Рішення № 33388559, 02.09.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2013 р.Справа № 916/1839/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е.Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Оніпченко С.Ф., Заболотна І.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Карга-Сервис" про стягнення 23 920,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою та уточненнями до неї (вх. № 26272/13 від 02.09.2013 р.) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Карга-Сервис" заборгованості в сумі 23 920,00 грн. за надані послуги з перевезення вантажу, посилаючись на наступне.

Між ТОВ „О.С.А.-Транс" та ТОВ „Транс-Карга-Сервис" укладено договір № 22 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.02.2013 р., на підставі п. 1.1 якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобовязання по здійсненню експортно-імпортних, транзитних та внутрішніх перевезень вантажів за дорученням відповідача в контейнерах та без них, а також порожніх контейнерів по території України згідно із погодженими ставками.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору № 22 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.02.2013 р. позивачем протягом строку дії договору (з лютого 2013 р. до липня 2013 р.) було надано послуги з перевезення згідно акту здачі-приймання робіт (послуг) № ОУ-0000056 від 11.03.2013 р. на суму 27 600,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за перевезення вантажів проводиться згідно з узгодженими цінами відповідно до виконаної роботи протягом 14 робочих днів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Таким чином, на думку позивача, ТОВ „О.С.А.-Транс" належним чином виконало зобовязання, передбачені договором № 22 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.02.2013 р., надавши відповідачу транспортні послуги на загальну суму 27 600,00 грн., що були частково оплачені в сумі 4600,00 грн. Відтак, сума боргу відповідача складає 23000,00 грн. При цьому позивач зазначив, що прострочення оплати за надані послуги настало з 01.04.2013 р.

До того ж позивач вказує, що розмір заборгованості підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 21.05.2013 р., який підписано відповідачем, в якому зазначено сальдо на користь позивача 23 000,00 грн. Однак, за ствердженнями позивача, відповідач договірних зобов'язань належним чином не виконав, чим порушив умови договору.

Разом з тим позивач посилається п. 6.4 договору, за яким в разі затримки оплати рахунків за виконану роботу, сторона, що не виконала зобовязання сплачує іншій стороні за договором пеню в розмірі 0,3% від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, за виключенням вихідних та святкових днів. З огляду на зазначене, позивачем здійснено нарахування пені за період з 01.04.2013 р. по 28.08.2013 р., розмір якої за розрахунком позивача склав 920,00 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за розрахунком останнього становить 23 920,00 грн.

Разом з позовною заявою позивачем було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову (а.с. 24) шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках відповідача, в межах стягуваємої суми з урахуванням можливих судових витрат.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2013 р. позовну заяву ТОВ „О.С.А.-Транс" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1839/13, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду на 29.07.2013 р.

23.07.2013 р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання від відповідача - ТОВ „Транс-Карга-Сервис" про відкладення розгляду справи.

З огляду на зазначене клопотання, ухвалою господарського суду Одеської області від 29.07.2013 р. розгляд справи № 916/1839/13 було відкладено на 02.09.2013 р.

Однак, представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду (а.с. 28, 37). До того ж відповідач відзив на позов не надав.

При цьому відповідачем 29.08.2013 р. було подано до господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням копії позовної заяви та неможливістю надання відзиву на позов.

Вказане клопотання відповідача судом залишено без задоволення з підстав його необґрунтованості, тим більш відповідач ст. 22 ГПК України наділявся правом знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо.

Відтак, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 лютого 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Транс-Карга-Сервис" (експедитор) було укладено договір № 22 про перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 16-17), відповідно до п. 1.1 якого відповідач як експедитор доручає, а позивач як перевізник приймає на себе зобовязання по здійсненню експортно-імпортних, транзитних та внутрішніх перевезень вантажів за дорученням відповідача в контейнерах та без них, а також порожніх контейнерів по території України за узгодженими ставками.

