Ухвала суду № 33391446, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
03.09.2013
Номер справи
2а-6379/12/1070
Номер документу
33391446
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6379/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2013 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Міщенко Ю.М., представника позивача Акімова В.М., представника відповідача Агея В.С., розглянувши у відкритому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС від 04.01.2013 № 30. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати частково зазначену постанову від 28.03.2013 року, оскільки вважає, що суд при прийнятті судового рішення керувався одними доказами та не брав до уваги інші, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Вишгородському районі Київської області у період з 12.11.2012 по 16.11.2012 проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «КМС» з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Астана К» за квітень 2011 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 23.11.2012 № 2016/22-00/32119475, яким зафіксовано порушення підприємством п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення: від 14.12.2012 №0002042300 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 16425 грн, утому числі: за основним платежем - 116424 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн; від 14.12.2012 №0002052300 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 133888 грн.

У зв'язку з несплатою підприємством визначеного оскаржуваними податковими повідомленнями-рішення грошового зобов'язання, відповідачем прийнято податкову вимогу від 04.01.2013 № 30.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та правомірними, а тому адміністративний позов в частині визнання їх протиправними та скасування задоволенню не підлягає. При цьому, суд вказав, що оскаржувана податкова вимога, винесена відповідачем з порушенням вимог ПК України, є протиправно та підлягає скасуванню, тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Спірні правовідносини у даній справі регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та іншими нормативно-правовими актами.

Здійснені позивачем витрати, які підлягають дослідженню на предмет їх реального вчинення, враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу. Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи Державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Між позивачем та його контрагентом ТОВ «Астана К» укладено договір поставки товарів № 01-03 від 01.03.2011.

Як вбачається з акту перевірки, для проведення перевірки та підтвердження вчинення господарських операцій за зазначеним договором податковому органу було надано: договори, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки.

Водночас податковий орган в акті перевірки вказує на відсутність в позивача товаро-транспортних та інших супровідних документів, що є підставою для визнання неправомірним формування податкового кредиту. При цьому апелянт в апеляційній скарзі зазначає про те, що наявність товаро-транспортної накладної не є обов'язковою, а достатньо лише наявність накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на товар.

Суд апеляційної інстанції щодо обов'язкової наявності товаро-транспортних та інших супровідних документів у суб'єкта господарювання при здійсненні господарських операцій зазначає наступне.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 22.05.06 №493, товаро-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також і перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, пп. 11.1 п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Підпунктом 11.5 п.11 Правил передбачено, що товарно - транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно- транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно з пп.11.7. п. 11 зазначених Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передасться водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що необхідною умовою для підтвердження реальності постачання товарів від контрагента ТОВ «Астана К» позивачу є передбачена законом наявність товаро-транспортних накладних.

Такої ж правову позицію, що є обов'язковою для врахування судами, висловлює і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 27 березня 2012 року.

Водночас ще однією підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень податковим органом, стало ненадання до перевірки сертифікатів якості товару, технічних умов бо інших документів, які підтверджують походження та відповідність товару якісним вимогам, а також відсутність у накладних посилань на реєстраційні номери сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності та/або декларацій про відповідність.

Відповідно до вимог Закону України від 12.05.91 №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» реалізація продукції без сертифіката відповідності забороняється.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вказує на те, що товаро-транспортних накладних та документів, що підтверджують якість товару, в матеріалах справи та долучених документах під час апеляційного розгляду, не міститься.

Позивач в судовому засіданні 03.09.2013 року стверджував про те, що умови договору не передбачають поставку товару транспортом, а тому, зважаючи на малий обсяг товару автомобільний транспорт не використовувався при поставках.

Проте, як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, зокрема, рахунку-фактури № 77 від 01.04.2011, рахунку-фактури № 80 від 04.04.2011, рахунку-фактури № 84 від 11.04.2011, рахунку-фактури № 89 від 18.04.2011, рахунку-фактури № 90 від 18.04.2011, рахунку фактури № 97 від 26.04.2011 доставити товари, вказані в цих рахунках-фактурах, без використання транспорту неможливо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних, що складені за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Астана К».

Водночас суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування податкової вимоги від 04.01.2013 № 30 з огляду на те, що станом на час прийняття оскаржуваної податкової вимоги визначена податковими повідомленнями-рішеннями від 14.12.2012 №0002042300 та №0002052300 сума податкового зобов'язання була неузгодженою, а отже не могла вважатись податковим боргом в розумінні Податкового кодексу України.

Що стосується посилань апелянта в апеляційній скарзі на правомірність формування податкового кредиту контрагента позивача - ТОВ «Астана К», то дана обставина судом апеляційної інстанції до розгляду не береться, оскільки в даній справі дослідженню підлягає наявність необхідних документів, що підтверджують правомірне формування податкового кредиту позивачем безпосередньо.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року -без змін.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлений 08.09.2013 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.

Попередній документ : 33391437
Наступний документ : 33391488