Постанова № 33387852, 10.09.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р. Справа № 821/2983/13-а Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Войтович І.І.,

при секретарі - Сердюк О.О.

за участю:

представника позивача - Старостюк Л.В.

представника відповідача - Пєрін А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Берислав-хлібозавод"

до Бериславського відділення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

До Херсонського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Берислав-хлібозавод» (далі - позивач) з позовом до Бериславського відділення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000012400 від 24.01.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що висновки викладені в акті перевірки про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими та безпідставними. Зазначив, що податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеного між позивачем та контрагентом договору. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що на підставі акта перевірки №12/15/37138581 від 15.01.2013 року було прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення. Зазначив, що в акті перевірки встановлено порушення п.198.1 п.198.2 п.198.6 ст.198, п. 200.1 п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України в результаті яких позивачем завищено податковий кредит в сумі 30669, 00 грн. та занижено задекларовану суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в серпні 2012 року на суму 30669, 00 грн. Підставою для даного висновку було те, що правочин між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 є нікчемним. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши думку представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Берислав-Хлібозавод» зареєстроване Бериславською районною державною адміністрацією Херсонської області 04.11.2010 року, про що видане Свідоцтво №015568 Серія А01.

Згідно Довідки АБ №607977 з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; виробництво макаронних виробів та подібних борошняних виробів; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

У період з 03.01.2013 року по 08.01.2013 року відповідачем була проведена перевірка позивача та складений акт №12/15/37138581 про результати перевірки з питань підтвердження правильності нарахування суми податку на додану вартість при проведених взаєморозрахунках з контрагентом-постачальником ПП «ОСОБА_3» за серпень 2012 року.

З вищенаведеного акта вбачається, що в ході перевірки відповідачем використовувався акт Каховської ОДПІ №480/17/2/НОМЕР_1 від 06.11.2012 року «Про результати виїзної позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань підтвердження прав формування податкового кредиту за серпень 2012 року». При проведенні перевірки ФОП ОСОБА_3 не було надано відповідних підтверджуючих документів (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, довіреності, тощо) щодо придбання товарів у підприємств - постачальників. Зазначене підтверджує відсутність доказів фактичного отримання та як наслідок відвантаження товарів ФОП ОСОБА_3 контрагентам - покупцям. За результатами проведеного дослідження ФОП ОСОБА_3 встановлено, що підприємствами - покупцями порушено частину 1 статті 203, статті 215, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого правочини, здійсненні ФОП ОСОБА_3. з постачальниками у серпні 2012 року визнані нікчемними та недійсними. Виходячи з вищевикладеного, враховуючи відсутність фінансово-господарських взаємовідносин ФОП ОСОБА_3 з підприємствами постачальниками, встановлено, що видаткові та податкові накладні, виписані ФОП ОСОБА_3 підприємствам - покупцям за відповідними фінансово-господарськими операціями, а саме з реалізації цукру, води мають ознаки первинних документів, що не відповідають чинному законодавству.

Також, з акта перевірки вбачається, що відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України у ФОП ОСОБА_3 в серпні 2012 року відсутні об'єкти оподаткування ПДВ в частині купівлі-продажу цукру, придбаного у ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» та ПАТ «Теофіпольський цукровий завод», його подальшу реалізацію на адресу ТОВ «Берислав Хлібозавод», сума ПДВ 30668, 50 грн., задекларована ФОП ОСОБА_3 в декларації з ПДВ за серпень 2012 року є сумою ПДВ, самостійно задекларованою підприємством сумою податкових зобов'язань з вартості реалізованої продукції з метою формування штучного податкового кредиту на ТОВ «Берислав-Хлібозавод».

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем ч.1 та ч.5 ст.203, ч.1 та ч.2 ст.215, ст. 626, ч.1 ст.628, ст..629, ст.655, ст.656, ст.658, ст. 662, ч.2 ст. 689, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених ТОВ «Берислав Хлібозавод» за період 2012 року з постачальником ФОП «ОСОБА_3»; п.198.1 п.198.2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Берислав Хлібозавод» за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року завищено податковий кредит в сумі 30669, 00 грн.; п.200.1 п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено задекларовану суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в серпні 2012 року на суму 30669, 00 грн.

На підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012400 від 24.01.2013 року, яким позивачу визначене податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 46303, 50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 30669 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 15335 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність правочину між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 судом встановлено наступне.

03.01.2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (поставщик) та позивачем (покупець) укладено договір поставки №002/01.

Згідно п.1.1 даного Договору поставщик зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити цукор-пісок чи інший товар у відповідності до умов даного договору.

В п.5.1 наведеного договору зазначено, що ціна та кількість поставленого товару в кожній окремій відвантаженій партії узгоджується сторонами в ході виконання договору, що відображається в рахунку-фактурі на оплату товару чи накладних на відвантажений товар, являючись не від'ємною частиною даного договору. В ціну товару включається також вартість тари (мішок).