В п. 3.1 розділу договору передбачені обов'язки експедитора. Зокрема, експедитор зобов'язаний завчасно, узгодженим способом (письмово, факсом або телефонограмою, електронною поштою) сповістити перевізника про майбутнє перевезення, місце та час подачі автотранспорту з наступною взаємною координацією часу прибуття автотранспорту; не менше, ніж за 2 години, узгодженим способом передає перевізнику усі необхідні реквізити майбутнього перевезення для заповнення усіх товаросупроводжувальних документів (п. 3.1.1 договору). Також експедитор забезпечує перевізника необхідною інформацією, яка сприяє здійсненню нормального перевезення, інформує отримувача/відправника про час та дату прибуття до нього автотранспорту та сприяє своєчасному звільненню автотранспорту від вантажних робіт в місцях навантаження/вивантаження (п. 3.1.2).

П. 3.1.6 договору передбачено, що експедитор сплачує послуги перевізника після отримання повного пакету документів (п. 3.2.7) та у відповідності до п. 6 дійсного договору. У разі виникнення у вантажовласника/вантажоотримувача зауважень або претензій до перевізника або до доставленого ним вантажу, вантажовласник може зробити застереження (зауваження, претензію) на товаросупроводжувальних документах, що підтверджують здійснення перевізником перевезення та являються для експедитора підставою для оплати. Передача документів про здійснене перевезення здійснюється актом приймання-передачі.

Обов'язки перевізника витрачені в п. 3.2 розділу 3 договору. Так, перевізник, прийнявши заявку від експедитора про строки здійснення перевезення, а також про наявність яких-небудь обмежень або вимог, забезпечує доставку вантажу вантажовласнику в узгоджені строки, а у випадку будь-яких затримок на путі слідування негайно інформує про це експедитора та вживає заходи для їх швидкого усунення (п. 3.2.2 ). При цьому не пізніше, ніж через 24 години після закінчення перевезення, перевізник надає експедитору товаросупроводжувальні документи у відповідності з вимогами даного договору (п. 3.2.7).

За умовами п. 6.1 договору оплата за перевезення вантажу здійснюється за узгодженими цінами згідно виконаної роботи по здійсненим рейсам на протязі 14 робочих днів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника. Вартість робіт визначається згідно попередньо узгодженої договірної ставки на перевезення.

Оплата рахунків перевізника за здійснене перевезення здійснюється експедитором при виконанні ним всіх умов цього договору по конкретному перевезенню (п. 6.1 договору).

Строк дії договору передбачено в розділі 9. Так, даний договір вступив в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2013 р. У разі відсутності письмового звернення когось із сторін за 30 днів до закінчення строку, договір вважається пролонгованим на наступний строк - 1 рік.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Ч. 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Так, укладений між сторонами по справі договір на перевезення вантажу є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, позивач взяті на себе зобов'язання відповідно до вказаного договору № 22 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.02.2013 р. виконав належним чином, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000056 від 11.03.2013 р. на загальну суму 27600 грн. (а.с. 18), який підписано без зауважень уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств. В свою чергу позивачем для оплати наданих послуг відповідачу було виставлено відповідний рахунок-фактуру № СФ-0000056 від 11.03.2013 р. на суму 27600 грн. (а.с. 19).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажу є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Однак, як встановлено судом, вартість наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, яка зазначена в акті № ОУ-0000056, відповідачем частково сплачена 29.04.2013 р. в сумі 4600,00 грн., що підтверджується випискою ПАТ „Приватбанк" за період з 29.04.2013 р. по 29.04.2013 р. У зв'язку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за надані послуги з перевезення вантажу в сумі 23 000,00 грн., що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 21.05.2013 р. (а.с. 23), копія якого наявна в матеріалах справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу за вказаною в договорі адресою претензію від 21.05.2013 р. за вих. № 21/05 (а.с. 21), що підтверджується копією опису вкладення (а.с. 22), в якій позивач просив відповідача сплатити заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу. Вказана претензія була отримана відповідачем 10.06.2013 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштового повідомлення про вручення поштової кореспонденції (а.с. 22), проте залишена останнім без задоволення.

При цьому слід зазначити, що відповідачем не спростовано наявність спірної заборгованості перед позивачем, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Між тим несплатою позивачу суму заборгованості за вищевказаним договором № 22 від 01.02.2013 р. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 23000,00 грн. за надані послуги з перевезення вантажу згідно договору № 22.

