженням. 14.03.2011 Нововодолазькою МДПІ було анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Агро-Право» у зв'язку з його відсутністю за податковою адресою.

Відповідно до висновку № 7 від 28.05.2012 відділу податкової міліції ХОДПІ щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Агро-Право» встановлені обставини, які свідчать, що дані, визначені у податковій декларації з ПДВ ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року, містять відомості по обсягах реалізації, які взагалі не відповідають фактичній діяльності підприємства, а діяльність ТОВ «Агро-Право» за березень 2012 року носить характер «нереальності» - відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. У зв'язку з цим ПАТ «Миронівський ЗВКК» безпідставно включено до складу податкового кредиту податкові накладні, що містять реквізити ТОВ «Агро Право».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в березні 2012 р. позивач придбавав у ТОВ «Агро-Право» сільськогосподарську продукцію: насіння соняшника. Придбання товарів здійснювалось позивачем на підставі письмового договору.

На виконання умов договору ТОВ «Агро-Право» у 2012 р. поставило покупцю товар - насіння соняшника - на загальну суму 4108871,90 грн. Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписувались вказаним контрагентом та уповноваженими особами позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок оформив належним чином 11 видаткових накладних за березень 2012 року, а також 11 податкових накладних на суму 4108871,90 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 684812,01 грн.), які позивачем у подальшому було надано на перевірку.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, 14.03.2011року Нововодолазькою МДПІ було анульовано свідоцтво платника ПДВ TOB «Агро-Паво» у зв'язку з відсутністю за податковою адресою. Також, при відпрацюванні контрагента позивача було встановлено, що відомості про наявність земельних ділянок які рахується за TOB «Агро-Паво» відсутні, згідно листа отриманого з Держтехнагляду сільськогосподарська техніка за TOB «Агро-Паво» не рахується. Підприємством було надано відомості про наявність земельних ділянок згідно якої 24.06.2012 року підприємством було складено договори оренди земельних ділянок з 14 фізичними особами, загальна площа орендованих земельних ділянок становить 72,5 гектарів.

03.02.2011року підприємством було подано розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробника за 2011 рік. згідно якого у 2011 році підприємством було отримано дохід від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва у сумі 555 тис. грн.

03.02.2012 року TOB «Агро-Паво» подало заяву для набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку з довідкою про наявність земельних ділянок загальною площею 73,08 гектарів у с. Костів, Валківського району, Харківської області.

Згідно додатку до податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку TOB «Агро-Паво» орендує у 14 громадян земельні ділянки площею 73,08 гектар, які знаходяться у Костівській сільській раді Валківського району Харківської області.

25.05.2012 року співробітниками ВПМ було здійснено виїзд до села Костів та опитано землевпорядника Костівської сільської ради гр. ОСОБА_3 яка підтвердила, що TOB «Агро-Право» орендує 73,0874 гектара, при цьому повідомила, що на вищенаведених земельних ділянках у 2011 році засівався соняшник на площі близько 40 гектарів, а на всій іншій площі засівалася пшениця. Згідно даних головного управління статистики у Харківській області наведених на сайті управління, у 2011 році урожайність пшениці склала 3,7 тони з гектару, урожайність соняшника склала 2,44 тони з гектару. Тобто підприємством у 2011 році було фактично вироблено близько 125 тонн пшениці та 100 тонн насіння соняшника.

25.05.2012 року співробітниками ВПМ було опитано ряд громадян які згідно даних TOB «Агро-Паво» здають підприємству в оренду земельні ділянки, громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що здають в оренду TOB «Агро-Право» земельні ділянки, але при цьому вони також повідомили, що на момент посівної компанії у 2011 році, посів на їхніх земельних ділянках здійснювало не TOB «Агро-Паво», а інші підприємства. Громадянка ОСОБА_6 повідомила, що TOB «Агро-Право» свою земельну ділянку в оренду не надавала.

Колегія суддів погоджується з висновком податкового органу, що фактично TOB «Агро-Право» вирощену продукцію у 2011 році в тому ж році й реалізувало. У поточному році підприємство на теперішній час лише провело посівну компанію.

09.04.2012 року підприємство подало податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочена) гідно якої задекларувало обсяги постачання сільськогосподарської продукції власного виробництва без рахування податку на додану вартість - 18 469.9 тис. грн.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в межах договорів укладених з вищезазначеними підприємствами операцій поставки товару, робіт (послуг) не відбувалось.

У зв'язку з цим, первинна бухгалтерська документація, будь - які інші первинні та фінансово - господарські документи, податкові накладні видані від контрагентів не можуть бути дійсними, як такі, що підтверджують здійснення господарських операцій, а отже не можуть бути підставою для віднесення до податкового кредиту підприємства.

Надані позивачем документи не підтвердили реальність вчинення операцій між контрагентами, адже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Агро-Право», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наявність належних доказів у їх співвідношенні з обставинами даної справи вказує на те, що позивачем було завищено податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту, унаслідок чого відповідачем правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення рішення від 30.07.2012 року № 0000982301.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою в задоволені адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

І.В. Федотов

(Повний текст Постанови виготовлений03.09.2013 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Кучма А.Ю.

Федотов І.В.