Судом встановлено, що згідно вищенаведеного договору позивачем придбано цукор та мінеральну воду «Каховка».

На виконання вищенаведеного договору були виписані наступні видаткові накладні: №РН-0000252 від 02.08.2012 року, №РН-0000261 від 08.08.2012 року, №РН-0000280 від 15.08.2012 року, №РН-0000281 від 15.08.2012 року, №РН-0000290 від 21.08.2012 року, №РН-0000293.

Також, на виконання даного договору були виписані наступні податкові накладні: №3 від 02.08.2012 року, №14 від 08.08.2012 року, №38 від 15.08.2012 року, №52 від 21.08.2012 року, №55 від 23.08.2012 року.

Оплата позивачем за поставлений товар підтверджується наступними доказами, а саме, платіжними дорученнями №4195 від 03.09.2012 року, №4151 від 27.08.2012 року, №4088 від 20.08.2012 року, №4060 від 16.08.2012 року, №562 від 13.12.2012 року та виписками по особовому рахунку.

Факт перевезення товару від фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до позивача підтверджується товарно-транспортними накладними №122 від 02.08.2012 року, №125 від 08.08.2012 року, №140 від 15.08.2012 року, №140 від 15.08.2012 року, №142 від 21.08.2012 року, №144 від 20.08.2012 року. Крім того, в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують можливість здійснення перевезення вантажу фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3., а саме, Ліцензія НОМЕР_2 на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Поставка товару на склад позивача та рух товару із складу на виробництво підтверджується наступними документами: складського книгою за серпень, вересень 2012 року, рахунком приходу та розходу матеріалів на склад, актами, накладними на відпуск товару на сторону №495 від 03.08.2012 року, №503 від 08.08.2012 року, №514 від 13.08.2012 року, №523 від 17.08.2012 року, №528 від 20.08.2012 року, №538 від 23.08.2012 року, №553 від 30.08.2012 року, №558 від 31.08.2012 року, №491 від 02.08.2012 року, №502 від 08.08.2012 року, №517 віл 15.08.2012 року, №527 від 20.08.2012 року, №535 від 23.08.2012 року, №552 від 30.08.2012 року, №490 від 02.08.2012 року, №496 від 06.08.2012 року, №504 від 09.08.2012 року, №511 від 13.08.2012 року, №516 від 15.08.2012 року, №522 від 17.08.2012 року, №526 від 20.08.2012 року, №533 від 22.08.2012 року, №537 від 23.08.2012 року, №545 від 28.08.2012 року, 29.08.2012 року, №551 від 30.08.2012 року, №2033 від 16.08.2012 року, №2042 від 17.08.2012 року, №2097 від 29.08.2012 року, №2109 від 30.08.2012 року, №2160 від 07.09.2012 року, №2163 від 11.09.2012 року, №2161 від 11.09.2012 року, №2162 від 11.09.2012 року, №2237 від 24.09.2012 року, №2250 від 26.09.2012 року, №2260 від 01.10.2012 року, №2309 від 10.10.2012 року, №2349 від 18.10.2012 року, №2361 від 23.10.2012 року, №576 від 05.09.2012 року, №584 від 10.09.2012 року, №593 від 13.09.2012 року, №595 від 14.09.2012 року, №568 від 03.09.2012 року, №577 від 06.09.2012 року, №583 від 10.09.2012 року, №598 від 17.09.2012 року, №570 від 03.09.2012 року, №575 від 05.09.2012 року, №580 від 07.09.2012 року, №582 від 10.09.2012 року, №588 від 12.09.2012 року, №594 від 14.09.2012 року, №597 від 17.09.2012 року. Суд зазначає, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції щодо купівлі товарів у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача (фізична особа - підприємець ОСОБА_3) був зареєстрований, а також був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Водночас, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача та його контрагента.

Посилання відповідача на відсутність мети у позивача та його контрагента - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 щодо реального настання правових наслідків, з метою приховування сплати податків третіх осіб не приймаються до уваги з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно позивача та фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 не було прийнято вироку суду з питань ухилення від сплати податків.

Поряд з цим, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

В пункті 198.3 статті 198 ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарської операції, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 договору безпідставним.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, податковим органом не доведено, що господарська операція по купівлі товарів (цукру, мінеральної води) є фіктивна, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта від 06.11.2012 №480/17-2/НОМЕР_1 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, щодо підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року».

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №0000021400 від 24.01.2013 року прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим, а тому його слід задовольнити.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомдення-рішення Бериславської міжрайонної Державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби №0000012400 від 24.01.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Берислав-хлібозавод" (ЄДРПОУ 37138581) судовий збір в сумі 460, 04 грн. (Чотириста шістдесят гривень 04 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 вересня 2013 р.

Суддя Войтович І.І.

кат. 8.2.1