До того ж, як вже зазначалось, за умовами договору виставлений позивачем рахунок мав бути оплачений відповідачем повністю протягом 14-ти робочих днів з моменту підписання акту виконання роботи (надання послуг), тобто з 11.03.2013 р. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу з 01.04.2013 р. (з урахуванням неробочих днів).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

В п. 6.4 договору передбачено, що у разі затримки оплати рахунків за виконану роботу сторона, як не сплатила рахунок або ухиляється від оплати, зобов'язана сплатити іншій стороні договору пеню в розмірі 0,3% від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, за виключенням вихідних та святкових днів.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором щодо здійснення оплати за перевезення вантажів автомобільним транспортом, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 01.04.2013 р. по 28.08.2013 р. (150 календарних днів, з яких 49 дні - вихідні та святкові) на суму боргу в розмірі 23 000,00 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у вказаний період. При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, наведений в уточненнях до позовної заяви (а.с. 41-43), судом встановлено правильність здійсненого позивачем розрахунку, з огляду на те, що облікова ставка НБУ в період з 01.04.2013 р. по 09.06.2013 р. становила 7,5% річних згідно з постановою Правління НБУ від 21.03.2012 р. № 102, а в період з 10.06.2013 р. по 08.07.2013 р. облікова ставка НБУ становила 7,0% річних згідно з постановою Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 209. Відтак, сума пені складає 920,00 грн. ((23 000,00 грн. / 100% х 2х7,5% /365 дн. х 46дн.) + ((23000,00 грн./100%х 2х 7,0%/365дн.х 55 дн.))

Таким чином, враховуючи наявність у відповідача прострочення оплати спірної суми боргу, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в сумі 920,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 23 920,00 грн. повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

Заяву позивача про забезпечення позову судом залишено без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

- Зазначене знайшло своє відображення у постанові Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" N 16 від 26.12.2011 року.

При цьому заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Разом з тим в заяві про забезпечення позову позивач вказує, що є всі підстави вважати, що з метою ухилення ТОВ „Транс-Карга-Сервис" від виплати суми основного боргу, а також суми штрафних санкцій, відповідачем можуть бути вчинені дії, спрямовані на відчуження належного йому майна (грошових коштів), що у свою чергу унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову. Однак, позивач не навів та не надав жодних доказів в обґрунтування своєї заяви щодо існування необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема доказів щодо можливості вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на списання або примусового зникнення з рахунків належних йому грошових коштів або ще будь-яких дій щодо зменшення грошових коштів на своїх банківських рахунках.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення заявленого позову.

Щодо судових витрат по даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

Крім того, підпунктом 3 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" встановлена ставка судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову в розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

З огляду на те, що статтею 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено з 01.01.2013 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1147 грн., відповідно за подану позовну заяву майнового характеру розмір судового збору становить 1720,50 грн., також за подану позивачем заяву про забезпечення позову розмір судового збору становить 1720,50 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи вищенаведене та те, що рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за розгляд справи слід віднести за рахунок відповідача.

При цьому з огляду на несплату позивачем судового збору за подання заяви про забезпечення позову, яка залишена судом без задоволення, господарський суд покладає оплату судового збору на заявника (позивача). Як зазначено в абз. 4 п. 2.22 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні господарського суду, прийнятому за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Карга-Сервис" про стягнення 23920,00 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Карга-Сервис" (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 25/11; код ЄДРПОУ 24766385; р/р 26006269471 в ПАТ „Марфин Банк", МФО 328168) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" (54039, м. Миколаїв, вул. Колеснікова, 13; код ЄДРПОУ 35066070; р/р 26007053204601 у МРУ ПАТ КБ „Приватбанк", МФО 326610) суму основного боргу в розмірі 23000/двадцять три тисячі/грн. 00 коп., пеню в розмірі 920/дев'ятсот двадцять/грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.А.-Транс" (54039, м. Миколаїв, вул. Колеснікова, 13; код ЄДРПОУ 35066070; р/р 26007053204601 у МРУ ПАТ КБ „Приватбанк", МФО 326610) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок № 31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 1720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2013 р.

Суддя Петров В.С.